Петро Писарчук, народний депутат України, про проблеми Податкового кодексу та життя після виборів

Львівський портал

|



Петре
Iвановичу, чи не могли б Ви поділитися своїми оцінками, найбільш яскравими
враженнями від недавніх виборів до місцевих органів влади?

Найприкріше
те, що більше як половина виборців не скористалися своїм правом обирати,
фактично відмовились від цього права, проігнорували вибори. Як мені видається,
вони ще не раз про це пошкодують…

Я розумію, що було багато речей, які заважали людям зробити
свій вибір, бо організація самого виборчого процесу бажала бути кращою. Ми всі
вчимося, це були перші вибори за новим законом. Гадаю, що відповідальність за
організацію виборів мали б узяти на себе порівну як політичні сили, так і
влада. Було багато проблем з формуванням виборчих комісій, не менше проблем
було і щодо технічного забезпечення їхньої роботи, а це – функція влади.

Коли люди кажуть, мовляв, я би прийшов, але не хотів стояти
у черзі – пів години чи годину, на різних дільницях по-різному – то не знаю, чи
мають вони рацію. Я не беруся нікого судити, але мені прикро, що сьогодні
переможці цих виборів повсюдно заявляють, що вони отримали підтримку переважної
більшості виборців. Я знаю, що це не так. Бо якщо бути зовсім відвертим, –
програли ми всі, оскільки скажімо на Львівщині 52% виборців висловили недовіру
всім політичним партіям. Тому я не поділяю ейфорії переможців… Можна сказати,
що й Партія регіонів виграла, бо потрапила у трійку призерів у Львові, але
сказати, що ми задоволені результатом, було б лицемірством з мого боку.
Скажу так: ми зробили дуже багато для того, щоб розраховувати на більшу
підтримку. Цього разу на суд львів’ян – на вибори – від Партії регіонів були
представлені надзвичайно гідні кандидати. Не хочу нікого принижувати, але
якщо б люди, які представляли Партію регіонів, були в міській раді,
ми б отримали зовсім інший формат її роботи. Так не сталося, натомість
маємо фракцію з шести осіб – у десять разів менше, ніж у «Свободи».
Розраховувати на те, що ми зможемо суттєво впливати на роботу міської влади,
було б з нашого боку несерйозно. Отож, якщо оцінювати результати цих
виборів, то можу сказати, що нічого страшного не сталося. Ми пройшли ще один
урок – урок демократії. Значна частина львів’ян, які скористалися правом
вибору, висловила довіру «Свободі», вона сьогодні фактично отримала таку
кількість депутатів, що має брати повну відповідальність за господарку Львова.
Наша фракція зовсім не буде ставати у глуху опозицію до тих рішень, які будуть
на користь міській громаді. В ідеалі ми мали б знайти точки дотику і
формат співпраці. І той же Едер, чи той же Пасічник, чи той же
Дедишин могли б очолити відповідні профільні комісії: з питань науки і
освіти, чи з питань молоді і спорту (Дедишин – директор футбольного клубу), чи
з питань культури… Я гадаю, що в галузі культури серед депутатів міської
ради фахівців, рівних Едеру, нема. Чи дослухаються до цих міркувань, побачимо у
процесі роботи. Якщо ми трошки зменшимо кількість політики у міській раді, а
займемося розв’язанням тих проблем, які існують у місті, то виграють від цього
всі: і львів’яни, і місто в цілому, і політичні сили, яким виборці довірили
владу. Якщо ж знову почнемо шукати ворогів, перейдемо у політичну площину і
розпочнемо протиборство, – програємо усі і на наступних виборах просто можемо
не потрапити всі до міської ради.

