Головний архітектор Львова про принципи забудови центральної частини міста.
Черговий проект будівництва у львівському центрі новочесної споруди (торгівельно-офісний «Брістоль центр» зі скла у дворику на вул. Гнатюка) збурив, нарешті, дискусію: бути чи не бути у Львові серед пам’яток архітектури новочесним будівлям.
Одні переконують, що так і має бути. Мовляв, згідно з Віденською конвенцією, будинки мають відповідати своїй епосі, інакше отримаємо фальш. Навіть якщо це будівництво – у центрі міста. У приклад архітектори ставлять Париж, Відень, Прагу та інші міста, у центральній частині яких постають «танцюючі» та інші споруди, які на власному прикладі демонструють віхи розвитку сучасної архітектури. Інші архітектори говорять, що Львову більше би пасувало піти іншим шляхом – реконструювати те, що збереглося, а всю новочесність винести за центр міста. Про плани на забудову центральної частини міста – в інтерв’ю з головним архітектором Львова Юрієм Криворучком.
Пане Юрію, яким є принцип розбудови центральної частини міста? Є якась концепція?
Безумовно. У центрі міста Львова дуже багато пам’яток архітектури, навіть більше, ніж самої архітектури. Є законодавство, яке говорить, що ми не можемо змінювати зовнішнього і внутрішнього вигляду пам’яток архітектури. Їх можна лишень реставрувати, залишивши всі елементи декору, внутрішнього вистрою, структури, даху. Якщо дивитися зовні, на фасади, то пам’ятки виглядають як цілісний об’єкт. Але якщо зайти в дворики, то можна побачити фактично руїни. Нам треба переходити від фасадної реконструкції, тобто збереження лише зовнішнього вигляду, до комплексної реконструкції. Треба ці всі історичні простори рятувати і перетворювати їх цілими кварталами, тобто оживляти їх. Однією з таких спроб і є спроба відновити об’єкт «Брістоль», поставивши будинок-вставку у дворику на вул. Гнатюка. Підхід, з погляду оздоровлення кварталу, міста є правильним. Інше питання – який вигляд матиме цей імплантований будинок. Чи він має бути з усіма історичними елементами – пілястрами, капітелями тощо. В усьому світі в кінці ХХ ст. однозначно усталилась думка, що будувати нові будинки, а вставка на вул. Гнатюка – це новий будинок, в якомусь із історичних стилів, це фальш, неправда. Такі будинки не можна визнавати творами архітектури. Виробився натомість підхід: кожна епоха працює своїми засобами і можливостями.
Новочасний Центр Жоржа Помпіду разом із «танцюючим будинком» у Празі чи іншими новочасними спорудами в історичних центрах міст Європи справді можна назвати віхами в розвитку сучасної архітектури. Вони викликають зацікавлення нарівні з пам’ятками архітектури. Але дозволю собі зауважити, що тим сучасним «шедеврам», які будують на вільній землі у Львові, досить далеко до якихось віх…
Якби до Львова прийшли інвестори з Європи, то можна було б говорити і про шедеври. Я думаю, що іншої альтернативи, як розвивати конкурсну основу, змагальність архітекторів – немає. Ми зараз готуємо міжнародний конкурс на громадський центр Сихова з потужним міжнародним журі – зірками європейського масштабу та з досить широкою географією учасників.
Розкажіть детальніше про проект
Сихів стає дедалі привабливішою для будівництва територією, на забудову якої щороку претендує усе більше зацікавлених. Є приблизно втричі більше пропозицій на ці Сихівські території, ніж самих територій. Аби помирити потенційних сихівських інвесторів, ми незабаром оголосимо міжнародний конкурс модернізації громадських просторів центру Сихова, тобто допроектування об’єктів, яких бракує на Сихові. Хочемо зробити конкурс, на який архітектори зможуть представити свої проекти. Конкурс має бути міжнародним і участь в ньому, ми сподіваємося, візьмуть архітектори з Польщі, Франції, Росії, Австрії, Німеччини тощо.
Район новобудов – це одне, а центр Львова – це зовсім інше. У центральній частині міста не так багато вільних земельних ділянок. Ви не припускаєте, що доки до нас дійдуть архітектори зі світовим ім’ям, забудовувати вже не буде що, бо ці ділянки вже забудують такими новочасними будинками, як «Укрсоцбанк»?
Якщо ми говоримо про зіркових архітекторів, то туди, куди вони приходять, все інше є лише тлом для їхньої геніальності. Я думаю, що Львів, на щастя, не має такої харизми, щоб сюди приїхали архітектори першої величини. Наприклад, на мою думку, деякі об’єкти такого знаного архітектора сучасності як Норман Фостер, є страшенно дискусійними. У Барселоні, наприклад, в історичній забудові стоїть запроектований ним величезний будинок фалічного характеру. Фостер таких будинків поставив кілька по різних містах Європи. Можливо, я не можу судити за мешканців цих міст, але нам усім жилося б спокійніше, якби такі генії обминули Львів.
Що ж ви тоді пропонуєте?
