Якщо нема про що говорити перед виборами, треба говорити про російську мову. Якщо цей ресурс вичерпано, треба говорити про гомосексуалізм. Тема проста, збуджує багатьох і, що найголовніше — не розколює суспільства, а, навпаки, об’єднає і правих, і лівих, і зелених, і голубих (в хорошому значенні цього слова), і коричневих.
Після того, як парламент у першому читанні прийняв законопроект, який, по-перше, суперечить деяким нормам Конституції України, а, по-друге, досі глобально не хвилював суспільство, всі ми опинилися у ситуації, коли у нас з’явилася нова тема для обговорення на кухнях, в інтернеті і в транспорті. Слід зауважити, щоправда, що цю тему почали розкручувати ще півроку тому, очевидно, щоб якраз перед виборами ми поговорили про правильних і неправильних мужиків. Суть цих розмов, безперечно, вигідна партії влади, адже абсолютна більшість суспільства негативно ставиться до гомосексуалізму. Та ж частина, яка толерантно ставиться до секс-меншин і самі вони в цілому, навряд чи є прихильниками диктатур. Отже, перед виборами влада досягне певного невеликого ефекту з мобілізації свого виборця, який пам’ятає гасло 2004 року: «Тому, що послідовний». Проте можна не сумніватися, що передвиборний ефект від гомофобського законодавства перебуватиме в межах похибки. Простіше кажучи, за найоптимістичними прогнозами може дати 0,3-0,5% партії влади. Ба більше, якщо за цей закон зачепиться «Свобода», вона також може добрати ті ж самі 0,3%. Проте, зважаючи на доволі високу соціальну активність сексуальних меншин, можливо, що Кличко і об’єднана опозиція можуть набрати набагато більше.
У зв’язку з цим постає абсолютно логічне запитання: а навіщо це робиться. З одного боку, відповідь може бути проста — не подумали і вирішили, що це допоможе. Одначе проти цієї версії є один незаперечний контраргумент — у штабі Партії регіонів не ідіоти сидять і прорахувати як мінімум сумнівний ефект від цього закону не так уже і складно. Є другий варіант: закон починають приймати перед виборами для того, щоб його застосувати значно пізніше. Як тут не згадати закон про наклеп, який також приймався зовсім не для того, щоб використовувати його перед виборами. Іншими словами, закон приймається напередодні виборів і лише трошки зачепить виборчу кампанію-2012. Головне ж завдання закону — працювати в наступні роки, напередодні не лише і не стільки президентських виборів, скільки напередодні можливих референдумів і голосувань у парламенті про вступ до Митного союзу та Євразійського союзу з Росією.
На перший погляд виглядає доволі дивно, чим гомосексуалісти заважають дружбі з Росією. Але насправді відповідь тут більш ніж проста: людина нетрадиційної орієнтації не менший ворог, аніж чеченський терорист. Річ у тім, що він (вона) є найбільшим символом наскрізь «прогнилих» європейських цінностей. І, на відміну від любителів тварин, захисників свободи слова чи борців з расизмом, викликає стійке нерозуміння в українському суспільстві. Власне він став найкращою мішенню для стрільби по Європі.
На сьогодні «Рускій мір» тримається на трьох китах: максимальне проникнення російського православ’я в усі сфери життя, міф про спільну історію, серед яких розкрутити вдалося лише міфи про Другу світову війну і, нарешті на ненависті до гомосексуалістів, які є уособленням цінностей Старого світу та США. Наразі ні в Росії, де ця тема мусолиться уже кілька років, ні тим більше в Україні питання гомофобії не змогли зайняти лідируючі позиції в пропагандистській машині. Проте як друга лінія нападу — ця тема звичайно ж має не лише своїх прихильників, а й час від часу використовується, коли немає чим заповнити пропагандистські лакуни.
Як далі у нас складеться ситуація з цим законом? Його приймуть, приурочивши голосування до якихось видатних «військових дій», коли «воїнствуючі православні» боротимуться із содомітами. Слід також зауважити, що боротися не так і складно, адже до силових дій гомосексуалісти наразі не готові. Влада ж звичайно не заважатиме влаштовувати показові бійки, а міліція займе позицію «моя хата скраю». Пізніше цей закон, як і всі інші подібні закони, застосовуватимуть вибірково. Простіше кажучи, проти тих чи і тих політиків (їхніх дітей), які мають нетрадиційну орієнтацію і які перебувають в опозиції. Інколи звинувачуватимуть певні опозиційні ЗМІ. А головне — цю тему активізуватимуть щоразу, коли люди стомляться від економічних негараздів і не захочуть слухати про мову. Щодо відносин із ЄС, то ми отримаємо черговий мінусик у графі «права людини». Але для ідеологів «руского міра» цей мінусик стане прекрасним піар-інструменетом. Нас змусять вибирати не між добробутом і злиднями, не між чесними виборами і фальсифікаціями, а між гомосексуалістами і «справжніми мужиками».
І останнє. Перед виходом цієї статті «k:» вирішили опитати низку парламентських журналістів і політологів, а скільки ж, на їхню думку, геїв у парламенті. Мінімальна цифра, яку вдалося почути, — не менше п’ятдесяти. Правда, не було жодного експерта, який захотів би, щоб під цим опитуванням стояло його прізвище. Чому? Очевидно тому, що серед парламентських журналістів і взагалі серед експертів давно поширюються міфи про «голубе братство» серед народних обранців. Зрештою, навіть якщо все це і не зовсім відповідає дійсності, як тут не згадати, що найбільшими українофобами є самі українці, головними юдофобами — євреї, а найзавзятішими гомофобами — гомосексуалісти.
Вадим Денисенко, Коментарі