Президент України про відповідальність за долю України, війну на Донбасі, невідкладні завдання для парламенту, повернення українських заробітчан і розпуск Верховної Ради України:
«Дорогі українці!
Після моєї перемоги на виборах мій шестирічний син сказав: «Па! По телевізору кажуть, що «Зеленський – президент…» Виходить, що… я… теж президент?!» І тоді це прозвучало як жарт, але згодом я зрозумів, що насправді це істина. Тому що кожен з нас президент. Не 73 відсотки, які за мене голосували, а всі 100 відсотків українців. Це не моя, це наша спільна перемога. І це – наш спільний шанс. За який ми несемо спільну відповідальність.
І щойно – не тільки я складав присягу. Кожен з нас поклав руку на Конституцію і кожен з нас присягнув на вірність Україні.
Уявіть собі гучні заголовки: «Президент не платить податків». «Президент напідпитку промчав на червоне світло». «Президент потихеньку краде, бо «всі ж так роблять» Ви згодні, що це ганьба? Ось що я маю на увазі, коли кажу, що кожен з нас – президент.
Відсьогодні кожен з нас несе відповідальність за країну, яку ми залишимо своїм дітям.
Кожен з нас, на своєму місці, зможе зробити все для розквіту України.
Європейська країна починається з кожного. Ми обрали шлях до Європи, але Європа – не десь там. Європа ось у голові. І коли вона буде в голові – тоді вона з’явиться в Україні. І це – наша спільна мрія.
Але у нас є і спільний біль. Кожен з нас загинув на Донбасі. Кожного дня ми втрачаємо кожного з нас. І кожен з нас – переселенець. Ті, хто втратив власний дім. І ті, хто відчинив двері власного дому, розділивши біль.
І кожен з нас – заробітчанин. Ті, хто не знайшов себе вдома, а знайшов заробіток на чужині. Ті, хто в боротьбі із бідністю змушений втрачати власну гідність. Але ми все це подолаємо! Бо кожен з нас – українець.
Ми всі українці: не існує більших чи менших, правильних чи неправильних. Від Ужгорода до Луганська. Від Чернігова до Сімферополя. У Львові, Харкові, Донецьку, у Дніпрі й в Одесі – ми всі українці. І ми маємо бути єдині. Адже тільки тоді – ми сильні.
І сьогодні я звертаюсь до всіх українців у світі. Нас 65 мільйонів. Так, не дивуйтесь: нас 65 мільйонів. Тих, кого народила українська земля. Українці в Європі та Азії, у Північній та Південній Америці, в Австралії і в Африці. Я звертаюсь до всіх українців на планеті! Ви нам дуже потрібні. Усім, хто готовий будувати нову, сильну та успішну Україну, я з радістю надам українське громадянство.
Ви повинні їхати в Україну не в гості, а додому. Ми чекаємо на вас. Сувенірів з-за кордону не потрібно, привезіть, будь ласка, свої знання, досвід і ментальні цінності. Все це допоможе нам почати нову епоху. Скептики скажуть: це фантастика. Це неможливо. А може, це і є наша національна ідея? Об’єднавшись – зробити неможливе. Всупереч усьому!
Згадайте збірну Ісландії з футболу на чемпіонаті Європи. Коли дантист, режисер, пілот, студент і прибиральник билися й захищали честь своєї країни. І зробили це, хоча ніхто не вірив. І це наш шлях. Ми повинні стати ісландцями у футболі, ізраїльтянами – в обороні рідної землі, японцями – у технологіях, швейцарцями – в умінні щасливо жити одне з одним, незважаючи на будь-які розбіжності.
І наше найперше завдання – припинення вогню на Донбасі. Мене часто питали: а на що ви готові заради припинення вогню? Дивне запитання. А на що готові ви заради життя близьких вам людей? Можу запевнити – задля того, щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все. І я точно не боюсь приймати складні рішення, готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги, і якщо буде потрібно – я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир. Не втрачаючи наші території. Ніколи.
