Далеко
ми від Христа. Сьогоднішні події мені нагадують події початку ХХ століття в
Росії, коли глумилися над церквами, людськими та християнськими цінностями…
На
Марсовому полі були люди, родини яких постраждали від бійців Червоної армії. Ми
маємо яскравий приклад Івана Павла ІІ, якого нещодавно оголосили святим. Свого
часу він поїхав в тюрму до чоловіка, який здійснив на нього замах, простив
його, помолився за нього. Вміння прощати – це суть християнства. Мені моторошно
на душі, що у Львові, де така велика кількість храмів, люди не чують Христа.
Ясна
річ, що кладовища – не місце для мітингів, прапорів. Але немає нічого поганого
у тому, щоб зібратися і помолитися за всіх, хто покоїться на Марсовому полі – і
Січових Стрільців, і жертв «Тюрми на Лонцького», і жертв Замарстинівської
тюрми, і невідомих воїнів УПА, і воїнів Радянської армії.
Усі вони
жили в різних державах: одні жили в складі Польщі, інші – в складі Радянського
Союзу, у них було різне виховання, різний світогляд, але кожен з них боровся за
майбутнє України. Вони боролися, і нині судити їх – хіба це наша справа? Вони
усі на Божому суді, ми повинні молотися, щоб Бог і їм, і нам простив гріхи.
Незалежна
України мала би усіх нас об’єднати. Ми повинні бути вдячними
за наше майбутнє, і не розколювати Україну вигуками: «Ганьба!», «Смерть
ворогам!», «Яничари!» і так далі. Це більшовизм, іншого визначення я дати не
можу.
Повторюється
рецидив більшовизму під іншим прапором і благим наміром, але більшовизм також
казав: «Землю селянам!», а тепер новітні більшовики виступають буцімто за
Україну. За яку Україну? За таку, яку ми сьогодні бачили на Марсовому полі? Вся
Європа здригнеться і світ здригнеться від цих подій. Як можуть бути такі події
у ХХІ столітті, про яку європейськість ми говоримо?
Правоохоронці
посилалися на якесь рішення, коли не хотіли допустити нас та священнослужителів
покласти квіти до могил. Я читав це рішення суду, ним заборонені політичні
акції на Марсовому полі, але в нас не була політична акція, в нас була запланована
поминальна панахида – молитовна акція.
Це
недоумкуватість, неосвіченість тих людей, які дали команду нещасним бійцям не
пустити священиків на цвинтар чи стареньких людей покласти квіти на могили – це
взагалі жах. З нашого боку ніякого порушення закону не було, тому що захід,
який ми проводили, не носив жодного політичного забарвлення. А от з боку наших
опонентів були і прапори, і дикунські вигуки – це вже політика.
Ми
нікого не ображали і нікому не заважали, ми дотримувалися закону і не проводили
ніяких політичних акцій.
Звинувачують,
що у Львові владу має Партія регіонів, але коли я попросив правоохоронців
пропустити хоча б священників, щоб вони окропили могили, то якийсь з активістів
почав лякати міліціонерів губернатором, мовляв, завтра Вас Михайло Михайлович
всіх повиганяє з роботи. Ви собі можете це уявити? Хто у Львові має владу?
Все це
минеться. Я абсолютно переконаний, що переважна більшість львів’ян далекі від таких екстремістських позицій. Просто люди
не розуміють, що робиться. Нібито і влада у «регіонів», а люди, які хочуть
покласти квіти на могили загиблих, не мають такої змоги. Мені прикро, але два-три роки тому, коли ми
мали «помаранчеву владу», таких ексцесів не було у Львові. Це мене болить, і я
буду ставити це питання в Києві.
Львівський портал