На ринку роялті в шоу-бізнесі хочуть влаштувати чергову монополію?

Проблема авторських прав в Україні актуальна впродовж усього існування нової незалежної української держави. Як засвідчило недавнє опитування, проведене Соціологічною групою “Рейтинг”, пересічний українець готовий самовіддано захищати власні інтелектуальні права і з такою ж самовідданістю–порушувати інтелектуальні права інших. Передовсім це стосується можливостей “на халяву скачати щось з інтеренту — музику, тексти чи фільми. Врешті, не так давно в Україні прогримів скандал з обмінником EX.UA, який висвітлив багато аспектів проблеми.

Проте, інтернет-піратство – це лише частина материка під назвою авторські права. Набагато менше розголосу мають події на музичному ринку, який уже кілька років роздирають драми ледь не шекспірівського масштабу. Йдеться про ринок роялті, тобто авторських відрахувань різноманітними суб’єктами господарювання за використання або відтворення записаних музичних, аудіовізуальних творів у процесі їхньої господарської діяльності. Ціна питання становить приблизно мільярд гривень і, за твердженням частини операторів ринку збору роялті в інтересах авторів, виконавців, виробників фонограм і відеограм, дехто намагається влаштувати на ньому монополію, витіснивши конкурентів. Розмова про ситуацію на ринку збору роялті піде з Ігорем Тітиком – представником одного з таких операторів, громадського об’єднання «Оберіг».

– Пане Ігоре, якийсь час на ринку збору авторської винагороди відбуваються незрозумілі коливання. Багато хто з його учасників заговорив про серйозний переділ і появу монополіста з «широкими плечима» у владі. Чи можете ви розказати, що ж відбувається?

– Дуже багато кричалося про те, що на нашому ринку безлад і страшні проблеми із дотриманням авторських прав. Та, минулого року Департамент інтелектуальної власності взяв на облік приватну організацію під назвою «Українська ліга авторських і суміжних прав» або УЛАСП. І, не було б в цьому нічого дивного, якби не те, що це – симбіоз комерційних структур, які не представляють суб’єктів авторського права, що є прямим порушенням закону. Чому зареєстровано організацію колективного управління, більшість членів якої є комерційними структурами, що не мають жодного відношення до культури чи до індустрії культури, я не можу відповісти. А, ще більше здивування та запитань викликає те, що, згідно із законом, засновниками такої структури муають бути виключно суб’єкти авторського права і/або суміжних прав — автори, виконавці, виробники фонограм чи відеограм та правонаступники зазначених осіб. В УЛАСПі ж чотири з шести компаній не мають жодного відношення до авторського права. Власники цих компаній нікому невідомі і незрозуміло, звідки вони взялися на цьому ринку.

А далі почалися ще цікавіші речі. Представники цієї нової організації почали ходити по рестораціях, барах та кафе разом із державними інспекторами інтелектуальної власності, чого останні ніколи не робили в інтересах інших подібних організацій. При цьому, представники УЛАСПу на той час були одночасно й представниками старих структур, що успішно, без сторонньої допомоги, в усі попередні роки працювали на ринку збору роялті – Українського агентства авторських і суміжних прав та Української ліги музичних прав. Ці представники розносили підприємцям від імені старих організацій попередження і відписували листи в департамент інтелектуальної власності з клопотанням на перевірку. Далі, разом з ними на перевірку приходив державний чиновник – інспектор інтелектуальної власності, і разом вони, вибачте на слові, «нагинали» власників розважальних закладів та закладів громадського харчування підписання угоди про збір роялті. Але, угоду підписували не на старі структури, а, всупереч закону, УЛАСП.

Далі також мали були суцільні порушення. Наскільки мені відомо, ці угоди підписувалися на фіксовані суми, що також не корелює із законом: постанови Кабміну

№ 71, № 72 регламентують розмір роялті у відсотках від доходу в місяць., а не на фіксовану суму. Як результат, від людей вимагають платити, наприклад, по 40 гривень в місяць з кожного посадкового місця у ресторані, що може бути значно більшою сумою, ніж передбачено законодавством.

Ще одне порушення закону полягає в тому, що в угодах, які УЛАСП і УЛМП підписували з підприємцями, був пункт про те, що зібрані кошти розподіляються згідно з рейтингом радіостанцій. Виникає питання – хто цей рейтинг створює і на підставі репертуару яких радіостанцій? Бо, будь-який рейтинг – це дуже суб’єктивне поняття. Крім того, поважні заклади в себе радіо не використовують: це моветон. То, як можна на підставі будь-якого рейтингу радіостанцій розподіляти кошти від збору роялті в закладах торгівлі чи харчування?

