Приватний бізнес як і приватна власність в країнах розвинених демократій – святе. Це усвідомлюють власники, споживачі, депутати, чиновники, прем’єри і президенти. Тому що це – основа економіки. Приватника оберігають, леліють та всіляко допомагають, сприяють розвитку.
А яке місто чваниться, що є найдемократичнішим в Україні? Звісно – Львів, устами його градоначальника Андрія Садового. Проте говорити – одне, а робити – інше насправді є девізом, який можна закарбувати біля входу до львівської мерії замість левів. Особливо, коли мова йде про фінансові потоки, які рухаються Львовом.
Ну не можуть в Ратуші спокійно спати, коли бачать, що повз них протікає масивний потік готівки. До чого тут приватний бізнес? А до того, що саме він і формує рух коштів на ринку від споживача послуг до надавача. Не виключення і галузь громадського транспорту та тих приватних перевізників, які роками працювали у Львові, завойовували та розвивали ринок. Не будемо зараз аналізувати якість надання послуг перевезення громадським транспортом у місті Лева. Яка вже є. Але це надзвичайно громіздкий сегмент бізнесу, а відповідно – і руху коштів. Мільйони готівки на добу! І все повз міських чиновників, які такої «несправедливості» терпіти не будуть.
Що робила «сім’я» Януковича, коли гроші рухалися повз них? Дуже просто – «віджимала» бізнес, який приносив прибуток. Методи – вже питання десяте. В кожного – свої, залежно від середовища та ситуації. Тим паче, коли «пахан» – господар країни. А коли ви господарі в місті?
Підлеглі Андрія Садового не стали придумувати велосипед. У питаннях перевезень вони не знайшли кращого варіанту, як спробувати розвалити приватного перевізника зсередини, збурити ситуацію, налаштувати проти нього львів’ян, і як результат – знищити його. Проте не бізнес. Оскільки святе місце порожнім не буває, то на заміну знищеним приватникам можна завести свою структуру, яка монополізує ринок та зосередить рух усіх коштів в одному місці. Тобто на одному підприємстві. Комунальному. Яке формально належить громаді Львова. А насправді – міському голові та його оточенню. Це технологія, яку протягом останніх кілька років очільник Ратуші методично впроваджував в життя. І фактично вийшов на фінішну пряму.
До оголошення нового конкурсу на міські маршрутні перевезення залишились лічені тижні. З п’яти АТП, які обслуговують місто, цього року завершуються угоди у чотирьох. І вони очікують на тендер. Тендер – де кожен учасник має виглядати якомога краще. І ніхто перед доленосним рішенням: кому возити людей, а кому – ні, не буде провокувати ситуацію. Проте ми бачимо, що сферу перевезень залихоманило. Взагалі почали відбуватися дивні речі: наприкінці серпня львів’яни та гості міста спостерігали ситуацію, коли окремі водії приватних підприємств-перевізників вийшли на «страйк». Величезна кількість «маршруток» не виїхали на свої рейси.
Але що це було насправді: кількаденний страйк окремих приватних підприємців, які працюють на субпідряді у перевізників? Кому була вигідна дестабілізація ситуації на ринку перевезень в місті Львові? Спробуймо розібратися.
Не страйкуєте? Тоді ми йдемо до вас.
Мер Андрій Садовий неодноразово згадував про усунення з ринку приватних перевізників і створення одного – комунального АТП на кшталт «Київпастранс». Варто наголосити, що жодних юридичних підходів для такої «реорганізації» у Андрія Івановича не було і немає досі. Який тоді вихід? Дуже простий: задіяти технологію знищення «зсередини» приватних компаній, які займаються перевезеннями пасажирів. І тут на арену виходить один із методів, про що ми писали трохи вище: організувати бунт «маршруток», які перебувають на умовах субпідряду в компаній-перевізників. Ситуація практично безпрограшна. Судіть самі. «Страйк» «тягне» за собою розірвання угод з приватними компаніями. Приватних перевізників очорнюють по повній, адже вони тепер стають тими негідниками, які «паралізували рух та хочуть забрати у пенсіонерів безкоштовний проїзд». І це перед тендером! Відтак, яка єдина альтернатива вимальовується? Звісно, комунальний транспорт.
