І вдень зі свічкою важко знайти прихильників закону про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, оскільки «жертвами» тендерів є як самі держустанови, які закуповують певний товар чи послугу, так і учасники цих тендерів. Натомість «наживається» на бюджетних коштах та приватних виконавцях ціла каста службовців установи із гордою назвою Тендерна палата. Відтак учора Верховна Рада скасувала чинний закон і доручила Кабміну затвердити тимчасове положення про держзакупівлі.
“За” відповідну пропозицію проголосували 440 народних обранців. Зокрема, Кабінету Міністрів доруч или протягом двох тижнів внести до парламенту нову редакцію закону про держзакупівлі.
Як держустанови, так і приватні підприємства вимагали скасувати чинний закон про держзакупівлі уже давно. З одного боку, держслужбовці нарікали – проведення тендерів суттєво затягує процес закупівлі товару, робіт чи послуг, особливо коли йдеться про термінові закупівлі, від яких залежить життя чи здоров’я людей. До того ж умови тендеру не гарантували того, що установа отримає дійсно якісний товар.
З іншого боку, підприємства, які мали бажання взяти участь у тендері, були залежними, по-перше, від сплати обов ’ язкових (і до того ж доволі високих) платежів у Тендерну палату, по-друге, від умов тендеру, а по-третє, від інших учасників. І навіть якщо учасник тендеру міг запропонувати дійсно якісний товар за невисокою ціною, на заваді йому могла стати відсутність конкурентів. Адже відповідно до законодавства, тендер проводився за умови наявності як мінімум трьох учасників. Відтак, аби перемогти у тендері, деяким фірмам доводилося створювати підставних учасників і до того ж, сплачувати подвійні платежі.
Ще одна сторона тендерної медалі, як зазначають експерти, це корупційні схеми, пов’язані із проведенням тендерів, переможцями яких дуже часто ставали не об’єктивно вигідніші для держустанови пропозиції, а ті, які змогли домовитися на «вищому рівні».
Відтак, страждали від цього як бюджети, так і остаточні споживачі цих товарів, послуг чи робіт.
Наразі Україна очікує нового об ’ є ктивного закону про закупівлі товарів та послуг за державні кошти. Очевидно, що йдеться про те, аби такий закон не допускав корупції чи зловживань з боку чиновників, які витрачають бюджетні кошти. Але з іншого боку, він не може бути настільки обтяженим розмаїтими «якщо», які здорожують товар чи послугу, або ж затягують реалізацію справді потрібних проектів та вимивають і без того не надто великі кошти з локальних бюджетів.
Хоча, як показує український досвід, зовсім не виключено, що й цього разу хтось захоче написати новий закон під себе чи під своїх любих друзів.
