Незважаючи на те, що всі сторони слухань апеляції «Металіста» і «Карпат» до ФФУ в Лозанському спортивному арбітражному суді (CAS) дали обітницю мовчання, вчора президент української футбольної федерації Григорій Суркіс все-таки вирішив дати високому суду свої цінні поради. А саме, пояснити швейцарським (!) суддям, коли оголошувати вердикт. Причому в своїй особливій манері – намагаючись заново переписати новітню історію українського футболу.
На своїй вчорашній прес-конференції президент ФФУ зажадав оголосити рішення CAS після Євро-2012: «Я, як людина, яка останні вісім років витратила на те, щоб спочатку домогтися права проведення Євро в Україні, а потім, щоб утримати це право, вважаю, що для України, незалежно від того, яким буде цей вердикт, він несе певні репутаційні ризики. Він буде боляче бити по країні, по іміджу турніру і по Євро-2012. Тому я за те, щоб ми всі тут заспокоїлися, провели Євро-2012, якщо високий суд визнає можливим винести своє рішення після Євро, це було б краще, перш за все для України, яка зробила неможливе». А потім добряче спантеличив футбольну громадськість другою заяврю про горезвісний матч «Металіст» – «Карпати» 2008 року: «Був нібито« договірний »матч. З моїх вуст, президента ФФУ Суркіса, ніколи не звучало, що матч був договірний. А ось «нібито договірної» – було».
Хочеться нагадати, що, по-перше, Григорій Суркіс, вкидаючи інформацію про «договірний» матч в інформаційний простір (а було це на Виконкомі ФФУ 1 лютого 2010 р.), сказав, що «Карпати» надали відеозапис визнання колишнього гравця команди в договірному характері матчу з «Металістом». Саме в такій інтерпретації розтиражували слова президента ФФУ сотні українських та зарубіжних Інтернет-сайтів. І слово «нібито» не звучить ні на одному з них! Складно припустити, що журналістів різних країн вразив раптовий приступ секундної глухоти, і вони не почули одне-єдине, але таке важливе слово. Набагато чесніше було б визнати, що це слово ніколи не було сказано – тим більше, що скрупульозний Інтернет-пошук це наочно підтверджує. ( Ось один маленький приклад).
По-друге, перенесення слухань в Лозанні на період «після Євро-2012» – це, м`яко кажучи, новина «другої свіжості». А грубо кажучи, чистої води плагіат. Ще у вересні 2011 року, як повідомляє навіть критично близький до ФФУ сайт www.pressing.net.ua, юристи «Металіста» звернулися в CAS c проханням перенести засідання суду на грудень 2012 року, мотивуючи це тим, що «розгляд даного питання може негативно позначитися на іміджі України як країни-господарки Євро-2012». ФФУ, в свою чергу, лише підтримала, а не висунула ідею перенесення слухань. Правда, тоді «Карпати» з таким рішенням не погодилися, результатом чого і стали недавні (28 лютого – 2 березня) судові розгляди в Лозанні.
І, нарешті, головне. Найбільше в піар-тираді Григорія Михайловича ріже вухо такий пасаж: «Я, як людина, яка останні вісім років витратила на те, щоб спочатку домогтися права проведення Євро в Україну, а потім, щоб утримати це право…». У пересічного українського платника податків повинно виникнути законне питання: з якого дива президент ФФУ приписує собі ті заслуги, які по праву належать українському народу? Економісти порахували, що кожен з жителів Україна витратив на підготовку до Євро-2012 майже 1500 грн. своїх кровних. І президент ФФУ навряд чи з своєї кишені заплатив більше. Принаймні, новий стадіон в Києві не з`явився, і столичне «Динамо» грає на «Олімпійському», побудованому за державні, тобто, народні гроші.
І поки президент ФФУ нібито кидався на амбразуру і грудьми захищав Євро-2012, чим займався (принаймні, останні 2 роки) український уряд, і що робили приймаючі міста? Виходить, повітря штовхали?
Особливо, якщо врахувати, що всі репутаційні ризики, про які говорить президент ФФУ вже стали реальністю. У світі вже (!) знають, що Україні не можна довіряти. Тому що керівництво ФФУ ігнорує і дискредитує на міжнародному рівні українські суди та Генеральну прокуратуру. Будує звинувачення на підроблених документах. Тому що наші футбольні функціонери «плутаються в свідченнях», не боячись навіть кримінальної відповідальності за швейцарськими законами.
Фото: PHL
Максим Остапенко, Коментарі