Політичні танці навколо вибухів у Дніпропетровську

Ніщо не консолідує націю так, як тероризм. Ніщо її так не роз`єднує, як брехня політиків
Вибухи в Дніпропетровську, безумовно, стануть тестом на моральність нашого політбомонду. Перша реакція у всіх, звичайно ж, буде одна – це зло і з ним треба боротися. Але ось після першого шоку обов`язково почнуться політичні танці. За півроку до виборів не можна упускати такий шанс. Як тут не згадати, що вибухи на Каширському шосе допомогли свого часу Путіну, атака 11 вересня дозволила без праці перемогти Бушу, в кінці-кінців, стрілок з Тулузи додав 3-4% у виборчу корзину Саркозі і Лі Пена.
Вже зараз можна спрогнозувати кілька гірших сценаріїв, за якими розвиватиметься інформаційна кампанія в пресі. При чому всі вони можуть співіснувати.

Варіант 1. Ми повинні згуртуватися проти невідомого, але злого ворога, який хоче відібрати у нас спокій. При цьому і питання Тимошенко, і будь-які репресивні методи обов`язково відійдуть на другий план. Яка вже тут демократія, якщо Батьківщина в небезпеці. При цьому можна і надзвичайним станом полякати, заборонити будь-які мітинги, будь-які виступи – адже нас накрила хвиля терору.
Варіант 2. Терористи-націоналісти (опозиціонери) дестабілізують ситуацію в країні напередодні Євро-2012. Це стара пісня, яку завели після вибуху пам`ятника Сталіну в Запоріжжі. Такий сценарій, як мінімум, згуртує частину населення і викличе питання про те, навіщо центристи об`єдналися проти влади з націоналістами? Як максимум, безбашенні «говномети» почнуть звинувачувати у вибухах конкретних політиків.
Варіант 3. Влада нібито сама організувала вибухи, щоб без праці перемогти на виборах. І тут же всі згадають про вибухи на Каширському шосе. При цьому вся практика попередньої боротьби з тероризмом показує, що силовики дуже оперативно знайдуть організаторів. Частина суспільства повірить, що це терористи-виконавці, а частина скаже про те, що ці люди стрілочники (як тут не згадати вибухи в Мінському метро).
Є ще один варіант – політекономічний, про який будуть говорити з точки зору конспірології. Мовляв одна впливова група товаришів таким чином хоче забрати в іншої групи товаришів бізнес. А вибухи – це банальне попередження, суть якого в перекладі на людську мову звучить так: не віддасте по доброму, теракти повісимо на вас.
Правда, іноді надмірна надія на шокуючий ефект від великого теракту грає з політиками і злі жарти. Наприклад, так сталося в Іспанії в 2004 році, коли після самого кривавого теракту за всю історію країни (в результаті вибухів у приміських поїздах загинуло майже 200 осіб) консерватори звинуватили чинного прем`єра Родрігеса Сапатеро в потуранні баскським сепаратистам. Втім, незабаром виявилося, що поїзди висадили не баски, а ісламісти, а Сапатеро, в свою чергу, звинуватив суперників у брехні і дестабілізації ситуації в країні і в результаті блискуче виграв наступні вибори.
Закономірність очевидна: спекуляції на терорі дають потужний електоральний ефект, незалежно від кількості нестиковок у справі. Головне – вміти ним розпорядитися. Досить згадати недавнє викриття «одеських терористів», які дуже вчасно ледь не зуміли вбити новообраного президента Росії. Втім, краще вже такий фарс, ніж по-справжньому жахливі вибухи житлових будинків. Навколо терактів 1999 року в Буйнакську, Москві та Волгодонську до сих пір існує декілька конспірологічних теорій, але навіть якщо непричетність до них російських силовиків вважати абсолютно доведеною, громадський резонанс, який викликали ці вибухи, і його роль в обранні Володимира Путіна на перший термін важко переоцінити.
Елементом передвиборної технології може стати практично будь-яка подія, що привертає увагу громадськості – будь то ураган, нашестя сарани або небачено щедрий урожай. Гучні теракти, природно, не виняток. Але проблема полягає не тільки, і навіть не стільки в етичній стороні подібних ігор, скільки в тому, що ми починаємо звикати до терактів, і ставиться до них так само, як і до ураганів і щедрим урожаям. Тобто стали в голосі і рішучості у поглядах силовиків хоч відбавляй, риторики про «понаїхали» або, навпаки, «знедолених» в парламентських стінах і на газетних сторінках теж, але скільки-небудь виразної стратегії міжетнічного і міжрелігійного співіснування поки не видно.