Тепер,
пане Петре, виходить так, що й господарські питання стають великою політикою,
наприклад історія із ухваленням Податкового кодексу. Здавалося б, проста
річ – треба лишень добре порахувати цифри відрахувань до державної скарбниці
для тих, хто трудиться, і дати трудівникові змогу працювати, а, виявляється, що
найменша несправедливість у цій царині обертається великим збуренням у державі…

Я пробував
розмовляти з підприємцями, які торгують на ринку «Південний», і скажу таку,
може непопулярну, річ: переважна більшість протестувальників… не читали
Податкового кодексу! Тому смію заявити, що сюди замішана політика.

Дуже мені шкода, що сталася така – сказати б –
провокація з Податковим кодексом. Абсолютно погоджуюсь з тим, що малий і
середній бізнес треба плекати і всіляко розвивати, що держава повинна змінити
саму ідеологію, саму філософію у цій сфері і виявляти повагу до тих, хто
ПЛАТИТЬ податки, а не давати занадто багато повноважень тим, хто податки
ЗБИРАЄ. Бо власне уся ця корупція, усі ці зловживання, які мають місце, йдуть
від непомірних апетитів контролюючих органів. І коли ми читаємо звіти
Рахункової палати, що відкати сягають 40%, що бюджетні кошти розкрадаються на
20%, то усвідомлюємо, що йдеться про мільярди гривень. Ясна річ, що у платника
податків виникає логічне запитання: а навіщо ті податки платити взагалі, адже ж
чиновник їх украде. Тобто, порядок тут нам треба наводити, але не з того кінця.
Спочатку треба було поставити у цивілізовані рамки повноваження контролюючих
органів, зменшити їх кількість, а вже потім звернутися до платників податків з
таким меседжем, що бути платником податків – це надзвичайно поважно,
надзвичайно почесно, що держава довіряє їм і дуже їх шанує, бо у держави є
проблеми не тільки з Пенсійним фондом, але вона переживає кризу. Тому необхідні
деякі зміни, доведеться якийсь час платити, можливо, трошки більше… І це народ
зрозумів би.

Думаю, що так воно й буде, бо іншого шляху нема. Хоча,
насправді, малому й середньому бізнесу нічим не загрожував і той проект
Податкового кодексу, який проголосований Верховною радою: з тристатисячним
оборотом, з чотирма найманими працівниками і т.д. Тобто, у тих людей, які працюють,
наприклад, на ринку «Південному», заробляють тут на хліб насущний і мають
два-три магазини, – нічого не змінювалося. Це вже була певна загроза для тих,
які мають, скажімо, десять магазинів. Але ж мусить бути якась диференціація в
податках – той, що має більше, і платити мусить трошки більше.

Мушу наголосити ще на дуже поганій ситуації і великій
проблемі: ми повинні створити преференції насамперед для вітчизняного
ТОВАРОВИРОБНИКА. Неправильним і недобрим є те, що ми вже десятки років працюємо
на економіку Польщі, Туреччини чи Китаю. Адже ж коли вести розмову про малий і
середній бізнес, що працює на ринках, то 90% товарів тут крутиться не
вітчизняного виробництва. Ми завозимо товари з­за кордону, маючи тут пільги в
оподаткуванні, і дуже часто пропонуємо крам дуже низької якості за дуже
завищеними цінами. Недавно у мене побував один чоловік і признався, що у
Мюнхені придбав собі порядні мешти на тисячу гривень дешевші, ніж на ринку
«Південний». Тут є серйозна проблема і не треба усе відразу сприймати в штики.
І коли ми створюємо наприклад преференції для своєї легкої промисловості, – це
дуже добре. Нам треба розвивати ВІТЧИЗНЯНЕ ВИРОБНИЦТВО, ми маємо навчитися
захищати свої НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ. Якщо говорити конкретно про ринки, то
хоча б половина товарів, які тут обертаються, мала б вироблятися в
Україні. Інакша чинимо певною мірою злочин перед державою, якщо ми тут
забираємо в людей гроші і вивозимо їх до Китаю. Одним махом такого не зміниш, і
Податковий кодекс – лише невеликий інструмент у цьому процесі. Через податки
держава має розставляти акценти, створювати пільги для того, що потрібно
сьогодні розвивати в державі. Сільськогосподарське виробництво, товари
народного вжитку, сфера узагалі ВИРОБНИЦТВА – отам я буду голосувати двома
руками. Хай буде спрощене оподаткування для тих, хто виготовляє якісне взуття,
якісну галантерею, якісний трикотаж, хто є ВИРОБНИКОМ і встановлює доступні
ціни. Ненормальним є, коли в Китаї купують товар по 5 доларів, а в Україні
продають по 50. Тобто, не створюють ніякої додаткової вартості, а лише на
рівному місці обдирають своїх громадян.