Я пропоную довгу і важку дорогу освічення львівської громади в архітектурному плані. Проведення конкурсів, обговорень проектів, дослухання один до одного, переходу від взаємних звинувачень до діалогу – адже насправді всі вболівають за Львів. Дорогу, на якій професіонали і громада дійдуть однакового висновку, і громада зрозуміє, що Львів – це не є мертве місто, тут живуть люди і вони мають багато потреб і ставлять законні вимоги – у тому числі й щодо повноцінного середовища свого життя. І при зовнішньому збереженні місто потребує потужних вкладень та інвестицій у інфраструктуру.
Тобто наразі ви пропонуєте нічого не будувати, а лише обговорювати і чекати?
Шукати інвесторів – передусім. Іноземці кажуть: – „Ви щасливі, що до вас не прийшли інвестиції, ви зберегли місто!” Але туристи приїдуть, помилуються облупленими автентиками, а нам тут жити – утилізувати сміття (після туристів також), подавати воду, латати дахи, мостити хідники, врешті. Для інвестора має бути великою принадою і честю вкладати інвестиції і щось будувати в центрі Львова. Тому серйозний інвестор прийде сюди і свого досягне.
Погляд пам’яткоохоронця:
Доктор архітектури, професор Микола Бевз
Говорячи про центр Львова, я, насамперед, хочу наголосити, що це архітектурно-містобудівна пам’ятка Всесвітньої спадщини. Хоча минуло вже майже десять років від вписання центру Львова у список Всесвітньої спадщини, досі залишаються невирішеними головні питання його функціонування як пам’ятки ЮНЕСКО: по-перше, забезпечення дотримання пам’яткоохоронного законодавства, по-друге, забезпечення необхідною пам’яткоохоронною і реставраційною документацією (насамперед, містобудівною), по-третє, забезпечення фінансування реставрації (у тому числі з недержавних джерел).
Коли ми говоримо про будівництво в дуже цінному середовищі, то воно не може бути зведене лише до хартій – Віденської, Венеційської чи ще якоїсь. Ці хартії – лише рекомендації. Вашингтонська хартія, наприклад, говорить, що пам’ятками архітектури є не лише окремі будинки, а й містобудівні комплекси, навіть історичні центри міст (Центр Львова і є такою пам’яткою). Кожна держава розробляє своє законодавство, достосовуючись і до хартій, і до своїх власних пам’яткоохоронних традицій. В Україні є цілком добрий закон про охорону культурної спадщини, але головною проблемою залишається його конкретизація у місцевих документах. Зокрема, розроблення “Правил забудови і регенерації історичного середовища” центральної частини Львова. Якби такі “Правила” були вчасно розроблені, то не було дисгармонійної нової забудови у центрі. Я хочу вірити, що нове міське керівництво профінансує цю розробку, а не витрачатиме кошти на необґрунтовані і згубні бетонування вулиць у центрі.
У Європі є громади, які хочуть бачити центр міста повністю реставрованим, а якщо з новобудовами, то такими, що виконані у дусі складеного середовища. Є міста, де нормують застосовувані матеріали, ухили дахів, ширину фасадів та інші параметри новобудов, які повинні постати в історичному середовищі. Прикладів регенерації і музеєфікації центрів міст у Європі багато. Це Швабіш-Галль, Нордлінген у Німеччині, Колмар у Франції, Казімєж-Дольни у Польщі, Ассізі в Італії та багато інших. Є громади, які взагалі кажуть: «Ні, нам нові будинки в центрі не потрібні, будуйте їх на периферії». І напевно, вони мають рацію, бо пошанування і любов до свого міста не може бути чимось поганим. Якби «Укрсоцбанк» збудували б, наприклад, у районах наприкінці вулиці Зеленої, то для нього це було б краще. Але ми в результаті маємо зіпсутий центр. На мою думку, будь-яке нове будівництво у центрі мають вирішувати на науковій основі, з залученням громадськості і в результаті має бути свідоме рішення – чи відбудувати копію втраченої будівлі (як це сьогодні проектують для синагоги “Золота роза” чи будинку на площі Міцкевича, 9) чи будувати новий об’єкт, але у жодному разі не порушуючи пам’яткоохоронного законодавства.
А сьогодні ми, з одного боку, маємо ніби-то сучасний «Укрсоцбанк», а з іншого, не знято з обліку пам’ятку архітектури початку XIX ст на пл. Міцкевича,10. Усі говорять про те, що це негарний будинок. Але мовчать, що його, крім всього, зведено незаконно. Можливо, якби тоді закцентували на незаконності цього будівництва, то він би не постав. Але про це просто мовчали і мовчимо далі.
Ми також повинні розуміти, що зміст терміну “сучасна архітектура” не має суворого рецепту. Сьогодні в світі новою архітектурою є не тільки скло. Є ще десятки інших нових архітектурно-будівельних технологій. Навіть виконання історичних архітектурних деталей також має новітні технології. У Львові можливо, щоб новозбудовані будинки в центрі міста гармоніювали з пам’ятками архітектури, але для цього мусять відбуватися конкурси, яких дотепер не було. І я переконаний, якби ці конкурси проводили, то в них брали б участь найвидатніші архітектори світу. Але на конкурсі мають бути вказані обмеження, щоб архітектор, приступаючи до роботи над проектом, був свідомий цих обмежень.
Ольга ІГНАТОВА, „Новий Погляд”