Юрій Шухевич: "Я гадаю, Президент удостоїть мого батька найвищої нагороди"

Син Головного командира УПА Романа Шухевича про складний життєвий шлях свого батька.

У червні, а саме 30 числа, виповнилося 100 років від дня народження легендарного Головного командира Української повстанської армії генерал-хорунжого Романа Шухевича (Тараса Чупринки). Народився він 1907 року у м. Львові в інтелігентній і патріотичній українській родині. І в роки, позначені особливо жорстокою боротьбою нашого народу за волю України, присвятив своє життя ідеї створення незалежної і соборної Української держави. За неї і загинув смертю хоробрих 5 березня 1950 року.

Постать Романа Шухевича ще й сьогодні викликає в суспільстві неоднозначну оцінку. Одні глибоко шанують цього українського патріота, а інші, ті, що вимагають встановити в Одесі пам’ятник російській імператриці Катерині ІІ – таврують його як терориста і зрадника. Прикро, але для осмислення історичної справедливості цим громадянам України замало 16 років незалежності. Син Шухевича Юрій, з яким напередодні ювілею зустрівся кореспондент “Погляду”, вірить, що його батькові вже цьогоріч буде присвоєно звання Героя України. Розмову з Юрієм Березинським-Шухевичем подаємо нижче.

– Пане Юрію! Яким запам’ятався вам ваш тато у ранньому дитинстві?

– Батько до мене був лагідним, але виховував у спартанському дусі. Я не називав би це суворістю, а радше вимогливістю. Він вимагав від мене дисципліни, зібраності з ранніх років, контролював моє навчання в школі. Я почав ходити до школи у Кракові, де ми мешкали з кінця 1939 по 1941 рік. І він, навіть коли вже був у легіоні “Нахтігаль” і приїздив у відпустку, завжди перевіряв, як я навчаюся.

– Родина Шухевичів була доволі заможною і респектабельною. Чи не вважали родичі діяльність вашого тата надто радикальною?

– Не сказав би, що вона була заможною, а от респектабельною – це правда. На той час вона була середньою за достатком. Мій дідо Йосип, був суддєю, проте 1934 року поляки усунули його з посади, видавши компенсацію за передчасну відставку. А дід батька, Володимир, котрий помер ще 1915 року, був відомим професором історії, етнографом і громадським діячем. Ми жили як багато інших інтелігентних українських родин. І родичі надто радикальною діяльність тата не вважали, бо самі були патріотично налаштовані. Мій дідо, і його брат Степан, який був колись організатором січових стрільців, Української галицької армії, а пізніше, у польський період, брав участь у політичних процесах, батька не стримували і ніколи не докоряли за його політичну діяльність.

– Навіть незважаючи на те, що Роман Шухевич із 16 років належав до підпільної Української військової організації і був причетний до низки гучних терактів, які нині прийнято беззастережно засуджувати?

– Терористичною діяльністю займалося багато організацій. В Росії, наприклад, народовольці й есери. Такою діяльністю займалася і Польська організація войскова на чолі з Юзефом Пілсудським, і Організація українських націоналістів. Але вони організовували цілеспрямовані замахи на окремих осіб, яких вважали винними у злочинних антинародних діях. Це був суто індивідуальний терор, а не терор, спрямований проти маси невинних людей. А з іншого боку, вони завжди визнавали, що той чи інший теракт – їхня робота. Наприклад, Лемик 1934 року, застріливши секретаря радянського консульства у Львові Майлова, мав завдання здатися польській поліції, щоб згодом на відкритому судовому процесі сказати, що він здійснив убивство через влаштований більшовиками голодомор у Східній Україні.

Так само було і з ліквідацією польського міністра внутрішніх справ Пєрацького, якого звинувачували у пацифікації Західної України 1930 року. Та ніколи ОУН не закладала вибухові пристрої в кінотеатрах чи на базарах. А ті, хто звинувачує українських націоналістів у тероризмі мали б згадати, як радянський розвідник Микола Кузнєцов, убиваючи в Рівному одного з достойників Рейхскомісаріату Україна, зумисне губить на місці злочину документи. Вони дали німцям підстави запідозрити у вбивстві ОУН та розстріляти на Волині багато української інтелігенції. Це була відверта підлість з боку Кузнєцова.

– А як до батькової діяльності ставилася ваша мама?

– З розумінням. У неї самої 1932 року загинув у Городку брат Мирослав Березинський під час нападу на пошту (так звана експропріація). Та незважаючи на те, що мій батько та її брат займалися терористичною діяльністю, поляки не репресували сім’ї політичних ворогів. Тоді як більшовики пізніше заарештували маму, бабуню одну і другу, діда, який помер на засланні. А мама нарікала хіба що на свою долю.

– Чома ваш тато 1939 року перебрався до Кракова і став командиром легіону “Нахтігаль”, який виступив на боці нацистів у радянсько-німецькій війні 1941-1945 років?

