«ПЦУ є незалежною автокефальною помісною православною церквою, але у статусі митрополії. 15 грудня 2018 року Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Автокефальна Православна Церква і частково Українська Православна Церква Московського Патріархату (яка зараз повинна змінити свою назву на Російську православну церкву, – ред.) об'єдналися і утворили єдину помісну Православну Церкву України, але не у статусі патріархату. Це така була певна умова з боку Вселенського Патріарха, адже нам ще потрібно отримати визнання від інших православних помісних церков.

Ми знаємо, що у Диптиху (список православних автокефальних та автономних церков, – ред.) серед інших Православних Помісних Церков, є багато тих, які не у статусі патріархату. Зараз на цьому початковому етапі ми є митрополією, втім це не принижує нашої честі і гідності. Ми є повноцінною Українською Православною Церквою, яка займає почесне 15 місце у Диптиху серед інших Помісних Православних Церков. Зараз ми не ставимо за мету те, що маємо бути патріархатом. Ми є незалежною церквою і на цьому етапі ми прагнемо визнання від інших Помісних Православних Церков. Навіть із боку представників Вселенського Патріархату були заяви про те, що в майбутньому ми зможемо досягнути цього вищого статусу – патріархату. Втім він є лише почесним статусом, у правах усі церкви є рівними».

«Так, ми прагнемо визнання нашого автокефального статусу іншими Помісними Православними Церквами. Але, на жаль, з боку Російської Федерації і Російської Православної Церкви ми бачимо тотальний спротив. На рівні держави і церкви ведуться перемовини з іншими церквами, декого лякають, на інших певною мірою впливають, адже до цього часу Російська Православна Церква мала вплив на деякі Помісні Православні Церкви. Росія поставила перед своєю Православною Церквою завдання не допустити надання Україні Томосу. Але не впоравшись із цим завданням, зараз намагаються певною мірою зробити розкол світового православ'я, поділити його на ту частину, яка підтримує Російську Православну Церкву, і на ту, яка підтримує Вселенського Патріарха. Але я вірю в те, що цього розколу не буде. З моменту отримання Томосу пройшло лише три місяці, тож вірю, що поступово церква за церквою буде визнавати автокефалію Православної Церкви України. Адже думка тих церков, які спочатку були налаштовані негативно, зараз уже трансформується.

Проте точно залишаться ті церкви, які цього не зроблять (не визнають автокефалію ПЦУ, – ред.) Російська Православна Церква ніколи не змириться з тим, що ми є автокефалією, що ми ніби відриваємося від неї як від своєї матері. Але насправді РПЦ – це не мати, а мачуха. Нашою церквою-матір'ю є Константинопольський Патріархат, який визнав акт 1686 року неканонічним і відновив історичну справедливість».

«Отримання Томосу Православною Церквою України є певною мірою катастрофою для Москви. Тому будуть спроби зруйнувати нас зсередини. Це те, що ми зараз бачимо у нашій державі. На сході країни фізичної змоги просунутись далі немає, бо ми маємо потужну українську армію, наших захисників, які є духовно сильними. Путін побачив, що фізично нас здолати неможливо. Тому у час, коли ми обираємо Главу держави, є спроби розділити нас зсередини.

Ми бачимо, що ці президентські вибори є досить складними, лунає мова ненависті. Ми як Церква вже говорили, що не потрібно вести таку виборчу кампанію і ділити наше суспільство практично навпіл. Це як два табори, які між собою ворогують і звинувачують одне одного. Ми за те, щоб передвиборча кампанія була більш чистою та у дусі любові. Для нас як для Церкви всі є парафіянами, ми не ділимо людей за політичними поглядами. У нас є парафіяни, які підтримують одного кандидата, інші – другого. І ми як Церква не маємо права вказувати. Наголошу, що всі ми маємо бути пильними, розуміти відповідальність за свій громадянський обов'язок, прийти і проголосувати по совісті, як кожен вважає за потрібне.

Але насправді зараз ми обираємо не просто Главу держави, а людину, яка наступні 5 років буде лідером української нації, яка вестиме у напрямку, сформованому після Революції Гідності, або навпаки змінить цей курс. Тож ми закликаємо всіх до любові і миру, бо вибори пройдуть, а ми й надалі всі разом маємо будувати свою незалежну Українську державу».

«Я не бачу ризику втрати Томосу, бо ми є великою Помісною Православною Церквою. Зараз ми бачимо з боку Російської Православної Церкви в Україні заклики до своїх віруючих приймати певні рішення під час виборів. Тобто це є певний моральний тиск з боку РЦП, мовляв, зміниться влада, і тоді, можливо, відкличуть Томос про автокефалію ПЦУ. Але від неї це не залежить, це залежить лише від рішення Вселенського Патріарха. Томос наданий, він ніколи не буде відкликаний, він віками буде утверджувати нашу Помісну Українську Церкву. Таким чином зараз породжують сумнів для тих, хто ще визначається із переходом до ПЦУ».

