Як жартують галичани? Що висміюють, а що вважають нецікавим? Яким є нинішній рівень львівської сатири та гумору?
Про все це розповідає президент Асоціації КВН Галичини, головний режисер Палацу культури імені Гната Хоткевича Валерій Москаленко.
Пане Валерію, Ви очолюєте Асоціацію КВН Галичини та театр сатири „Під мостом”. Розпочнімо з театру. Коли і як він виник?
Театр сатири „Під мостом” я заснував у Палаці культури імені Гната Хоткевича у 1988 році. І хоча театр сатири як такий у Львові був і навіть мав назву народного, але він функціонував російською мовою. А мені хотілося бачити на сцені україномовну сатиру.
У моєму театрі грали і школярі, і ті, кому вже виповнилося 50. Працювали плідно, але довелося „розвалитися” (причини різні, до прикладу, хтось роботу втратив і т. д.). Тепер я вже маю дорослий театр, у якому практично всі учасники – випускники Львівського національного університету імені Івана Франка. Крім того, всі вони – колишні кавеенівці. Також функціонує дитячий театр.
Як можна потрапити до театру, скільки нині там людей?
Набір до театру – вільний. У дитячому кістяк (зрозуміло, що постійно хтось приходить, а хтось іде) – 15 дітлахів. А в дорослому – значно менше. Я не збільшую кількості навмисне, бо набрати людей – означає до мінімуму звести індивідуальну роботу. Треба „створити” хоча б два – три актори, які стануть помічниками режисера. Отже, у дорослому театрі – до 10 людей.
Щодо репертуару…
Нині в репертуарі – малі форми, тобто інтермедії.
Хто пише сценарії?
Часом я перекладаю з інших мов. Часом щось складаємо на базі КВНівських жартів. Ми не претендуємо на авторство, бо ми театр (хоча деякі кавеенівці є авторами жартів).
Де можна побачити вистави?
Нас можна було побачити навіть у Сибірі на озері Байкал – минулого літа на міжнародному театральному фестивалі. У серпні їдемо до Польщі. До речі, першу нашу повнометражну виставу можна подивитися 23 червня – прем’єра.
Що це за вистава?
„Погана квартира”, це комедія-памфлет. Сюжет такий. Люди живуть у тирі (звичайно, це гіперболізація). Є ті, що стріляють, тобто господарі тиру, вони мають силу і зброю, але не вбивають і не полюють. І є прості люди, які змушені жити за їхніми правилами: вставати та лягати за розкладом, бути рабами суспільства, рабами тих, у чиїх руках влада.
Чому саме сатира?
Це вже в мене по житті, хрест, так би мовити. У моєму роду є дуже багато відомих письменників, які спеціалізувалися здебільшого на гуморі. Окрім того, мій батько – дуже весела людина. Він навіть жартував, що коли помре, то в труні розповідатиме анекдоти, щоб людям не було сумно за ним іти. Однак хочу наголосити, що мій батько був дуже серйозною людиною. Бо сатирою мають займатися серйозні люди, а не просто балакуни та веселуни. Цей жанр передбачає висвітлення актуальних проблем у «смішному» форматі. Хоча я ставив і серйозні, психологічні речі, однак жанр комедії і сатири сприймає широкий загал, а розумний глядач завжди знайде в ньому і розумне, і серйозне.
Це прибутково?
Це фанатизм, адже ми не маємо спонсорів. Єдине – не платимо оренди. Можливо, колись це стане прибутковим, але хіба що для палацу, адже ми – колектив Палацу культури імені Гната Хоткевича.
Як Ви пов’язали свою долю з КВН?
Чомусь нині поширена думка, що Галицька ліга виникла ні з чого. До 2000 року була дуже потужна Західна ліга КВН. У ній грали Андрій Лопухін і Валерій Мачалін (Лопухін – із колишніх славетних «Гусарів»). Вони працювали майже 7 років і все було побудовано майже на комерційній основі. Хоча й не приїжджали команди з Києва, зі сходу і півночі, але були з Тернополя, Червінців. Однак у 2000 році, за якихось обставин, ця ліга припинила своє існування. Я впродовж року пропонував Мачаліну все відновити (до речі, я з багатьма колишніми кавеенівцями знайомий), проте не вдалося про щось домовитися.
Тому ми з директором Палацу культури імені Хоткевича практично почали свій, на базі палацу, КВН. Починали з чемпіонату Львівщини. За сезон проходило часом 30 команд. Ми навіть школярів залучали, хотіли розвинути шкільний КВН, але нам не вдалося…
Чому не вдалося?
Це окреме питання. Ані обласні, ані міські органи освіти цьому не сприяли, а зв’язок зі школою можливий був тільки через них. Школи робили тільки те, що написано в плані. До прикладу, їм краще було організувати свято „Птахи прилетіли”, ”Птахи відлетіли”, з птахами ще щось трапилося. Такі свята є в школах, бо є вказівки зверху, і нікого навіть не цікавить, на якому рівні та якої якості. Ми пропонували вписати в плани КВН, адже це інтелектуальна гра. Виявилося, школі це – зайвий клопіт. Ми рік помучилися, 98-ма школа виграла чемпіонат, і на цьому все закінчилося.
Але все ж таки, як виникла нинішня Галицька ліга?
З’явилися люди, які просто почали грати КВН. Зрозуміло, що все робили самотужки – не було грошей, спонсорів. Ми намагалися робити, що могли. До прикладу, тодішні декорації (вони досі збереглися) я малював сам. Згодом знайшлися молоді та активні, які фактично перехопили ініціативу, а ми тільки допомагали.
Скільки нині команд у лізі?
