Якщо мислити стратегічно, узагальнюючи здобутки Львова в минулому і заглядаючи в перспективу розвитку нашого міста в майбутньому, то які виклики сьогодні лежать перед міською громадою та майбутньою владою?
Понад 750 років львів’яни будували своє місто. Люди різних професій, національностей, релігійних переконань докладали свої вміння і наснагу, аби на вододілі Чорноморського та Балтійського басейнів постало місто-перлина, одне з найкрасивіших і найзатишніших у світі. Ці люди не думали про те, як набити свої кишені за рахунок міської землі чи продажу міських будинків. Ці люди не намагалися вирішувати свої меркантильні проблеми за рахунок добробуту майбутніх поколінь. Саме тому ми, львів’яни ХХІ століття можемо жити у своєму місті, працювати, творити, народжувати дітей. Але при цьому мусимо визнати: це не так наша власна заслуга, як результат невтомної і чесної праці багатьох поколінь наших предків. Львів завжди стояв на авансцені світового прогресу. Жодне нововведення не оминало наше місто. А часто власне наші учені дарували людству нові винаходи. Банах, Улям, Зех, Лукашевич – ці та інші імена золотими літерами записані на скрижалях світової науки.
Так було до останнього часу. Нині ж, Львів почав утрачати статус наукового центру. Де наукові напрацювання наших учених? Хто про них чув? Але, запевняю, вони – є! Однак усі досягнення львівської наукової школи потопають у болоті бюрократії, культивованої міською владою. Потенціал Львова, як наукового центру, сьогодні використовується вкрай недостатньо. Ключові посади в інженерних, комунальних, енергетичних службах міста обіймають не львів’яни. Ініціативи наших фахівців, здатних покращити побут кожного мешканця Львова, просто ігнорують. Що робити? Відповідь очевидна. Львову потрібен патріот. Себто людина, здатна акумулювати досвід поколінь науковців і, позбувшись власних меркантильних інтересів, відкрити шлюзи для реалізації інноваційних проектів у місті.
Що на сьогодні гальмує примноження здобутків львів’ян і реалізації добрих ідей у нашому місті?
Здається, ще зовсім недавно Львів славився своєю промисловою потужністю. Наші автобуси і телевізори, автонавантажувачі і конвеєри, верстати і медичне обладнання знали у всій Європі. Сьогодні ж тисячі наших краян, залишаючи малих дітей, вирушають у пошуках заробітку на чужину. Рідне місто не здатне забезпечити їх роботою. Приміщення фабрик і заводів продано за безцінь, устаткування порізано на металобрухт. Міська влада натомість завжди шукає винних де завгодно, тільки не у стінах Ратуші. Раніше винним був розвал Радянського Союзу, слідом за яким посипалися відлагоджені зв’язки між підприємствами. Потім винною стала конверсія, а, відповідно, різке зменшення кількості замовлень на продукцію для потреб оборони. Тепер винною роблять державу, яка, бачте, не хоче перейматися проблемами Львова. А що наша влада? На що вона спромоглася хоча б за останні роки, крім постійних плачів і лукавих посмішок? Не пригадую жодної новаторської ідеї, яка була б висловлена чи хоча би підтримана. Замість обіцяного командою нинішнього міського голови золотого дощу з інвестицій маємо остаточний занепад міської промисловості. Нечесні і непрозорі умови співпраці, запроваджені нинішньою владою відштовхують від Львова раціоналізаторів та інвесторів. Як наслідок, десятки тисяч працьовитих і чесних людей не мають можливості реалізуватися у рідному місті. Є й інший негативний момент. Будучи патріотами власних кишень, чиновники забувають про міську казну. Місто бідніє. А це неминуче б’є по його життєдіяльності.
Ви звинувачуєте діючу міську владу в неефективному господарюванні, а які конкретні приклади нефаховості міських чиновників побачили за останній час?