Історія – несправедлива. Не ми почали цю війну. Але нам цю війну закінчувати.
І ми готові до діалогу. И я уверен, что первым шагом для начала этого диалога, станет возвращение всех украинских пленных.
Наш наступний виклик – це повернення втрачених територій. Чесно кажучи, мені здається, що це формулювання не зовсім коректне. Бо неможливо втратити те, що й так наше. І Крим, і Донбас – це наша українська земля. Де ми втратили найголовніше – людей.
И сегодня мы должны возвращать их сознание. Вот что мы потеряли. За эти годы власть не сделала ничего, чтобы они чувствовали себя украинцами. Они не чужие, они наши, они украинцы… Украинец – это не в паспорте. Украинец – это в сердце.
І я точно це знаю. Знаю від бійців, які захищають Україну – наших героїв, і україномовних, и «русскоговорящих». Там, на передовій, немає чвар і розбрату, там є сміливість і честь. І я хочу звернутися до наших захисників. Не буває сильної армії там, де влада не поважає людей, які щодня віддають життя за країну. Я зроблю все, щоб ви відчували повагу. Це гідне, а головне, стабільне фінансове забезпечення, ваші житлові умови, законні відпустки після виконання бойових завдань, відпочинок для вас і ваших родин. Потрібно не розповідати про стандарти НАТО, а творити ці стандарти.
Безумовно, окрім війни, є ще багато бід, які роблять українців нещасливими. Це шокуючі тарифи, принизливі зарплати і пенсії, болючі ціни, неіснуючі робочі місця.
Це медицина, про покращення якої говорять здебільшого ті, хто ніколи не лежав з дитиною у звичайній лікарні.
Це міфічні українські дороги, які будуються та ремонтуються тільки у чиїсь бурхливій уяві.
Дозвольте мені процитувати одного американського актора, який став класним американським президентом: «Уряд не вирішує наших проблем. Уряд і є нашою проблемою».
І я не розумію наш уряд, який тільки розводить руками й каже: Ми нічого не можемо зробити. Неправда. Можете. Ви можете взяти аркуш, взяти ручку і звільнити свої місця для тих, хто буде думати про наступні покоління, а не про наступні вибори! Зробіть це. І люди оцінять…
І моє обрання доводить – громадяни втомились від досвідчених, системних, надутих політиків, які за 28 років створили країну можливостей. Можливостей відкатів, потоків, дерибанів.
Ми збудуємо країну інших можливостей. Де всі рівні перед законом, де є чесні та прозорі правила гри. Одні для всіх. А для цього до влади повинні прийти люди, які будуть служити народу. І я дуже хочу, щоб у ваших кабінетах не було моїх портретів. Бо президент – не ікона, не ідол, президент – це не портрет. Повісьте туди фотографії своїх дітей і перед кожним рішенням дивиться їм в очі.
Я можу ще багато чого сказати, але українці хочуть не слів, а дій. Тож, шановні депутати! Ви призначили інавгурацію у понеділок, у робочий день. Я бачу в цьому один плюс – це значить, що сьогодні вечірок не буде, а ми будемо працювати.
А тому дуже вас прошу прийняти:
- Закон про скасування депутатської недоторканності.
- Закон про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.
- Багатостраждальний виборчий кодекс і зробіть відкриті списки.
А також прошу звільнити з посад:
- Голову Служби безпеки України.
- Генерального прокурора України.
- Міністра оборони України.
Це геть не все, що ви можете зробити. Але для початку – достатньо. У вас буде два місяці! Зробіть це і повісьте усі медалі собі, як непогані бали на дострокові парламентські вибори.
Я розпускаю Верховну Раду України 8-го скликання.
Слава Україні!
І наостанок. Дорогий народе! Протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці усміхалися… Це була моя місія. Наступні п’ять років я робитиму все, щоб українці більше не плакали», – сказав Володимир Зеленський у своєму першому зверненні до українців і парламентарів у статусі Президента України.