Складно сказати. Відбір розпочинається з 30 команд щосезону. Відбувається фестиваль – командам пропонують узяти участь у чвертьфіналі. Також виявляють бажання грати команди з інших міст України.
За цих шість років у львівському КВН простежується прогрес чи регрес?
Звичайно, прогрес, і навіть значний. Чи це не показник, що за тиждень нереально дістати квитки на гру, хоча квиток коштує дорого.
З цього є прибуток?
Я б не говорив про прибуток, а швидше сказав би про витрати. Ми не беремо членські внески за вступ до ліги, а приїжджають люди з інших міст, і ми за власні кошти їх поселяємо, годуємо, організовуємо екскурсії. Окрім того, поліграфія та багато інших витрат. Не можна говорити, що тут хтось наживається.
Яких реальних висот можуть досягти гравці КВН? Яка доля переможця?
По-перше, авторитет – хлопців розкручують. Деякі команди стали дуже популярними. І, до прикладу, якщо якийсь заклад проводить вечір, свято – запрошують їх. Одне слово, вони стають відомими артистами, спокійно роблять собі авторитет, удосконалюються, мудрішають. У нас нема такого, що переможцю можемо офіційно сказати: після перемоги ти йтимеш „туди”. Але, до прикладу, команда «Набла», минулорічний переможець, грає у вищій лізі в Маслякова, і вже пройшла одну восьму. Я би сказав, що це феномен, адже в цій лізі грають команди усієї СНД, були навіть з Вірменії, з Росії (Москва) та „відомі” українські. «Набла» – єдина команда, що грала українською мовою та перемогла з величезним відривом.
Власне, побутує думка, що КВН – це засилля російської культури…
КВН нині стала інтернаціональною грою, там уже є й татарські обличчя. Та й придумали її не росіяни, не варто їм одягати лавровий вінок, бо ідея геніальна. А в тому КВН, який я організовував, основною метою й умовою було те, щоб гра відбувалася українською мовою. І саме те, що ми започаткували українське слово в цій грі, надало їй відповідного акценту.
Про що жартують галичани?
Я дуже часто стикаюся з таким поняттям, як гумор, і побачив, що всюди жартують практично однаково. Звісно, є й відмінності, кожен регіон акцентує на своєму. Галичан, традиційно, хвилюють жарти про москалів (хоча не всі це роблять професійно). На це вплинула історія, можливо, у цьому специфіка галицького гумору. Може, в інших регіонах це не актуально або вони ще просто не усвідомили, що актуально. Самі ж про себе не можуть жартувати.
Львівські кавеенівці часто жартують на теми алкоголю, наркотиків. На Ваш погляд, чому гравці звертають на це стільки уваги?
Я від самого початку намагався якось це припинити. Навіть пропонував журі, щоб такі жарти впливали на зниження оцінки. Однак… До речі, тоді журі було, на мою думку, кращим. Зараз спокій – сидять спонсори, для краси та чи інша співачка, бо ім’я є. Сидять також представники адміністрацій.
Тобто їм подобаються такі жарти?
У нерозумній голові і в нетворчих руках невдалий жарт може стати не сатирою, а рекламою. Є команди, що вміють жартувати про горілку, тобто висміюють звичку зловживати алкоголем, борються з цими негативними явищами. Але є й такі, що виходять, показують це все п’янство, розпусту, наркоманію і таке враження, що їм це приємно. Вони не розуміють, що КВН – це місія.
Хто пише сценарії, чи бувають вони платними?
Я знаю випадки, коли деякі команди продають сильнішим свої жарти, якусь мініатюрку. Однак ідеться не про комерцію. До речі, чим мені подобається Галицька ліга – це вже братство. Раніше була залаштункова ворожнеча. А тепер одна команда виступає, а інша, суперник, – допомагає. Коли ж треба масовку, то багато команд допомагають.
А хто серед відомих львів’ян відвідує гру?
Серед відомих – Садовий і Олійник були на грі. Це вже стає звичним, коли посадовці приходить до нас на гру. А для них, мабуть, – престижним.
Перспективи на майбутнє…
Перспективу ми повинні бачити тільки в одному – поліпшення якості організації гри. І хоча рівень гри зростає, але, на жаль, не всі команди мають відповідний рівень свідомості, творчий рівень, рівень виконання.
Які якості повинен мати кавеенівець?
Не якість, а частину тіла – голову. Я хочу, щоб кавеенівці були не тільки виконавцями. Перші кавеенівці – це були дисиденти, вони висловлювали протест, і недарма їх переслідували. Легше було показати «алкашів», адже ніхто тебе за це не карав, однак вони цього не робили. Це важка робота і відповідальна.
Я завжди кажу: цирк побудований не так, як театр. У цирку виконавець – нижче за глядача, а в театрі – навпаки, у театрі людина чогось навчається. А КВН – це театр. Він вчить, а не просто є об’єктом для спостерігання.
Ви говорите про інтелектуальні жарти. Тоді як Ви прокоментуєте відносну перемогу Вєрки Сердючки?
Що я буду оцінювати Вєрку Сєрдючку, якщо Європа оцінила? Однак те, що перше місце діаметрально протилежне до другого – це вже дуже показово. І хоча людям треба і те, й інше – на перше місце, все ж таки, виходить майстерність. Європейці не вникають у її біографію, чим ми не задоволені (хоча і в Україні є багато людей, яким вона симпатична). А загалом Андрій Данилко знайшов жилу, хлопець у такому віці, з освітою касира ПТУ – заслужений артист України. Я впевнений, що йому та Вєрка в печінці сидить, нехай пів-України нарікають, але це його робота.
Галина ТАРАБАНЬ, «Львівський портал»