«Я постійно говорю про те, що наша Церква відкрита для всіх: для ієрархів, духовенства і вірян, які ще знаходяться у складі Російської Православної Церкви. На Об'єднавчий Собор Вселенський Патріарх запросив усіх, кожен ієрарх з УПЦ МП отримав відповідне запрошення. Але вони відмовились прийти. Зараз ми відкриті, ми прагнемо єдності і готові до діалогу, але з їхнього боку ми не бачимо жодного поступу.

Зараз ми спостерігаємо, як у деяких регіонах парафії (УПЦ МП, – ред.) переходять до складу Православної Церкви України. Це особливо видно на заході України, бо на сході більш складна ситуація. На західній Україні вже понад 500 парафій прийняли рішення про приєднання до ПЦУ. І цей процес буде незворотнім. Та ми не ставимо жодних хронологічних рамок, ми хочемо, щоб цей процес першочергово був мирним. Громада має добровільно, без примусу обирати свій релігійний центр.

Чув думки про те, що до цього процесу втручається держава. Ні, вона лише забезпечує порядок. Ми чуємо, що нібито захоплюють храми Російської Православної Церкви: громада, яка збудувала церкву, володіє цим майном, зрізає замки і заходить туди, при цьому ніби захоплює її. А Російська Православна Церква тиражує на весь світ фейкові новини про захоплення храмів. Та ніхто їх не захоплює. Якщо громада визначилась на користь ПЦУ, то ми повинні захистити її право, тим більше держава повинна це робити згідно з законодавством. І я вірю, що перехід до ПЦУ буде і надалі продовжуватись мирно та спокійно».

«В Україні ніколи не буде державної церкви. От в Росії є департамент у справах релігій, в Україні це неможливо. Більше того, ми цього ніколи не допустимо. Такі думки провокує зараз Російська держава і Російська Православна Церква. Ми не є державною церквою і ніколи нею не будемо. Зараз ми не користуємося якимись особливими благами з боку Української держави, не отримуємо від неї жодної копійки. До об'єднання Київський Патріархат і Українська Автокефальна Православна церква звикли жити скромно, на відміну від наших співбратів з Російської Православної Церкви. Тому для нас не є складним те, що держава не підтримує нас, а особливо фінансово. Ми завжди опираємося на підтримку народу, бо ми служимо Богу та українському народові».

«Зараз багатьох цікавить, які реформи буде проводити новий предстоятель Православної Церкви України. Звичайно, до певних реформ я готовий, але переконаний, що втілювати їх слід поступово. Адже коли я говорю про певні реформи, бачу, що наразі немає їхнього повного сприйняття. Нас критикують, що ми є дуже закритою структурою, тому ми готові до реформ, які стосуються певних традицій.

Але щодо нашого віровчення, то Православна Церква України ніколи не зможе реформуватися у цьому напрямку. Щодо адміністративних реформ, то ще напередодні Об'єднавчого Собору у нас було прийнято рішення, що всі ієрархи та духовенство зберігають ті позиції, якими вони володіли і до нього. Тобто якщо владика Димитрій керував Львівською і Сокальською єпархією, то він залишається нею керувати. Так, із часом ми будемо бачити, яким саме чином втілювати адміністративну реформу.

Ми готові до відходу від тих російсько-імперських традицій, які протягом трьох століть укорінилися в життя Української Православної Церкви. Але підкреслю, що робити це будемо поступово і добровільно, інакше це не буде мати сприйняття. Як ми бачимо, зараз наші архієреї вже носять головний убір, який притаманний грецькій традиції. Якщо брати Галичину, то тут ці традиції вже поступово втілені у життя. Це стосується, наприклад, зовнішнього вигляду священнослужителя: головний убір, фелони. Ми дали певний дозвіл, тож той, хто бажає, добровільно і поступово міняє чи одяг чи інші якісь речі. Також зараз ми почали приділяти більшу увагу вшануванню наших українських святих, продовжуємо реформу духовної освіти. Навіть статут ПЦУ, який ми прийняли 15 грудня, наближений до грецької традиції.

Але пройшло всього лише три місяці з моменту надання Томосу, тому зараз говорити про реформи є дуже рано. Так, ми будемо їх поступово втілювати, однак найпершою реформою є те, щоб наші вірні жили згідно з заповідями, які дав нам Господь».

«Загалом у нас теплі, дружні стосунки з нашою братньою Українською Греко-Католицькою Церквою. Після обрання мене як предстоятеля ПЦУ ми мали неодноразові зустрічі з Владикою Святославом. Я вірю, що і в подальшому ми будемо розвивати стосунки з УГКЦ. Ми повинні зараз шукати ті точки, які нас об'єднують, а не ставити в основу те, що роз'єднує. У нас є діаметрально протилежні погляди на певні історичні події, але ми не повинні розходитись через це. Ми можемо співпрацювати у соціальному служінні, в освітньому просторі. Є багато проектів, ми зараз обговорюємо, тому вірю, що в майбутньому ми будемо разом працювати над тим, щоб мати єдину Українську державу, в якій будуть себе комфортно почувати у духовному сенсі як православні, так і греко-католики. Не бачу причин, щоб у майбутньому між нами були якісь суперечки».