Якщо запитати у фахівців з політтехнологій, що саме згубило мерську кар’єру Любомира Буняка, то серед основних причин вони б назвали його небажання займатися піаром.
Тим часом про вміння в цій царині міського голови Львова Андрія Садового почали говорити ще з часів мерства Василя Куйбіди. Задля справедливості потрібно зазначити, що тоді Василь Куйбіда давав сто очок наперед будь-якому супернику, що хотів позмагатися з ним за симпатії львів’ян. Тодішні спроби опонентів, Андрія Садового зокрема, видимих результатів не дали. І якби не втома від двох каденцій та самозаспокоєння Куйбіди, то бути б йому на посаді львівського міського голови і третій термін.
Однак він програв, і програв саме Любомиру Буняку. Точніше, його команді, яка не церемонилася з аргументами і на кожне твердження Куйбіди відповідала власним. Не встиг штаб Куйбіди оголосити, що він є єдиним кандидатом від Ющенка, як штаб Буняка запустив відомий ролик, де Ющенко розповідав львів’янам про „двох українців, які однаково дорогі його серцю”. Тільки-но штаб чинного мера допустив виступ свого кандидата на засіданні провладного блоку, як наступного дня Львів замайорів листівками „ЗаЄду – за Куйбіду!” І бастіон упав. Любомир Буняк став мером, обійшовши і Куйбіду, і Садового.
Однак якщо Андрій Іванович зробив висновки з проведеної кампанії, то Любомир Буняк забув про піар, за що і, врешті-решт, поплатився. А львів’янам продемонстрували всю міць і потугу громадської діяльності, вершиною якої став проект „Самопоміч” та куртка на ваті її лідера, що з камерами з’являвся біля кожного під’їзду.
І, варто віддати належне, посівши крісло міського голови, Андрій Садовий, можливо, і відійшов від вуличної патетики „Самопомочі”, проте не полишив звички перетворювати кожен крок на привід для гордості не тільки власної, а й кожного мешканця зокрема. А це, у свою чергу, відкриває йому неймовірні можливості. Для прикладу, нещодавнє одкровення одного з членів ГФЛ Олега Мацеха: „Ц я міська рада на чолі з Андрієм Садовим завдасть більшої шкоди місту, ніж Буняк” (з чат-конференції на сайті ЗІК) наразі жодним чином не повторює хвилі всельвівського бажання зняти з посади Андрія Садового.
Ілюстрацій для вміння Садового добиватися свого „словом” не бракує. Святкування 750-річчя Львова з широко розрекламованим шоу Герта Гофа, боротьба за реконструкцію площі Ринок, формування ручного виконкому, екзорцизм гральних автоматів і вуличної торгівлі, впровадження нових тарифів з теплопостачання – свідками всього цього є львів’яни. Але, як засвідчують соціологічні дослідження, не тільки свідками, а й симпатиками. І значна «заслуга» в цьому належить саме впертості в „рекламуванні” кожного заходу.
Для прикладу, тарифи на тепло. Приїзд до Львова Юлії Тимошенко змусив неабияк похвилюватися команду Андрія Садового, проте все було підготовлено і зроблено за всіма правилами жанру. Щоб перевести дискусію з тарифного аспекту в політичний, до Львова було запрошено лідерів усіх політичних сил. Лідери, не заглиблюючись у хитросплетіння львівських теплових нюансів, радісно погодилися, і ситуація з боротьби за тарифи перейшла в конкуренцію за політичні дивіденди. Водночас на місцевому рівні дискусію з русла скасування необґрунтованих тарифів перевели в русло „обґрунтуйте зниження”. І наостанку – неабияка наполегливість команди Садового зуміла посіяти переконання в тому, що саме через Юлію Тимошенко початок засідання затягнувся на 7 годин. І це при тому, що сам Андрій Садовий ті самі 7 годин провів разом з нею в розмовах та нарадах, ігноруючи відкрите засідання, депутатів та присутніх на сесії представників громадськості і журналістів! Так і згадуєш фільм „Хвіст махає собакою”, де помічник президента США повчає найнятого голлівудського режисера: „Якщо телебачення сказало, що війна закінчилися, значить – війна закінчилася”.
І це при тому, що двоставковий тариф і принципи централізованого теплопостачання і досі є одним з каменів спотикання між міським головою, депутатським корпусом і мешканцями.
Проте апогеєм останніх піар-кампаній у закритому просторі (майже як бійок в обмеженому просторі) стало засідання міської ради минулого четверга. Точніше, одразу два засідання, проведені з перервою 2 хвилини.
Депутати міської ради, які не погодилися з бажанням міського голови бачити на посаді свого заступника Василя Косіва і його ж бажанням не бачити на посаді головного редактора муніципальної газети „Ратуша” Миколу Савельєва, менш ніж за 10 годин змінили свої погляди.
За гарячими слідами з’явилося чимало версій того, яким чином це вдалося міському голові – від бартерів до недоліків пропорційної системи виборів. Однак правда в іншому. Головний успіх – у тривалій підготовчій роботі, яка дала свої результати.
І це наука не тільки для тих трьох депутатів, які додали свої голоси за відставку Миколи Савельєва з посади редактора „Ратуші”, і не тільки для тих громадських організацій, які виставили землю під стінами Ратуші, але в сесійну залу не пішли і не домоглися слова під час розгляду питання, а й для всіх львів’ян – якщо телебачення показало, що чиновники мерії їздитимуть на велосипедах, а не на отриманих Тойотах, то так воно і є. Навіть якщо велосипедів на площі Ринок не 1200 (за чисельністю працівників мерії), а тільки два.
Петро КУЛІШ, "Львівський портал"