У Західній Україні, де місцеву владу контролює опозиція, американській компанії Chevron укотре довелося розтягнути в часі процедуру екологічної експертизи проекту щодо освоєння великого родовища сланцевого газу. 20 серпня Івано-Франківська обласна рада знову не схвалила видачу ліцензії. На відміну від американців, британська компанія Shell, яка дещо раніше вийшла на український ринок видобутку, давно пройшла всі необхідні бюрократичні процедури, і вже майже рік веде активне пошукове буріння на сході України. На осінь українська влада запланувала підписання угоди про розділ продукції з консорціумом, який 2012-го виграв тендер на право освоєння морського родовища Суботино. Консорціум складається з американського гіганта ExxonMobil, британської Shell, румунської Petrom та української «Надра шельф». І вже через кілька років усі ці корпорації з розробки родовищ газу або їх місцеві партнери будуть змушені розпочати продаж видобутого ресурсу.
Для реалізації невеликих обсягів газу або накопичення більших обсягів у сховищах іноземному інвестору доведеться укладати контракти про транспортування видобутої сировини покупцям і про використання потужностей українських ПСГ. Спочатку передбачалося, що такі договори укладатимуться з державною компанією «Укртрансгаз», яка входить до складу НАК «Нафтогаз України». Ця компанія оперує всією українською ГТС і закономірно, що саме вона може надати інвестору або його партнерам максимальні можливості.
Конкретно, як у випадку спільного проекту Shell на розробку Суботино, так і у випадку з проектом нетрадиційних родовищ газу ущільнених пісковиків Харківської області, може йтися про підписання договору з управлінням «Харківтрансгаз». Воно оперує лінійними газопроводами, нитки яких з´єднують Харків, Крим і Придунайський регіон. Але цими ж лініями ГТС «Газпром» прокачує половину експорту свого газу до Румунії, Болгарії та Греції. Ще одну частину експортує «Блакитним потоком», який обходить Україну й пролягає територією Туреччини. Крім російського монополіста, інші газові компанії в південному напрямку трубопроводи не заповнюють.
При цьому 2013 року на напрямах, які зв´язують РФ і захід України, на ринок транспортування газу вийшли місцеві і формально не пов´язані з російським монополістом компанії. Вони ризикнули стати контрагентами німецької корпорації RWE Trading and Supply та угорської компанії Optenergy, які запропонували дешевший газ, ніж нині «Газпром» продає Україні. Цілком можливо, що компанії та банки групи «Газпром» для відновлення свого ексклюзивного права на використання української ГТС у західному напрямку, протягом 2014–2015 року із задоволенням поглинуть газотрейдерів-новачків. І навіть усі накопичені ними активи, а як відомо, історія українського газового ринку рясніє подібними прикладами. Однак, на відміну від західноукраїнського напрямку, на південноукраїнському така перспектива не проглядається. Принаймні через те, що раніше ніколи не спостерігалося ніякого значного перетоку газотранспортних або видобувних активів між «Газпромом», ExxonMobil, Shell або румунською Petrom. 2004 року з тріском проваливши приватизацію останньої компанії — Petrom — «Газпром» був змушений поступитися правом викупу її контрольного пакета акцій австрійській OMV.
Важливість цілковитого контролю «Газпрому» над українськими магістральними газопроводами, що йдуть у південному напрямку, зумовлена насамперед тим, що згадана приватизаційна поразка оприявнила слабкі позиції «Газпрому» в Румунії. Російській монополії все ж таки вдалося зберегти символічні позиції на ринку імпорту в цій країні. Мережу газопроводів низького тиску, а також підприємства генерації і розподілу виробленої з російського газу електроенергії Румунія вирішила віддати не російським офшорам, а компаніям ЄС. І якщо таке зниження ролі «Газпрому» Кремлю здалося просто несправедливим, то наміри європейських інвесторів видобувати більш-менш значні обсяги газу в Україні, щоб потім уклинюватися зі своїми поставками в ексклюзивний російський газовий маршрут — це кричущий підрив засад.
У принципі, в контексті політики примусу України до Митного союзу, це могло б стати передумовою для чергового раунду протистояння Москви і Києва, тим більше що це цілком узгоджується зі звичною російською схемою. Дійсно, митна війна ще не відгриміла, а Київ уже лякають новою — газовою.
Головними особами цього конфлікту можуть стати ті, хто ще не видобув жодного кубометра газу, але вже чітко натякнув Москві на неприйняття ексклюзивних прав компаній РФ на українські трубопроводи — Shell Exploration і консорціум з розробки структури Суботино. Цілком можливо, що всупереч надзвичайній наявності в нинішній українській владі представників проросійського лобі, цей список поповниться американської Chevron або італійської ENI, які ще в повній мірі не розпочали своїх великих українських проектів. Для всіх цих інвесторів головною гарантією повернення інвестованих коштів є право рівного доступу до газопроводів. Тоді як багатостраждальна ідея українсько-російського або багатостороннього газового консорціуму передбачає, що є рівність для членів консорціуму, і є рівність для решти. Не менше цього газовим інвестиціям корпорацій загрожує вступ України до різних коопераційних союзів із РФ, назва яких зовсім не важлива. Набагато важливіша в такій кооперації ідея спільного «рукоположення» довірених осіб російських компаній і банків на ті посади в Україні, які вважаються ключовими для інтересів російського газового бізнесу.
Наразі в новому витку українсько-російської газової полеміки можна шукати і інші причини — від зовнішньополітичних до суто внутрішньополітичних кланових або просто боргових проблем підприємств газової галузі. Кожна з них, як і в попередні передкризові періоди, відіграє важливу роль у розігріванні газової конфронтації між Україною і РФ. Але ніколи ще російські газові і нафтові компанії не були так близько до втрати ексклюзивного доступу до поставок газу українським трубопроводом. А значить, у майбутньому протистоянні Кремль піде на будь-що-будь, аби зберегти статус-кво. А втім, аргумент сили відкидається. Війна — будь-яка — коштує дорого, а зважаючи на кризу капіталізації «Газпрому» і загальну рецесію російської економіки співвідношення ризиків і вигоди для Москви може виявитися неприйнятним, особливо якщо в ході конфлікту постраждають треті сторони. Тому, найімовірніше, третя газова війна, якщо до неї дійде справа, буде віртуально медійною.
Андрій СТАРОСТІН, Коментарі