– Тобто, хтось хоче взяти під контроль процес розподілу роялті. Хоча, закон це чітко регламентує: наприклад, у кафе прокрутили пісню — у результаті, автори, виконавці та автори фонограм мають отримати свою винагороду у відповідному відсотковому розмірі від доходу закладу.

Співзасновники уповноважених організацій колективного управління УЛМП і УМА, як-то пан Клім, пан Даховський, пан Долінський та інші, у тому числі, найняті ними менеджери пан Прикордонний, пан Бережной, пан Калиниченко вголос кажуть, що гроші від збору роялті мають отримувати продюсери, а не безпосередньо автори, виконавці та звукорежисери. Таким чином, якщо людина сама створила композицію, і ця композиція стала популярною, її виконують, то вона не може отримати авторські відрахування з однієї причини – вона відсутня в якомусь рейтингу, нема цього виконавця «під їхнім продюсером». Вони декларують, що саме продюсери мають керувати тим, хто буде отримувати гроші, а хто – ні. І, на цьому ґрунті у нас виник конфлікт: я маю на увазі згаданих продюсерів та нашу організацію «Оберіг», яка була першою недержавною структурою на ринку збору винагороди в Україні.

– А яка вам різниця, хто до вас прийде? Хай приходить продюсер!

Ми хочемо, щоб по власну винагороду приходив не продюсер (бо, насправді, нам не відомо, які повноваження виконавець продюсеру делегував, а, у законодавстві це поняття, взагалі відсутнє), а сам виконавець чи його належний представник з відповідною довіреністю. У цьому випадку, у нас, як організації-податкового агента, не виникає потенційного конфлікту з державою, адже, при виплаті винагороди виконавцю, ми маємо утримувати прибутковий податок. У випадку ж виплати винагороди виконавця продюсеру, як господарюючому суб’єкту, у нас не виникає підстав для утримання прибуткового податку. Натомість, нам не відомі випадки, коли продюсер, отримавши винагороду виконавця в організації колективного управління, взяв на себе функції податкового агента.

В Україні діє Закон про авторське і суміжне право, згідно якого, суб`єктами майнових прав є автор, виконавець та виробник фонограми чи відеограми, а про продюсера там згадки немає. Позатим, теперішні «акули» музичного ринку хочуть вилучити з процесу отримання винагороди саме цих суб`єктів та стати її отримувачами замість них.

В одному з нещодавніх інтерв`ю пан Клім знову попер на «Оберіг», чому ми «спливаємо» і таке інше. Але, ми вже два роки не збираємо гроші за комерційний репертуар, а займаємося тільки некомерційним. Автори, виконавці та виробники фонограм віддали нам в управління свої твори, які не видавалися на компактах, що їх продають в крамницях. До нас звернулися напряму власники кафе та ресторанів із запитом про те, яка в нас є музика у безпосередньому колективному управлінні і ми їм ту музику надали для використання у їхніх закладах. Це, специфічна музика – переважає джаз, лаунж, багато класики.

– У чому ж тоді проблема? Вас хочуть, грубо кажучи, викинути з цього ринку?

– Так, вони нас витіснили з ринку комерційних фонограм, а, причина одна – ми збираємо винагороду за звітами. Раз у квартал наш інспектор сідає з власником закладу і пише звіт – що використовується, які компакти і тому подібне. Так було, коли ми працювали на цьому ринку. Це була страшна і шалена робота. Представник «Оберіг» отримує свої кошти не тільки за те, що він уклав угоду, а, насамперед, за те, що він її належним чином веде.

У законі написано, що цю калькуляцію має робити підприємець, але, в нашій організації поставлено так, що ми допомагаємо складати ці звіти. Це не складно, адже будь-який ресторан має у використанні, приблизно, з два десятки компактів і скільки чого виконується, вони знають.

– Тобто можна сказати, що у вашому випадку, йдеться про реальні акти, про виконані роботи: відтак, кожен виконавець та автор отримає відрахування, в залежності від частоти виконання його творів, оминаючи всіх посередників.

– Так. Ми ламаємо схеми посередників-продюсерів з монополізації грошових потоків винагороди авторів, виконавців та виробників фонограм. Адже, продюсери хочуть, щоб одні підприємці платили іншим підприємцям, як-то, продюсерам. А, ми хочемо, щоб підприємці платили виконавцям та авторам.