Я чув думки, що в місцевих радах мають приймати заяви на
захист підприємців і т.д. Тут,
на моє переконання, не потрібно жодних заяв: просто місцевим радам не треба
обкладати підприємців… хабарями! Оброками!! Бо сьогодні ці побори та інші
паскудства у місцевій владі в десятки разів перекривають платежі, які
здійснюють підприємці до державного бюджету. Це відбувається на кожному кроці і
я можу це довести.

Тобто,
зміни в податковій сфері, на Вашу думку, таки конче потрібні?

Тут
була допущена помилка. Візьмемо той же малий і середній бізнес.
В Податковому кодексі є 1500 сторінок, а те, що торкається оподаткування
малого й середнього бізнесу, займає 10 сторінок. А заяви звучать –
ветувати увесь Податковий кодекс від імені малого й середнього бізнесу. Чому ж
не звучать інші заяви: давайте змінимо ту частину Податкового кодексу, яка
торкається нас? Бо тут замішана політика: великі олігархи, які стоять за малим
і середнім бізнесом, використовують його, бо їм також не подобається ситуація,
що платити їм доведеться більше, працювати за іншою схемою. Бо сьогодні під
спрощену систему, під копійки поховалися великі торговельні центри, великі
гуртівні, великі підприємства, які мають мільйонні обороти. А до державної
скарбниці платять копійки, мінімізуючи податки через спрощену систему.

Для чого ветувати увесь кодекс? Чи не краще зробити так:
Президент, дослухавшись до малого і середнього бізнесу, вносить свої
думки­поправки до Податкового кодексу, надсилає його до парламенту, парламент
проголосовує, вносить ці зміни і крапка?! А то вимагають – передати кодекс
на доопрацювання, а цей заветувати. Це ж зовсім інша пісня!

Вибори
відбулися так, як відбулися, але сонечко сходить кожного дня, і життя вимагає
розв’язання нових проблем, а клопотів ніколи й нікому не бракувало. Розкажіть,
будь ласка, чим тепер живе, чим переймається такий чоловік як Петро Писарчук –
українець зі Львова.

Я завжди
говорив, що балотувався на міського голову не тому, що не маю роботи. Слава
Богу, роботи в мене – більш, ніж достатньо. В моєму житті нічого не
змінилося. Я є народним депутатом України, кожного дня приймаю людей – їх
стає на цих прийомах не менше, а ще більше. Спілкуюся з виборцями, намагаюся
чинити так, аби в нинішній непростій ситуації переміг здоровий глузд, а не
емоції, аби стримати ці революційні пориви, бо найменше, чого потрібно Україні
зараз, – це чергової революції. Прагну, щоб ситуація була стабільною,
спокійною, щоб влада і народ слухали і чули одне одного. Роблю все, від мене
залежне, щоб думку людей донести до влади. Інколи це мені вдається, інколи –
ні.

Я дуже вдячний тим, хто зрозумів мене і підтримав на
виборах. Зроблю все для того, щоб люди в мені ніколи не розчарувалися. Трагедії
з того, що мене не обрали, я для себе не робив, не запивав і валідол пачками не
ковтав. Дякую Господу Богу за те, що дає мені здоров’я і змогу жити і щось
творити

Богдан ГАЛИЦЬКИЙ, «За вільну Україну плюс»

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.