Ця передвиборна осінь багата на визначні дати Другої світової війни, що викликають суперечливі почуття в українців, які декларують свій патріотизм. З одного боку, це відзначене два тижні тому на належному державному рівні 70-річчя створення підпільної організації «Молода гвардія», чому були присвячені не тільки урочисті заходи в Краснодоні, але і прем’єри мультфільму «Наші» та рок-опери «Розп’ята юність». З іншого боку, в найближчу неділю на Покрову Пресвятої Богородиці виповнюється 70 років від дня створення іншої антифашистської організації — Української повстанської армії. Нелюбов Партії регіонів до УПА загальновідома, особливо в розпал виборчих кампаній. Єдине, чим влада може «допомогти» у цій справі (знову ж таки в інтересах власної передвиборної гонки), так це сприянням в організації заворушень 14 жовтня для дискредитації опозиції.
Втім, відродження радянських цінностей, в тому числі, і в питаннях патріотизму, для наших можновладців — не більш ніж зручна ширма. Так, багато хто з них дійсно є затятим прихильником пізнього «совка», і нічого в плані патріотичного виховання, крім ДТСААФ, «дружинників» і «Зірниці», у своїй комсомольсько-господарській кар’єрі не бачив. Однак радянський досвід «регіонали» намагаються перейняти переважно в способах збереження власної влади. І цій головній задачі фактично підпорядкована вся їхня псевдопатріотична риторика.
Виступаючи 29 вересня на урочистостях в Краснодоні, присвячених ювілею «Молодої гвардії», Микола Азаров закликав пам’ятати не тільки героїзм молодогвардійців, але і зраду побічників нацистів, яким, на думку прем’єра, необхідно виділити в експозиції краснодонського музею окремий «стенд ганьби». Глава Кабміну та лідер Партії регіонів одразу пояснив, для чого важливий такий підхід у сучасному зміцненні патріотизму — виявляється, зрадники залишили своїх нащадків, а ті сьогодні активно критикують владу.
«Рано чи пізно настає в історії будь-якої держави, будь-якого народу такий момент, коли саме такі люди — герої — визначають майбутнє країни. Не зрадники, не малодушні, яких безліч і зараз серед нас, що вони не вірять в нашу країну, пророкуючи крах і провал. Подивіться наше телебачення, наші передачі — суцільний негатив. Це в той момент, коли країна будується, напружуючи всі сили, намагається вийти з розрухи, що в ній коїлася. Так за ким майбутнє, я вас питаю? За малодушними зрадниками чи героями?», — запитував Азаров у присутніх п’яти тисяч людей, які з’їхалися в Краснодон не тільки з Луганська та інших українських міст, але і з Москви, Мінська та Кишинева. Таким чином, Микола Янович допрацював хрестоматійне визначення спікера Литвина, що критика — це рабська звичка. На думку Азарова, критика — доля зрадників Батьківщини. І цією фразою розкрита вся концепція патріотичного виховання у поданні нашої української влади.
Безумовно, такий концептуальний підхід лягає на вельми родючий ґрунт громадської незрілості українців, в головах яких панує справжня «патріотична какофонія». Аналізуючи результати соціологічних досліджень на тему патріотизму, може скластися враження, що багато українських громадян, які декларують свою любов до Батьківщини (а це відбувається поголівно), взагалі не розуміють сенсу в понятті «патріотизм», особливо в частині готовності підпорядкувати інтересам цього свого соціального почуття власні особисті інтереси. А як інакше можна пояснити той факт, що 54% українців за результатами дослідження, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» у серпні 2012 року, були не готові відстояти територіальну цілісність України зі зброєю в руках у разі виникнення відповідної загрози. При цьому патріотами себе вважають не тільки 97% виборців «Свободи», але і 88% тих, хто в кінці цього місяця мають намір голосувати за КПУ. Цілком очевидно, що в поняття «патріотизм» вони вкладають зовсім різний, навіть діаметрально протилежний зміст.
Здавалося б, щоб викорінити зайві приводи для соціальної напруги влада повинна просувати універсальну для всіх ідеологію українського патріотизму. На щастя прикладів впровадження подібних успішних «універсалів» в світі предостатньо. Але влада продовжує гнути свою, виключно прорадянську лінію, викликаючи цим захват серед електорату ПР і КПУ. А також доброзичливі кивки Кремля, що, втім, ні до якого відчутного результату у справі українсько-російських відносин не веде — Москва неодноразово пояснювала Києву, що всім цим «матрьошкам» у виконанні наших українських чиновників давно вже не вірить. Але головна проблема в нескінченному скороченні цільової аудиторії в українському суспільстві для пропаганди радянських цінностей. Група «Рейтинг» у серпні та «Research & Branding Group» у вересні отримали ідентичний результат — сьогодні тільки кожен десятий житель України асоціює себе з радянською людиною. Тому зі стратегічної точки зору опора партії влади на homo sovieticus абсолютно безперспективна. Але це якщо не жити одним днем.
Олег Поліщук, Коментарі