Намагання депутатів зробити рішення львівської міської ради публічними і відкритими набуло нового, несподіваного розвитку.
Нагадаємо, що все почалося з того, що на сайті львівської міської ради, на якому мали б оприлюднювати рішення ради і виконавчого комітету, депутати помітили своєрідні „чорні діри”. Окремі рішення виконкому містили тільки назву і приписку „текст рішення не внесений в зв ’ язку з тим, що містить інформацію про особу”. Переважно це були рішення, які стосувалися виділення містом житла мешканцям Львова. Кілька звернень на адресу міського голови від депутатів з вимогою повністю друкувати тексти рішень, щоб в громадськості не виникало підстав думати про „квартирний дерибан” закінчилися обіцянкою міського голови Андрія Садового зробити механізм прийняття і оголошення цих рішень максимально прозорим.
Тим часом, на переконання чиновників мерії, вони цього не робитимуть, оскільки не вважають, що особисті дані отримувачів від мерії житла повинні „світитися”. Це, мовляв, їх особиста справа – розповісти, що вони отримали від держави житло. І тому донині приписка „Текст рішення не внесений” прикрашає окремі рішення виконкому. Більше того, навіть така звичайна річ, як лист-згода мешканця на оприлюднення тексту рішення (за принципом оприлюдення даних кандидатів у депутати) не те що не додають до документів, його навіть не передбачено. І це не6зважаючи на відповідну вказівку міського голови.
А несподіваність сюжету полягає у тому, що на останньому засіданні міської ради без подібної турботи про анонімність громадян чиновники готують проект ухвали і роздають його усім охочим про передачу квартири у місті Львові Лесі Гонгадзе, матері відомого журналіста. Дивна вибірковість, до якої навіть не варто нічого додавати.
Проте найдивнішим є те, що практика „утаємничення” документів чи рішень не вичерпується лише „квартирним питанням”. Нещодавні громадські обговорення Статуту міста Львова торкнулися несподіваної, здавалося б, теми – чи є чинним Статут міста. Річ у тому, що з часу його прийняття і реєстрації в Міністерстві юстиції, цей документ виявився також таємницею. Протягом кількох років він не присутній на тому ж офіційному сайті міської ради. Громадські організації і навіть депутати обмінюються між собою лише певними копіями, на яких, задля справедливості навіть вміщено напис „неофіційне видання”. Своєрідна Конституція міста, яка містить в собі норми і правила, за яким має жити місто, де прописані права і обов ’ язки влади та громадян, стала таким собі бібліографічним раритетом.
Не менш дивна справа коїться і з оприлюденням рішень міської ради. Якщо раніше ухвали міської ради оприлюднювали майже одразу після сесії, то тепер може минути декілька тижнів, перш ніж вони з’являться на сайті міської ради. Для прикладу, з засідання сесії, яка відбулася 21 червня цього року, і на якій розглядали майже півсотні питань, станом на сьогодні (26.07.07 – ред.), оприлюдено лише 6 (шість)!
У цьому ж переліку „непоінформованості” варто загадати і ситуацію з рішенням чиновників мерії друкувати оголошення міської ради в газетах на підставі чи то особистого рішення управлінь чи то тендеру. І йдеться не про те, що про наслідки рішення (а навіть не про наміри) комунальна газета „Ратуша” дізналася випадково і пост-фактум. Іронія полягає в тому, що за оголошення в інших газетах мерії доводиться платити гроші. У той же час міську газету (засновником якої є сама мерія), яка могла б друкувати оголошення безкоштовно, економлячи державні кошти, навіть не було про це повідомлено заздалегідь.
Ще одну тему „таємничості” підняли нещодавно депутати в контексті роботи двох депутатських комісій з питань тарифів на теплопостачання. Численні звернення комісії до чиновників з проханням обгрунтувати тарифи, їх вплив на кількість отримання субсидій для мешканців, співвідношення частки „постійної складової” теплового навантеження, яку зараз сплачують мешканці і частки плати за обслуговування мереж, яку нараховують як частину квартплати, чиновники залишили без відповіді. Натомість, ігноруючи депутатські звернення, активно через медіа „рекламують” двоставковий тариф. Як наслідок – дві депутатські комісії так і не змогли довести чи спростувати обгрунтованість тарифу на теплопостачання через звичайнісінький брак інформації.
Петро КУЛИНИЧ, „Новий Погляд”