Адже провокаційні вимоги «страйкарів» скасувати пільговий проїзд, спрямовані на дискредитацію перевізників та обурення серед львів’ян, щоб ті ставали на бік комунального – контрольованого транспорту.
Здавалося би, дуже просто. Але давайте скрупульозно проаналізуємо факти, які свідчать ні про що інше, як про те, що «страйк» був спланованою диверсією, яка була штучно організована. Стихійності та одностайності у діях «страйкарів» (як би то мало бути насправді) не спостерігалося: невідомі люди біля АТП зупиняли водіїв, агітуючи їх проти керівництва підприємств-перевізників, накручуючи тим самим приватних підприємців (мовляв, керівництво компаній-перевізників не відшкодовує їм кошти за пільговиків). Більше того, провокатори використовували маніпулятивне формулювання: виходьте «проти корупційних схем міської влади». При цьому організатори уникали прямих розмов з керівництвом підприємств-перевізників. Адже навіть конкретної мети «невдоволення» так і не було сформовано: спочатку були проти «пільгових перевезень», потім проти «корупційних схем міської влади», потім знову проти «пільгових перевезень».
Підозрілий і той факт, що найбільшу кількість автобусів не випустили на маршрути два підприємства – комунальне АТП-1, якому належить левова частка маршрутів у Львові, та перевізник «Міра і К». А відсутність на рейсах таких затребуваних серед львів’ян автобусів, як 3-А, а також маршруток №45, які належать саме перевізнику АТП-1, ще більше ускладнила рух городян. З якого це дива комунальне підприємство (!!) власними руками погіршило й так напружену ситуацію з транспортом? Додумайте самі.
Далі – більше. Працівників компаній-перевізників, які відмовляються брати участь у «заходах»залякували та погрожували фізичною розправою – про це є багато свідчень на різноманітних інформаційних носіях. Також давайте не забувати, що основні вимоги до міської влади, оприлюднені тільки напередодні (!!!) «страйку», не належать до її компетенції та не можуть бути виконані у найближчі місяці. Мова йде про негайне впровадження електронного квитка, вимога скасування дії пільгових посвідчень у транспорті – натомість введення адресної допомоги. Саме це й мало стати гарантією довготривалості страйку.
Універсальні схеми бургомістра
Тепер щодо прикриття. Профспілка пасажирських перевізників Асоціації вільних профспілок автотранспортників України, яка оголосила про «страйк», заснована тільки… чотири місяці тому, а саме 8 червня цього року. Важко знайти організацію, яка без допомоги «зверху» за кілька місяців може стати настільки авторитетною, аби на кілька днів паралізувати рух у Львові та довести практично до транспортного колапсу місто Лева.
Ще один факт, з яким важко не погодитися. Андрій Садовий не втрачає жодної можливості, аби не звернутися до львів’ян через власні ручні ЗМІ чи нескінченні відеозвернення. Саме там він постає в іпостасі комунального архангела, який за Львів може віддати не те, що всі статки, а й навіть власне життя. Проте цього разу немов води в рот набрав. «Хочете – страйкуйте». Чому така пасивна публічна позиція градоначальника під час таких неоднозначних подій в місті? Невже меру байдуже?
А може, він знає, хто стоїть за усіма цими диверсіями? Як бачимо, тут і руки Кремля не потрібно. Достатньо рук ратушанських клерків…
Проте у міськрадівських «чинуш» руки, очевидно, не такі довгі та волохаті, як в Путіна. Відтак «страйк» не став тривалим і масовим. Підприємства-перевізники поширили заяву у ЗМІ про відверто провокаційний характер «страйку» та свою непідтримку і непричетність до «страйкарів». Також ними було оприлюднено методи, якими працюють організатори страйку – залякування, погрози. Вже на наступний день «страйк» почав «здуватися». І це попри ультиматуми його організаторів колонами вирушити в центр міста. А вже 1 вересня організатори «страйку» змушені були вийти з релізом, мовляв, вирішили зробити крок назустріч мерії і виїхали на маршрути.