– Він опинився у Кракові через те, що перед тим був на Закарпатті, де брав участь у збройній боротьбі за незалежну Карпатську Україну. А поляки дуже негативно ставилися до цього і сприяли мадярам в окупації Закарпаття. І мадяри часто видавали їм січовиків з Галичини. Деяких із них поляки розстріляли на перевалі біля Сколього. Тому батько через Румунію та Югославію виїхав спершу до Данціга, що був тоді вільним містом, а з вересня 1939 року, коли Польща зазнала поразки у війні з німцями, переїхав до Кракова, де опинилися і Степан Бандера, і багато інших діячів ОУН, зокрема, звільнених із польських в’язниць.

Погляньмо на події Другої світової війни в інших країнах. У Бірмі був Аун Санг, який формував військові відділи на боці японців для боротьби проти англійських колонізаторів. У результаті, Бірма 1948 року стала незалежною державою! Легіони для боротьби з Англією на боці японців, а також німців (!), бо вони формувалися і в Європі із полонених індусів, створював і Чандра Бос, який свого часу очолював партію Індійський національний конгрес. І це їм не ставлять у провину. Мало того, Спілка молодих офіцерів під проводом Гамаля Абделя Насера, борячись за незалежність Єгипту проти англійців, підтримувала зв’язки з Мусоліні. Ця співпраця не завадила Насеру, ставши президентом Єгипту, отримати ще й зірку Героя Радянського Союзу!

– Але повернімося до України. Що таке “Нахтігаль”, який досі у деяких публікаціях звинувачують у звірствах щодо мирного населення, зокрема у Львові?.

– Так само і провідники ОУН створювали збройні формування під крилом у німців з думкою про незалежну Українську державу. “Нахтігаль” складався тільки з українців і мав стати зародком українських збройних сил після відновлення незалежності. Але сталося не так як планували. Стосовно “звірств”, то розстрілом польської інтелігенції на Вулецьких горбах, наприклад, займалася зондеркоманда СС Отто Крігера, який пізніше був начальником гестапо у Станіславові. До цього не мали відношення ні легіон, ні навіть вермахт. А першу акцію щодо євреїв німці провели через більш як місяць, після того, як увійшли до Львова. “Нахтігаль” вже був десь біля Вінниці.

– Згодом “Нахтігаль” об’єднали з “Роландом”, створивши батальйон “шуцманшафт-201”, що воював проти партизанів у Білорусії. Чи відповідає правді те, що Роман Шухевич 14 жовтня 1942 року не дизертирував із батальйону, а виконував завдання із пошуку євреїв, які ховалися в білоруських та українських лісах?

– Нісенітниця. Восени 1942 року батальйон почали розформовувати. Спочатку відпустили рядових, а батько залишався там до січня 1943 року. А тоді, коли старшин батальйону везли до Німеччини, тата ще в Конотопі чи в Бахмачі повідомили, що його має заарештувати гестапо. Адже чільних діячів проводу ОУН на чолі з Бандерою заарештували, як відомо, ще в липні 1941 року. Тоді батько, приїхавши до Львова, попросив у свого командира віднести речі і зник. Про яке ж винищення євреїв в Україні може йтися, коли він перебував біля Вітебська? Це, по-перше. А по-друге, до утворення УПА як такої, безпосереднього відношення він також не мав. Її започаткували інші, а він вже 1943 року очолив боротьбу українських повстанців.

– Ви зустрічалися із татом, коли він був уже Головним командиром УПА. Які напутні слова він вам тоді говорив?

– Ми зустрічалися двічі. Першого разу – в жовтні 1947 року, коли я втік із дитбудинку із м. Сталіно (тепер Донецьк). Тоді я зустрівся із ним у лісі біля Рогатина і ми говорили з ним цілу добу. Я розповів йому про нашу родину, про арешти… І він мені вперше заявив: “Юрку! Ми боремося не задля помсти, а за те, щоб такого нелюдського ладу більше на світі не було”. А потім він застеріг мене від передчасного кроку. “ Ти знаєш, що ми приречені на загибель, – сказав батько. – Якщо такі як ти сьогодні підуть у підпілля і загинуть, то хто через 15-20 років підніматиме народ на боротьбу?!” А під час другої зустрічі у січні 1948 року, коли я їхав до Сталіно забрати сестру із дитбудинку, ми обговорювали лише пов’язані із цим деталі.

– Що, на вашу думку, стало головною причиною загибелі такого досвідченого конспіратора, як ваш батько?

– Версій і здогадок щодо загибелі мого батька висувають багато, але я вам скажу одне: “обруч” або “зашморг” навколо нього невпинно стягувався. Над цим довгі роки працювали професіонали, вивчали його поведінку, збирали про нього інформацію. І колись мало статися те, що сталося 5 березня 1950 року у Білогорщі (район Львова). Місця криївки вони не знали, але оточивши село, натрапили на ту хату. Та ще й охоронців, після того як зв’язкова Дарка Гусяк не прийшла, тато відправив віднести архів у сусіднє село Зимновідку. В результаті, він змушений був сам пустити собі кулю в скроню.

– Що ви думаєте з приводу звернень низки політичних організацій до Президента України про присвоєння Романові Шухевичу звання Героя України до 100-річчя від дня його народження?

– Я знаю, що особисто Віктор Ющенко “за”. А от в нагородній комісії чи як вона там називається, є люди, які цього чомусь не хочуть. І все ж таки. я гадаю, Президент удостоїть мого батька найвищої нагороди держави, за яку він поклав своє життя.