Голова громадської організації «Громадська варта» Ярослав Антоняк розповів про те, як він з іншими волонтерами возив допомогу військовим у зону АТО і під яким ризиком вони звідти поверталися:
«Остання наша поїздка у зону АТО була до Зеленопілля, де в кільці опинилася 24-та механізована бригада. На жаль, до самого Зеленопілля нам прорватися не вдалося, бо при прибутті в зону АТО, ми були попередженні про те, що бригада знаходиться в кільці і що вони постійно під градом. Тому туди шансів пройти у нас не було.
Порадившись із військовими, ми вирішили пройти до можливої найближчої точки, власне впритул до їхньої дислокації, де був би представник 24-ї механізованої бригади, який мав прийняти у нас гуманітарний вантаж. А потім, відповідно, із колоною, яка мала йти з боєприпасами, цей вантаж мали доставити до хлопців, які на нього так чекають.
Поїхали ми туди у супроводі військових та важкої техніки. Ця поїздка не була би такою вдалою, якби не допомога особисто Валентина Наливайченка, з яким я мав перед поїздкою зустріч.
Чому ми вирішили це зробити. Бо більшість громадських активістів доставляють допомогу, до прикладу, в Чугуєв, Ізюм, Маріуполь, і насправді дуже багато речей не доходять військовим, які знаходяться на передовій і які найбільше цього потребують. Це була принципова наша позиція, аби передати хлопцям у руки допомогу.
Наш вантаж був доставлений фактично у місце дислокації 72-ї бригади, де був і представник 24-ї механізованої бригади. Поїздка була дуже напруженою, особливо коли ми поверталися назад. Адже після передачі вантажу, командир бригади мене одразу попередив, що з 00.00 год до 02.00 вони чекають удару з «Градів», тому залишатися там небезпечно. Ми поверталися на трасу Маріуполь-Донецьк вже самі. Нам сказали: «Хлопці, ви маєте зброю, розчихляєте її, патрони в патронники, не дай боже якась зупинка». Їхати було страшно, бо з правого боку якась зеленка, а з лівого – кукурудза, тому хто там і що там сидить – невідомо. Тобто назад ми поверталися без будь-якого супроводу, у зв’язку з чим поїздка була просто шалена – на швидкості 70-90 км/год. Ми навіть не скидали швидкості. І це добре, що у нас були армійські прилади GPS, який запам’ятав маршрут до місць дислокації військових, а біля мене сидів штурман, який керував мною. Бо я їхав у сліпу – я не бачив куди їхати. Так ми і вирвалися із зони АТО».