Мене обурили слова Альони Вінницької , яка розповідала про те , що їй тут, у Львові, від “Оберегу” запропонували якісь “три копійки”. Але ж, її тут не слухають по ресторанах. Зайдіть в “Кумпель”, “Панську чарку” чи “Віденську каву”: ну, яка там Вінницька, тим більше, що вона російською співає? От, якщо вона змінить репертуар, то цілком можливо, що її пісні у Львові крутитимуть більше. Врешті, чому ми повинні забирати гроші в інших виконавців — прекрасного джазиста Закуся, Жанни Боднарук, Інни Шинкарук, сестер Тельнюк?

Оцей наскок нової компанії УЛАСП на ринок триває вже другий рік. Але, справа зі збору винагороди – дуже делікатна. Тут нахрапом не можна, це повільна монотонна робота: пояснити, переконати, допомогти підібрати репертуар. І, зараз підприємці затялися: були скандали, коли державні чиновники погрожували директорам ресторанів судом та в`язницею. Та, врешті, інспектори з інтелектуальної власності — також підневільні люди, вони робили те, що їм було наказано. Але, вже зараз їх не буде: окрім кількох осіб у Києві, ці посади скасовано.

– А, хто зараз контролює процес?

– Кожна фірма сама веде свої угоди. В принципі, ми мали б співпрацювати з Держслужбою інтелектуальної власності, але ми з ними, на жаль, лише судимося.

Наприкінці минулого року Держслужба розпочала процес ліквідації найпотужнішої державної організації колективного управління УААСП (у результаті чого, для авторів втрачено колись придбаний за кошти творчих спілок прекрасний чотириповерховий маєток у центрі Києва). А в січні цього року цю ліквідацію призупинила, з огляду на неоковирність розробленого Держслужбою законопроекту, який має реєстраційний номер 6523 та чекає у Верховній Раді на друге читання. Відтак можна було б припустити, що ситуація є некерованою взагалі, якби не поява на ринку збору винагороди нової структури – УЛАСП. Щоб адекватно показати ситуацію, уявімо собі, що в озері плавали три хижі рибини (УААСП, УМА, УЛМП), але до них запустили генно-модифіковану акулу, яка їх усіх б’є по голові.

Отже, за цим стоять гроші. Тоді, про який ринок йдеться в грошовому обчисленні?

– Є інформація, що йдеться про суму близько мільярда гривень в рік. Маю на увазі самі лиш збори роялті, без продажу компактів. На жаль, музична індустрія в Україні – це монополія кількох музичних компаній, які не хочуть, щоб повз їх руки проходила бодай якась копійчина.

Більше того, негарну справу в цьому роблять Сполучені Штати. Є така компанія IFPI, з подачі якої був й оцей скандал з EX.UA. Там, звичайно, було за що причепитися за законом. Але, вони хочуть «накласти лапу» на все. IFPI хоче, щоби майже все зібране роялті йшло у США. А, у всіх інших країнах Європи в США перераховують за кордон

Цікавим є момент, як на подібні «наїзди» реагували росіяни. До нас потрапила копія листа Міністра культури РФ до Генпрокуратури РФ щодо діяльності IFPI, де чітко зазначено, що її діяльність у Росії вбачається, як така, що спрямована на дестабілізацію ринку авторських та суміжних прав на музичні твори і що метою цієї діяльності є знищення російської індустрії звукозапису.

Ще один суттєвий момент – різниця між рамками авторського права в США та Британії і решті Європи. Англосаксонське право каже, що є лише авторське право, а континентальне розрізняє авторське та суміжне право. З цього випливає, що вони хочуть всі гроші. І не тільки: нас хочуть зробити папуасами – нав’язувати свою музику, свою культуру, свою позицію і, немає значення, чи це американці чи це росіяни. Ми виступаємо за те, щоб розвивалася наша, українська культура.

Незалежність артистів від бізнесових структур дуже важлива. Ось, до нас звернулися з молодої групи, принесли свою музику і вона вже звучить в ресторані “Сало”, вони зможуть за якийсь час заробити гроші і записати ще нову платівку.

Коли ми були уповноваженою організацією, то раз на квартал робили звірку і, за її результатами, виплачували кошти виконавцям. Будь-хто з виконавців, незважаючи на «зірко вість», реально міг отримувати власні гроші. Бо, ніхто не робив так, щоб перекидати кошти з молодих виконавців на отих «зірочок». А, наші опоненти прямим текстом зазначають в угодах, що не мають можливості робити звірку і, тому, визначають рівень винагороди за оцим рейтингом: це – порушення закону. Справа в тому, що треба вкладати свою працю, свій піт. Треба ходити, домовлятися і тяжко працювати на звітність. Ми це називали шахтарськими днями, бо, у дні звітності – нічого крім звітності не було.

