Громадянська мережа „Опора” глибоко обурена позовом першого секретаря ЛОК КПУ Олександра Калинюка до депутата міської ради Віри Лясковської. „Опорівці” вважають, що позов є абсурдним і необгрунтованим і його розгляд тільки ганьбить вітчизняне судочинство. Текст заяви „Опори” з цього приводу подаємо повністю.
„29 червня в Галицькому районному суді відбуватиметься судове засідання по позовній заяві члена Комуністичної партії України Олександра Калинюка на депутата Львівської міської ради Віри Лясковської із вимогою стягнути з останньої 2000 гривень компенсації за моральну шкоду.
Зміст справи полягає в тому, що позивач минулого року звертався до львівської влади із проханням надати земельну ділянку «для побудови пам’ятника з метою увічнення пам’яті загиблих від рук націоналістів, що стали на Західній Україні безвинними жертвами».
Відповідач публічно висловила своє обурення щодо цієї ініціативи, зокрема заявила, що це буде пам’ятник «НКВДистам». Власне п. Калинюк стверджує в своєму позові, що він не вимагав звести пам’ятник саме співробітникам НКВД і тому вважає заяву п. Лясковської поширенням неправдивої інформації.
Ми глибоко обурені фактом розгляду цього позову, який ганьбить вітчизняне судочинство. Абсурдність та необґрунтованість позову очевидна, що може довести будь-який фахівець із новітньої історії України. В своєму листі до міської влади з приводу сумнозвісного пам’ятника п. Калинюк пише: «Фактично в 30-50-х роках минулого століття ОУН-УПА розв’язало терористичну війну проти мирного населення України. Оскільки саме на Львівщині встановлені багаточисельні пам’ятники, меморіальні дошки тощо одній протиборчій стороні, справедливість вимагає увічнити пам’ять жертв другої сторони».
Загальновідомо, що основною силою з боку іншої «протиборчої сторони» (себто окупаційного режиму СРСР), яка боролась із ОУН та УПА, був Народний Комісаріат Внутрєніх Дєл і, відповідно, саме з ними і боролись, захищаючи мирне населення і свою країну повстанці. Це є загальновідомими фактами, документи опубліковані і вже багато років перебувають в науковому обігові.
Виглядає на те, що пан Калинюк волів би каральні загони НКВС називати аморфним висловом «жертви», а отже вважає, що Віра Лясковська, називаючи злочинців їх же іменем завдала позивачу (спадкоємцю ідеології зазначених окупантів) непоправної, аж на 2000 грн., моральної шкоди.
Варто також зацитувати ще один пасаж із згаданого листа: «Найбільш відповідним місцем для побудови такого пам’ятника у Львові, могло би стати місце масового розстрілу невинних жертв (після окупації Львова німецько-фашистськими загарбниками у 1941): Подвір’я в районі тюрми по вул. Лонцького, Вулецькі горби».
Чомусь п. Калинюк, не згадує про те, що в червні 1941 р. ще до приходу німецьких військ в згаданій тюрмі тисячі українських в’язнів були жорстоко закатовані представниками радянської влади, у приміщенні НКВД руками його працівників — НКВДистів.
Також ми не розуміємо, на якій підставі пан Калинюк пов’язав УПА із злочинами нацистів, якщо армія якраз і виникла для боротьби з окупантами – нацистами та комуністами відповідно.
Неважко здогадатись про мотиви дій п. Калинюка. Він звернувся до Львівської міської ради 5 серпня 2005 р. — саме напередодні парламентських виборів. Натомість на початку цього ж року Комуністична партія України мовчала, коли проводилися незаконні будівельні роботи на подвір’ї згаданої в’язниці. Чомусь зрештою за часів СРСР на цьому місці не було встановлено жодного пам’ятника – мабуть аби самим собі не нагадувати про власні ж звірства 1941 року.
Цей позов — не поодинокий випадок заполітизованого маніпулювання історією української визвольної боротьби. Чого тільки варте було встановлення в Луганську хреста «жертвам УПА», якщо відділи цієї армії ніколи і не були на Луганщині?
ЛП ГМ ОПОРА розцінює цей позов як чергову провокацію зі сторони антиукраїнських сил. На жаль, ми змушені констатувати, що такі ексцеси можливі саме через відсутність чіткої позиції з боку найвищого керівництва України відносно визнання Української Повстанської Армії та й багатьох інших сторінок української історії. Головна проблема, на думку ГМ ОПОРА, полягає у відсутності послідовної державної політики в напрямку збереження національної пам’яті українського народу. До прикладу, в посткомуністичних країнах, які впевнено входять до європейської спільноти, замість декларацій про аморфне «примирення» були здійснені конкретні кроки для визнання борців за незалежність цих країн і відповідно проведено люстрацію тих осіб, які спричинились до поневолення згаданих народів.
Позов п. Калинюка — це знущання із національної пам’яті українців та зухвалий виклик самій ідеї української державності. Доки українська влада не визначиться із своєю позицією відносно вшанування національної історії, доти подібні провокації будуть мати місце в нашій державі”.