Наведу приклад. Ще станом на 2006 рік був розроблений проект, згідно з яким ЛКП «Львівтеплоенерго» планувалося на конкурсних засадах передати в концесію потужному європейському інвестору. Відповідно до підготованого проекту, в розвиток підприємства мали інвестувати близько 450 мільйонів гривень. Зауважу, що на той час місто кожен рік витрачало по кілька десятків мільйонів гривень з міського бюджету просто на погашення боргів за газ. Якщо б прийшов концесіонер, то він вклав би велику суму коштів, відремонтував усі комунікації, встановив індивідуальні теплові пункти і, крім того, платив би місту певні кошти. При цьому тарифи регулювало б місто. Інвестора банально не впустили, як і не винайшли жодних інших варіантів порятунку підприємства – ключового у забезпеченні життєдіяльності міста. За таку позицію міської влади доводиться розплачуватися львів’янам, розраховуючись за незрозумілими і непрозорими тарифами. Але біда не тільки в тому. Ще станом на 2007 рік мережа теплопостачання у Львові була зношена на 69%. Коли сталася жахлива трагедія в Алчевську, то там мережа була зношена на 80%. Ми на грані, але міський голова і представники його команди роблять вигляд, що все йде за планом. На жаль, це не єдина проблема, яка існує у місті. Ми всі пригадуємо солодкі обіцянки лідера „Самопомочі”. Але, що змінилося за час його керівництва. ЖОДНОЇ з проблем не було вирішено. Як то кажуть, з чим прийшов, з тим і йде. Хтось скаже, що у місті ремонтують дороги. Але, як говорив один філософ, бувають труди, ганебніші, ніж неробство. Так, як робляться нині міські дороги, наштовхує на думку: це лишень механізм для крадіжки коштів. А ЖЕКи стали працювати краще? Ні! Питання Грибовицького сміттєзвалища і сміттєпереробного заводу вирішено? Ні! Матеріальне забезпечення медицини та освіти зросло? Ні! Львів’янам стало комфортніше жити у рідному місті? На останнє питання кожен може дати власну відповідь. Але, підозрюю, що ці відповіді будуть дуже й дуже схожими.
Натомість у нинішньої владної команди свої, дуже оригінальні методи керівництва. Так, минулого року на премії чиновникам було виділено більше коштів, ніж на все житлово-комунальне господарство.
А діри у бюджеті, що виникають внаслідок такої безгосподарності, влада вирішила покривати за рахунок майбутніх поколінь, беручи кредит за кредитом. На сьогодні місто вже винне близько мільярда гривень. Їх же треба буде віддавати. Я мушу сказати: пане Садовий, досить обкрадати наших дітей!
Але мешканці міста, на загал, можуть спостерігати деякі зовнішні зміни у місті, зокрема, побільшало мистецьких та культурних подій…Місто стало привабливішим для туриста…
Так, не вміючи господарювати, чиновники натомість хочуть замилити нам очі різноманітними розвагами. Коли у Древньому Римі підходила чергова криза, викликана недалекістю котрогось з імператорів, це було помітно по тому, як зростала кількість розваг для народу, вистав, дефіляд, гладіаторських боїв. Схоже, відбувається у Львові. Замість робочих місць нам пропонують Свято Пампуха. Замість надання якісних комунальних послуг нас запрошують на Фестиваль кави. Замість того, аби розрахуватися з учителями за їхню сумлінну працю, з міського бюджету виділяють кошти на пивні фестивалі, котрі у всі часи до Садового проводилися за кошти спонсорів. І так до безконечності. І не розуміє влада, що веселитися хочеться лише тоді, коли ти добре попрацював і не переймаєшся порожнім холодильником. Інакше це називається балаганом, в який, схоже прагне перетворити Львів сьогоднішня влада.
Як попередити цей «балаган» вже сьогодні може львівська громада?
Усе викладене вище – не є виключно моїми спостереженнями. Як депутат міської ради, протягом багатьох років зустрічався з львів’янами у своїх приймальнях, на підприємствах, у школах і лікарнях. І завжди чув одні й ті ж питання: „Що коїться у Львові”, „Доки у місті буде безлад?”. Відповідь, як на мене, одна. Місто потрібно відроджувати і рятувати. Нині ми вже бачимо, що діюча влада зробити цього не здатна. Це може зробити тільки чесна, працьовита і мудра львівська спільнота. Це можемо зробити тільки ми львів’яни. До влади у місті мають прийти не чергові політикани, а висуванці громади. Львів потребує керівника новатора, котрий не буде боятися відкривати нові підприємства. Котрий вестиме прозору діяльність, залучаючи мешканців міста до вирішення актуальних питань. Чи то в спосіб відкритих громадських обговорень, чи то шляхом референдумів з найважливіших питань. Методів багато. Було б лише бажання і добра воля працювати для громади міста, а не для власної кишені. Кожен із нас має усвідомити. Львів – це місто, в якому спочивають наші предки. Львів – це місто, де житимуть наші нащадки. Ми не маємо права загубити Львів як столицю культури, науки і духовності. Львів заслуговує, аби ми працювали для нього, були чесними з ним і один з одним. Ми – це велика львівська спільнота! Наведемо у Львові порядок! Зробимо рідне місто найкращим! Саме такі побажання висловлювали мені тисячі львів’ян, пропонуючи балотуватися на посаду міського голови. І коли тепер мене часто запитують, чому ти вирішив узяти участь у мерських перегонах, знаю для себе точну відповідь: я один із тих, хто хоче боронити Львів від хамів, негідників і злодіїв, даючи натомість дорогу ініціативним, чесним і розумним людям. І я знаю, як це зробити.
Львівський портал