Ви здійснювали в Україні місію спостерігача від Європейського парламенту. Це складна місія, бо досі чути голоси про втому від України, про те, що цю країну треба «залишити у спокої»…
Втома від безперервних політичних конфліктів в Україні значна, і не можна цим фактом нехтувати. Пам’ятаймо, що Європейський Союз має чим займатися і не може думати лише про майбутнє Києва. Ми переживаємо фінансову кризу, у нас проблеми в Греції, Іспанії тощо. Але від підтримки України ми не відмовилися, оскільки ця держава досі має багатьох вірних друзів у Європі, насамперед Польщу. Я глибоко поважаю позицію президента Броніслава Коморовського, який продовжує розпочату мною політичну лінію підтримки Києва, пояснює тамтешнім політичним елітам, як долати проблеми, ділиться польським досвідом, який привів нас до членства у Європейському Союзі. Коло друзів України існує, але українці повинні дати нам аргументи, щоб ми могли їх підтримувати. Ця держава має змінити свою правову систему, вона повинна провести чесні вибори. Українці мають пам’ятати: ключ до майбутнього України лежить в самій Україні.
Чи не зводиться польська політика щодо України до постійних поступок і компромісів у той час, як ми постійно зустрічаємо приклади порушення демократії і прав людини в країні? Президент Віктор Янукович розширив свої повноваження, Юлія Тимошенко і Юрій Луценко сидять у в’язниці…
Я компромісом сьогодні вважаю прийняття Києвом європейських стандартів. Україна повинна визнати поправки до кримінального кодексу, потрібен новий закон про прокуратуру, а також про адвокатуру. Дотримання європейських стандартів також важливе під час виборів, вони повинні бути чесними, тому ЄС подбав про делегацію міжнародних спостерігачів. Черговий етап — це справи Юлії Тимошенко і Юрія Луценка. Тимошенко засуджена правоможним судовим вироком, тож вирішення цього питання ми можемо шукати тільки у правовій площині. Для цього потрібна політична воля. Це надзвичайно складні питання, які вимагають розумного підходу з боку української влади. Сподіватимемось, що наші витримані розмови призведуть не до якогось гнилого компромісу, а до рішення, яке наближуватиме Київ до європейських стандартів.
Чи не складається у Вас враження, що Ваша місія — це місія останнього шансу?
Зі своїм великим політичним досвідом я, як вогню, уникаю тверджень на кшталт «місія останнього шансу», оскільки у житті шанси виникають завжди. Натомість ця місія точно важлива. Україна опинилася у нелегкій ситуації: у неї є парафована угода про асоціацію з Європейським Союзом, але процес підписання угоди заморожено з огляду на політичну ситуацію. Що робити, аби вийти з політичних труднощів, у які Київ потрапив із власної волі? Цю проблему ми стараємося вирішити.
Ви стверджуєте, що Україна опинилася у цій ситуації із власної волі. Як же виглядають розмови із українською владою?
Важливим було налагодження діалогу між Брюсселем і Києвом. Протягом останніх місяців ми розмовляли із президентом Віктором Януковичем, прем’єром Миколою Азаровим та з представниками опозиції. Отож, діалог було налагоджено. Питання в тому, чи всі сторони конфлікту в Україні будуть здатні знайти компроміс, хоча, звичайно ж, у цій ситуації найбільше залежить від влади.
Влада робить усе, щоб в Україні не було демократії. У регіонах партія влади переманює до себе кадровий ресурс опозиції. Опозиційні політики перебувають у в’язниці. Молодим діячам усе складніше щось зробити…
Звичайно ж, найближчі парламентські вибори — з огляду на політичну ситуацію — не будуть такими, якими вони повинні бути. Але пам’ятаймо, що в Україні чинне виборче законодавство було прийнято як владою, так і опозицією. До того ж, опозиція бере участь у цих виборах, не бойкотує їх, це також важливий сигнал. Я сподіваюся, що перебіг голосування буде чесним, а склад парламенту репрезентативним: всі важливі політичні сили будуть у ньому представлені. Але, безсумнівно, наявний стан речей далекий від ідеалу. З моїх розмов із найважливішими представниками української держави випливає, що вибори проводитимуться чесно.
Сьогодні у польській пресі вже не зустріти постулатів про вступ України до Європейського Союзу, йдеться тільки про її зближення із Європою. Чи це прояв більшої щирості?
