– Безумовно неодружена людина є свобідна багато більше речей зробити, переміщуватися, для приміру, з місця на місце, має більше вільного часу могти посвятити себе і молотивному життю, і інтелектуальному життю, і соціальній службі. Нема найменшого сумніву.
З другої сторони в історії нашої церкви одружене священство відіграло дуже важливу роль, воно було приміром для нашого села. Сященослужителі і їхні дружини відіграли велику роль для духовного та суспільного виховання людей.
Якщо взяти повну історію нашої церкви 19 і початку 20 століть, то там можна побачити, яку велику роль відіграло одружене духовенство. І тут, і тут є дуже поважні користі. І як неодружений священик, і як одружений священик можуть прекрасно служити Богові і громаді, але це залежить від того, наскільки людина є свідома свого покликання. Господь Бог кличе одних так, інших – інакше.
Треба звернути увагу на іншу річ – на культурне середовище. Скажімо, Західна Европа і всі країни, які були християнізовані з Західної Европи, вже з 10 століття дуже інтенсивно плекали неодружений стан духовенства. Це було з великою користю, бо було дуже багато справді відданих людей, які відчували це боже покликання в такій формі, і були готові прийняти його і в такому стані служити. Тому що це є покликання, це не є чисто людський вибір: хочу або не хочу.
В нашій східній традиції в католицькій церкві збереглася традиція одруженого священства. Коли священик був справді відданий своєму покликанню, то і він сам, і життя його родини було скероване в напрямку на користь громади.
І тут, і тут є великі можливості освячення душі, з другої сторони є великі небезпеки. Треба тут підходити в першу чергу з поняття божого покликання, використання стану чи безженного чи жонатого на освячення власної душі і на служіння людям. Бо в обох випадках є як великі користі, так і великі небезпеки. До цього треба підходити дуже реалістично, але також з вірою.
Це не є справа чисто соціологічна. Дехто каже, що на заході є великий брак покликань і якби там могли б одружуватись, то все було б розв’язано. Далеко ні, бо є інші церковні одиниці, які мають форму одруженого духовенства, але терплять ті ж труднощі, що й неодружені.
Треба брати до уваги особливе культурне середовище. Західна Европа з традицією неодруженого священства мала прекрасні взори великих святих, великих служителів церкви, але мала також, на жаль, і упадки. Але там ціле культурне середовище інакше наставлене. Наші священики, які служать поза межами України в Західній Европі відчувають певні труднощі, бо не завжди знаходять відповідне розуміння свого стану.
Львівський портал