Резолюція сенату США, що закликає негайно звільнити екс-голову українського уряду, неабияк знівелювала як ефект від візиту Віктора Януковича на сесію ООН, так і враження на Заході після оглядин головних претендентів в українські прем’єри
Найважливішою метою поїздки Президента України в Нью-Йорк на відкриття чергової сесії Генасамблеї ООН було продемонструвати, що з Україною ведуть діалог на найвищому рівні. І це, в принципі, зробити вдалося. За дні візиту Віктор Янукович провів кілька зустрічей із світовими лідерами, перш за все з генсеком НАТО Андерсом Фогом Расмуссеном. І удостоївся хоч короткої, але все-таки розмови з президентом США Бараком Обамою під час офіційної процедури фотографування. Віктор Федорович не втомлювався повторювати, що зробить все, щоб майбутні вибори до Верховної Ради були визнані в усьому світі демократичними. При Цьому, на відміну від українського МЗС і свого зовнішньополітичного радника Леоніда Кожари, дав вельми дипломатичну оцінку неприємної для офіційного Києва резолюції сенату США. «Я скажу, що до будь-якої оцінки треба ставитися серйозно – заангажована вона, не заангажована, була прийнята за процедурою чи не за процедурою, тобто не нам давати оцінки американському сенату››, – сказав Віктор Янукович.
Навряд чи прийняття сенатом жорсткої резолюції щодо ситуації з Юлією Тимошенко випадково збіглося в часі із візитом українського Президента в ООН. Більш того, документ став найгучнішою перемогою команди екс-прем`єра на «західному фронті», адже сенатори рекомендували Держдепу США ввести заборону на видачу віз особам, «відповідальним за ув`язнення та неналежне поводження з пані Тимошенко та більш ніж дюжиною політичних лідерів, пов`язаних із Помаранчевою революцією 2004 року». Так що до 22 вересня про можливі санкції стосовно представників української влади говорилося лише гіпотетично, після ухвалення американськими сенаторами даної резолюції, як про старт їх введення. Можна довго акцентувати увагу на рекомендаційній, тобто нібито необов`язковій, суті документа та вважати його черговим сигналом Заходу про неприпустимість вибіркового правосуддя в Україні, якого і досі було предостатньо. Але в реальності сенат США дав постріл стартового пістолета у справі, як мовиться в резолюції, «надання спільного багатостороннього дипломатичного тиску на Президента Януковича щодо звільнення Тимошенко». Таким чином, найближчим часом варто очікувати прийняття подібних рішень із згадкою конкретних санкцій цілою низкою парламентів країн Євросоюзу 3 Європарламентом включно. До речі, на цьому тижні стало відомо, що намічений на грудень саміт Україна-ЄС перенесено на наступний, 2013 рік. Втім, найголовніше, що весь цей «спільний багатосторонній дипломатичний тиск» відбуватиметься не після, а до виборів у Верховну Раду. Тим самим було почуто нещодавнє звернення Тимошенко до парламентів і лідерів демократичних країн про те, що вводити санкції щодо українського режиму після 28 жовтня буде пізно.
Команді Президента Януковича варто визнати, що всі її зусилля в пошуках лобістів на Заході розбиваються об рівень міжнародних контактів всього однієї людини – колишнього віце-прем`єра в Кабміні Тимошенко Григорія Немирі. Адже ціла плеяда відомих осіб в оточенні нинішнього Президента цілеспрямовано займалася налагодженням зв`язків із американським та європейським політбомондом чи не 10 років. Першим за цей вектор відповідав з 2003-го Едуард Прутнік, але американський піар-супровід президентської кампанії Януковича 2004 року виявився, по суті, провальним. Зараз кум глави АП Сергія Льовочкіна Прутнікне балотується в парламент ні за списком Партії регіонів, ні по мажоритарці (хоча роками підгортав один з округів Чернігівщини), а його персональні сайти тепер просто тиражують новини про діяльність представників групи RosUkrEnergo, а також агітацію самого Прутніка за Євразійський союз. З 2006-го контактами із США та ЄС у «біло-блакитній» команді заморочилися «ахметівці», запросивши до співпраці американського лобіста та політтехнолога Пола Манафорта, якому навіть вдалося на початку 2010-го створити Віктору Януковичу імідж прозахідного політика, щоправда, на дуже короткий час. До речі, подейкують, що в 2011-му Манафорт був противником гучних ув`язнень попередників, але перемогла інша концепція. До останнього часу конкурував з Костянтином Грищенком за пост глави МЗС нардеп і радник президента Леонід Кожара. Але діючи на «західному фронті» на передовій, куди його «газовики» фактично й заслали, Кожара заговорився, назвавши «проплаченим›› рішення сенату США, таким чином, власноручно спалив будь-які мости для продовження великої дипломатичної кар`єри.