На теперішньому етапі це реалістичний підхід. Була парафована угода про асоціацію. Все-таки, якби я був українським лідером, то не відмовився б від головної мети, тобто, приєднання до ЄС. Але тут потрібна також велика робота в ЄС, який повинен переконатися, що членство України відповідає його інтересам. Цю роботу я стараюся виконувати. Звичайно ж, Київ не стане членом ЄС сьогодні чи завтра. Це довгострокова перспектива. Сьогодні ми повинні усвідомити для себе, що у ЄС Україна буде потрібна, — звичайно ж, тільки демократична Україна, яка поважає європейські стандарти, дбає про права людини, зі здоровою економікою. У теперішній ситуації правильно буде говорити про підтримку європейських амбіцій Києва. Таким чином, ми повинні дати визначення цілей європейської політики щодо України і підтримати українську демократію.
В Україні «діряві» кордони, на її території дислокується російський Чорноморський флот. У цій ситуації дехто каже, що неможливо уявити собі Україну в ЄС…
Європа повинна зрозуміти дві речі. Навіть найтісніша співпраця Києва з Європою не повинна розривати українсько-російські стосунки. Помилково ставити питання «або–або»: Україна або в ЄС, або в союзі з Москвою. Це неможливо, з огляду на географічне розташування, культуру, мову, традиції, економічні стосунки. Україна повинна мати добрі стосунки з Росією.
Може виявитися, таким чином, що вона знову буде бавитися в свою улюблену гру — політику багатовекторності…
Україна повинна будувати збалансовані стосунки і з Росією, і з ЄС, знаючи одночасно, де її майбутнє. Якщо Україна хоче модернізуватися — а вона повинна пройти цей шлях, як Росія та інші пострадянські країни — то партнером для модернізації стане Європейський, а не Євразійський Союз. Євразійський Союз може бути вигідним у теперішній співпраці та поточних економічних інтересах: торгівельні зв’язки між Україною, Білоруссю, Казахстаном будувалися роками. Натомість, якщо ми говоримо про модернізацію, то Європа — єдиний можливий партнер.
Україна довела, що вона здатна бути непередбачуваною. Навіщо нам така країна в ЄС?
Непередбачуваних країн у ЄС багато, Україна тут якраз не найяскравіший приклад. Натомість на питання, навіщо нам Україна в ЄС, відповідь зрозуміла. Це країна із майже п’ятдесятьма мільйонами населення, яка має стратегічне значення, володіє значним економічним потенціалом. Ця країна також може похвалитися молодою, добре освіченою елітою. Я переконаний, що з точки зору ринку, Україна потрібна Європі. Ніхто також не може сумніватися у європейському корінні цієї країни. Це християнська країна, яка відіграла важливу роль в історії Європи.
Найбільшою проблемою України видається відсутність почуття державного інтересу. Політичний клас, суспільство, опозиція не розуміють, як слід дбати про свою державу…
Це правда, але таку ситуацію можна пояснити. В історії України не було довготривалих періодів власної державності. Державність була мрією багатьох поколінь українців. Уперше ось уже більше двадцяти років Україна є суверенною державою, але, на жаль, радянське мислення, яке перетворило державу на жандарма, а не на спільну цінність, досі актуальне. Лише частина суспільства говорить по-українськи, почалися дебати на тему історії. Однак мені прикро за українські політичні еліти всіх українських урядів без винятку, бо вони вели політику конфлікту, а не пошуку компромісу. Ці слабкості затримують розвиток України.
*Інша поширена слабкість — це корупція. Пересічні громадяни часто відчувають, що рішення не залежить від них самих…
Це питання ментальності, яку важко змінити. Корупція — це загальносвітова проблема, але на території колишнього СРСР просто буденне явище. А в Україні це явище має епідемічний характер. Це стосується не тільки однієї професійної групи, а всіх. Досвід багатьох держав на різних континентах усе ж демонструє, що з корупцією можна успішно боротися. Це вдалося в Сінгапурі та Західній Європі. Останнім часом у цій сфері успіху досягла Грузія: корупцію було викоренено з державних, політичних установ, поліції. Тож на цьому полі можна скористатися багатьма моделями, які було реалізовано в світі, але це вимагає політичної волі.
У яких сферах запровадження європейських стандартів життя вдається в Україні?
За двадцять років Україна багато чого досягла. Їй вдалося, зокрема, провести реформи, які наближують до Європи. В Україні діє ринкова економіка, набагато більший, ніж у Росії, політичний плюралізм, а це один із найважливіших елементів європейської культури. Важливим досягненням стало парафування угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Це у багатьох сферах — таких, як економіка, право — означає виконання європейських стандартів. Проблема полягає в тому, що закони досить легко написати, також їх легко провести через парламент, а складніше змінити ментальність суспільства. Ми маємо врахувати, що Україна перебуває у гіршій ситуації, ніж Польща на початку трансформації. Процес совєтизації нашої країни ніколи не був таким глибоким, як це мало місце в Україні. Враховуючи історію та сучасні досягнення, я далекий від однозначної критики Києва.
Спілкувалася Малгожата Ноцунь