Варто також наголосити, що подібну схему оточення львівського бургомістра втілює не вперше. Згадайте знищення Привокзального ринку, коли підприємців підбурювали бунтувати проти керівництва ринку, яке нібито вимагало завищеної орендної плати. Аналогії – беззаперечні.
А тепер – вишенька на тістечку. Вкотре повторимося: «страйк» організовують буквально напередодні конкурсу на міські перевезення, який відбудеться цієї осені. Проте не лише перед цим. А й тоді, коли стають відомими результати розгляду апеляційним судом скарги Антимонопольного комітету, який заборонив купівлю 55-ти автобусів для «свого» комунального АТП-1 на підставі порушень конкурсу. Проте міська рада апеляцію виграла, і угоду на постачання автобусів відновлять.
Тобто мета – очевидна. Андрій Садовий стає перед об’єктивами телекамер і оголошує, що місто купує автобуси, а тому погані приватні перевізники, яким аби страйкувати і викидати пенсіонерів з маршруток, вже не потрібні.
Тендер – це до грошей
І на завершення кілька слів про сам конкурс, а точніше про персональний склад конкурсного комітету на визначення перевізників. Ніби й справедливо все і чесно, і громадські організації присутні, але, як кажуть, є одне «але».
Юлій Лакатош у списку конкурсної комісії, представляє Львівську громадську організацію роботодавців автомобільного транспорту «Укравтотранс-Львів», яку очолює Іван Велійка. Це легко дослідити завдяки аналітичній платформі YouControl.
Тому нескладно здогадатися, чиї інтереси він тут представляє. А в складі засновників «Укравтотранс-Львів» вгадайте хто? Перевізники! ТзОВ «Міра і К» (власники – той самий Іван Велійка та колишній керівник управління транспорту Микола Шкурган) та ПАТ «Львівське автотранспортне підприємство 14630» (власник – бізнесмен Володимир Хома), які, між іншим, також беруть участь у конкурсі.
А це – пряме порушення постанови Кабміну «Про затвердження Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування». Адже у пункті 23 цієї постанови йдеться: «До складу конкурсного комітету не можуть входити представники суб’єктів господарювання – автомобільних перевізників, які є перевізниками-претендентами». А тепер розкажіть мені, яке найдемократичніше місто в Україні?
Для нас створили ілюзію вибору та ілюзію демократії, прикриваючи панібратство і технології красивими фразами «все для львів’ян». Чому, б’ючи себе в груди і кажучи: «повинне бути одне міське АТП з якісними послугами», не можна надавати ці «якісні послуги» вже зараз? Що не так з комунальним АТП-1, найгіршим, судячи з кількості скарг пасажирів, яке функціонує за наші з вами гроші та солідні дотації з міського і державного бюджетів? І що зміниться, коли «ратуша» стане монополістом і прибере конкурентів у галузі міських перевезень? Навіть у світлі останніх подій у сфері транспорту, коли люди змушені перекривати трасу, тому що не можуть нормально дістатися на роботу, Андрій Садовий іде на чергові експерименти, які, вочевидь, вкотре осядуть в чиїхось кишенях.
«Не жадай дому ближнього твого, не жадай жони ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані всякої худоби його, ані всього, що у ближнього твого», – гласить десята Божа заповідь. Хоч і грішно обмовляти людей, але бачимо, що цю Божу заповідь в контексті Закону України «Про місцеве самоврядування» богобоязні чиновники Ратуші трактують якось по-своєму…
За матеріалами Дивись.Інфо.
Мар'яна ТКАЧЕНКО