Російський «Газпром» непрозоро натякнув уряду Миколи Азарова про необхідність отримання гарантій своєї участі в реструктуризації, яка в найближчий час очікує НАК «Нафтогаз України». У ході цієї реструктуризації від надмірно обтяженої боргами головної компанії мають відокремити найдохідніші дочірні підприємства, які протягом 2011‒2012 років оперативно отримали практично повну господарську самостійність.
Довший час «Газпром» спокійно ставиться до цих процесів, однак після зміни складу українського уряду наприкінці 2012 року перспектива перепідпорядкування держактивів НАК почала загрожувати інтересам Кремля, оскільки по суті від цього переділу почали відсторонювати українських довірених осіб російської монополії. Побоювання, що інтереси Кремля не будуть ураховані і призвели до того, що 28 січня невідоме джерело в НАК «Нафтогаз України» повідомило британській FT про готовність «Газпрому» виставити українській держкомпанії рахунок за недобір газу в 2012 році на суму $7 млрд.
Shell в Україну повернулася, а не прийшла
Через кілька годин прес-служба НАК підтвердила наявність такого рахунку, проте сам «Газпром» протягом кількох днів тримав паузу. Інформаційний вакуум, створений чиновниками, з лишком заповнився шквалом експертних думок. Одні в черговий раз попереджали про загрозу здачі «Газпрому» ГТС у рахунок новоутвореного боргу. Інші наголошували, що демарш російської монополії допоможе інтеграції з ЄС і зіпсує плани залучення України в Митний союз (МС). Треті припустили, що «Газпром» і його партнери хочуть таким безцеремонним способом покарати Київ за те, що в цей же день, 28 січня, українська влада посміла в Давосі укласти угоду про освоєння українських родовищ нетрадиційного природного газу з корпорацією Shell.
Третя думка стала наймасовішою, хоча і є найменш обґрунтованою. Україна і раніше укладала масштабні угоди з групою компаній цієї корпорації, і всі вони без винятку були зірвані або недовиконані. Перша угода — це договір 1996 року про участь компаній групи Shell в освоєнні чотирьох блоків західного сектору українського шельфу на північ від нафтогазоносної структури Дельфін. Освоєння цих блоків так і не почалося, оскільки прилеглий український шельф 2009 року відійшов Румунії. Друга угода — це протокол про взаєморозуміння у співпраці з розвитку газотранспортної системи України, укладена ще 16 лютого 1998 року, між Shell International Gas і державним ВАТ «Укргазпром», попередником НАК «Нафтогаз України». Серед іншого, з цього протоколу інвестор мав намір, але так і зміг взяти участь у формуванні ЗАТ «Газтранзит» — воно було створене українськими, російськими і турецькими компаніями. «Газтранзит» у ті роки називали першим українським трубопровідним консорціумом, а нині він без особливої реклами оперує газопроводом ТАПІ (Тальне — Ананьїв — Ізмаїл), який вважається одним із провідних українських міжнародних газопроводів на південному напрямку. І третя угода — це грандіозний за охопленням договір про співпрацю в галузі технічних досліджень з розвідки та видобутку вуглеводнів у межах Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ), укладена між Shell Exploration і НАК «Нафтогаз України» в березні 2005 року. ДДВ вважається найбільшою українською сухопутною нафтогазоносної провінцією, яка охоплює десятки родовищ традиційного природного газу із сумарними перспективними запасами понад 200 млрд. м3. Договір про залучення інвестора на ДДВ довго змінювався і реально запрацював тільки 2012 року.
Денонсувати можна, треба ізолювати
З такого погляду можна посперечатися з тим, що виставлена російською монополією неустойка — це «алергія на Давос». Навряд чи «Газпром» розраховує на те, що Київ для уникнення санкцій піде на денонсацію угоди. Швидше за все, нинішній 7-ми мільярдний рахунок — це натяк Україні, що вона повинна в майбутньому відмовити Shell та іншим іноземним системним інвесторам, які очікують підписання договорів про розділ продукції (ENI і Chevron), в доступі до магістральних газопроводів.
Для цього треба всього-на-всього схилити Київ до часткового приєднання до угод про Єдиний енергетичний і Митний простір держав ЄвразЕС. Ці угоди почали діяти з 1 січня 2012 року на території Білорусі, Казахстану, РФ, а також у низці держав-сателітів. Поширене на Україну енергетичне законодавство ЄвразЕС вступить у колізію з найважливішим вимогою закону України про приєднання до Європейського енергетичного співтовариства — надання рівного і загального доступу всім видобувним компаніям до підземних сховищ газу і магістральних газопроводів. Звичайно, зараз в Україні це правило реалізовано лише формально. Реально, найбільш привілейованими правами доступу до газопроводів і ПСГ, крім вітчизняних держкомпаній, володіють лише «Газпром» і Group DF. Але якщо на території України хоча б частково запрацює енергетичне законодавство ЄвразЕС, усі великі іноземні інвестори надовго втратять шанс збути видобутий ними газ. У кращому разі, вони будуть змушені працювати з посередниками.
Цілком можливо, що ці процеси можуть початися в унісон з реструктуризацією «Нафтогазу». Тоді виявляться безпомилковими найпохмуріші прогнози про здачу ГТС. А «Газпрому» цікаві й інші активи. У питанні «Уктртранснафти» кремлівський інтерес полягає в отриманні операційного контролю над її транзитними потужностями без всякої відповідальності за їх завантаження. Щодо «Чорноморнафтогазу» Москва неодноразово демонструвала, що воліє спочатку освоїти ресурси своєї частини Азовського моря і Туапсинського шельфу, а вже потім, можливо, буде інвестувати в спільні проекти. І 7 млрд. боргу стануть прекрасним аргументом, щоб реструктуризація «Нафтогазу» відбувалася «правильно».
Адже відмова України оплатити виставлений рахунок за недобраний газ може стати приводом для звернення «Газпромом» до суду. Чи дійде справа до самого суду — питання. Однак сама можливість такого розвитку подій стане для Києва своєрідним «золотим» нашийником, сила затягування якого буде пропорційна мірі слухняності української влади. Залякування багатомільярдними позовами — це вже системний підхід на відміну від попередніх ситуативних заходів. Те, наскільки цю загрозу серйозно сприйме Україна, покажуть конкретні кадрові чи структурні рішення у найближчі місяці. Якщо частину активів перепідпорядкувати небажаному управлінцю, то справа, наприклад, дійде до суду. І навпаки, ймовірність подачі позову зменшується, якщо в служінні інтересам Кремля буде виказана особлива пильність і старанність.
Андрій СТАРОСТІН, Коментарі