Але зараз у «газовиків» на зовнішньо-політичному напрямку з`явився новий, більш серйозний конкурент. У той час як МЗС відточував свою недипломатичну майстерність на резолюції американських сенаторів, а перший віце-прем`єр Валерій Хорошковський вояжував країнами Євросоюзу, ще одна представницька урядова делегація України відвідала Вашингтон, на цей раз на чолі з керівником Нацбанку Сергієм Арбузовим. Під час візиту глави НБУ в США пройшла низка зустрічей у Білому домі та офісі МВФ, фактично це були оглядини потенційного українського прем`єра-«технократа», який конкурує за це звання з Хорошковським. Наскільки переконливими були аргументи Арбузова про можливе перезавантаження уряду України та його відносин із Заходом, судити поки складно, але є всі підстави припускати, що в розмовах Арбузова з американцями будь-які його акценти на аполітичність і ліберальні цінності майбутнього Кабміну моментально парирували посиланням на свіжу резолюцію сенату з українського питання. Так що і нормалізація наших відносин з США, і відновлення кредитної програми по лінії МВФ не ставляться в залежність від якої-небудь персоналії на чолі уряду, все залежить лише від вирішення питання звільнення Тимошенко, в чому поки зрушень немає жодних.
Більш того, багато чого в цій справі з кожним днем тільки ускладнюється. Так, через кілька днів після прийняття резолюції сенату США перший зам генпрокурора Ренат Кузьмін заявив в інтерв`ю «РИА Новости», що американська сторона перешкоджає розслідуванню справи про вбивство Євгена Щербаня. Найближчим часом можна очікувати масового тиражування владою нової глави «міфу про папєрєдніків›› – на цей раз в провину Тимошенко поставлять зловмисну відсутність патріотизму або просто роботу на іноземну розвідку, що спричинило за собою радикальне охолодження відносин України з Заходом. А паралельно експлуатуватимуться всілякі антиамериканські стереотипи (в цілях примітивного ослаблення рейтингу опозиції), що сидять глибоко в головах багатьох українців. Втім, перший подібний млинець у виконанні Кожари щодо «проплачених кнопкодавів» з американського сенату виявився, судячи з усього, глевким.
Та й ілюзія холодної війни з США на вряд чи триватиме довго – офіційний Київ Вашингтону не суперник. Як тільки хтось із 54 фігурантів поки віртуального «списку Тимошенко» першим зіткнеться з відмовою Америки в отриманні візи, інші зрозуміють, наскільки це серйозно. Наприклад, аналогічний щодо російських чиновників «список Магнітського» вже рік як діє, хоча дебати по цій справі досі в конгресі тривають. Експерти стверджують, що наступним кроком стануть проблеми з рахунками багатьох можновладців у закордонних банках. Хоча в Україні вже ширяться чутки про те, що ціла низка провладних бізнесменів мала в своїх банках у Європі та Америці серйозні розмови з настійною рекомендацією про переказ коштів куди-інде. Остаточно добити імідж України може будь-який новий збройовий скандал (аналогічний кольчужному), наприклад, про незаконні постачання в сирійському або африканському напрямку, тим більше що приводів для цього більш ніж достатньо. Нарешті, вибори. Багато хто, в тому числі і у верхах, вважає, що США зайняті власними президентськими перегонами, і їхня увага до української передвиборної кампанії схожа на епізодичний погляд у бінокль із іншого берега океану. Але у Держдепу, як свідчать численні джерела «k:», дещо інше бачення: будь-який локальний випадок на українських виборах американці роздивляються під мікроскопом ідуже оперативно передають інформацію «кому треба» в Білий дім. А те, що Україна Вашингтону потрібна, незалежно демократи чи республіканці при владі, – безперечний факт. Як і те, що США не виштовхують Київ в обійми Москви, як багато хто вважає, американці просто «змушують до миру». Адже відома фраза нібито Франкліна Рузвельта про одного латиноамериканського диктатора «Він, можливо, і сучий син, але це наш сучий син» досі залишається універсальною формулою американської дипломатії.
Іван Малишко, Коментарі