– А, в правоохоронні органи хтось звертався?

Ми регулярно писали, ми про це весь час говоримо, але, ці люди мають дуже добрі «кінці» при будь-якій владі. Адже будь-яку владу треба обслуговувати: всякі ювілеї, корпоративні заходи тощо. До речі, ота артистка-депутатка скільки на нас писала. На мене особисто – і в міліцію, і в прокуратуру, що я займаюся незаконною підприємницькою діяльністю. Така собі «Коаліція українських виконавців і продюсерів» подавала на мене заяви у правоохоронні органи, підписуючись замість людей, які нічого про це не знали. Наприклад, серед підписантів фігурувала Марічка Бурмака. Я їй телефоную і питаю, чому вона це зробила, а вона каже, що взагалі нічого проти мене не підписувала. І, як це називається?

А, ще цікаво, – усі ці продюсерські «ліги» лають нас на всі боки, буцім-то, ми пірати. Бо, ми продюсерам кажемо: «проблем немає: приносьте довіреність і – все». Та, замість оформлення довіреності від своїх виконавців, вони стверджують, що є правовласниками на даний творчий продукт . Тоді, ми просимо показати з цього приводу хоч якісь документи. Та, жодного разу таких документів ми не бачили. Вони воюють не за авторське право, а за свої гроші. Ніхто не каже, що це погано, коли люди дбають про свої гроші, але, при цьому, треба дотримуватися правил і законів, а, головне, – не красти у менш успішних колег-музикантів . Йдеться про те, що вони хочуть «сидіти на касі» і роздавати гроші на власний розсуд. А, ми вважаємо, що гроші мають отримувати всі, незалежно від якихось рейтингів.

Закон передбачає, що уповноважені організації збирають винагороду за всіх артистів. Тобто, ми в Україні маємо збирати також й за усіх іноземних артистів, а, їхні національні організації – за наших. Провідні ж українські продюсери, у тому числі й ті, що просувають на нашому ринку певні іноземні музичні каталоги, не хочуть розлучатися з грошима, які збираються в публічній сфері для всіх, чия музика реально використовувалася. Для отримання ж музикантами своєї частки винагороди, незалежно від того, хто її зібрав, усі організації колективного управління правами музикантів зобов’язані укласти між собою договори та обмінюватися, відповідно, і базами даних, і результатами опрацювання звітів, і належною часткою зібраної винагороди. Якщо права на отримання винагороди конкретного виконавця має УЛМП, то вони мають представити на це відповідні документи, інакше, ми не можемо ці кошти переказувати. На жаль, УЛМП, УМА, УААСП з самого початку відмовилися так робити. Ми 2006 року навіть через суд хотіли їм кошти переказувати. Спочатку, у суді з нас посміялися: «не хочуть від вас брати гроші, то, – залиште собі». Коли ж ми пояснили, що це – не наші гроші та не УЛМП, а музикантів, які доручили УЛМП збирати їхні гроші, суд, все ж відбувся. Та комусь дуже було потрібно підтвердити плітки, що «Оберіг» краде гроші музикантів. Як наслідок, суд ми програли. До речі, восени 2008-го на передачі у Шустера ми в очі сказали Руслані та решті виконавців з «топ-20», що, як уповноважена державою організація, насправді збирали їх гроші, бо, не мали права не збирати. Попросили у зручний для них час та спосіб офіційно, з утриманням податків отримати свої гроші, але, жоден, повторюю, жоден не звернувся. Куди приємніше отримувати в УЛМП свої, разом з чужими «нерейтинговими» грошима, конверт. Тобто, парадокс продюсування «по-українські» полягає в тому, що, якщо ти в рейтингу, ти через продюсера-посередника отримаєш більше, ніж напряму в прискіпливій організації, як «Оберіг». Якщо ж ти не в рейтингу – «вибачай». Склад рейтингів з часом буде змінюватися, про що наші «рейтингові» чомусь не замислюються. Продюсери ж, якщо контролюватимуть розподіл винагороди, завжди залишаться «на коні».

Йдеться про конкретні гроші. Цим мають займатися совісні професіонали, а не бариги. 

Фото: Flickr