Уже не вперше комунальні підприємства ставлять місто перед фактом: рятуйте нас або ми – банкрут. У четвер, 22 червня, на сесії міської ради звітував директор „Львівтеплоенерго” Ігор Марчак. Він звернувся до депутатів, аби ті допомогли підприємству вийти із боргів до зимового періоду.
„Ситуація катастрофічна: через те, що тиск газу падає, у середу, 21 червня, зупинилася ТЕЦ-1 і Львівська пивоварня. „Львівтеплоенерго” – на межі виживання», – заявив міський голова Андрій Садовий. З його вуст пролунали три варіанти виходу з кризи: або брати позику в банку, або перерозподіляти кошти бюджету, або збільшувати тарифи для населення.
Депутати допомогли: десять мільйонів гривень стали черговою позикою для комунальників. І чи варто було так довго стримувати підняття цін на тепло, якщо це стало однією з причин боргів комунальників? Люди, звичайно, бояться підняття тарифів, за які платитимуть із своєї кишені, не розуміючи, що їхні гроші таки використають, але через податки, які вони сплатять. Не програли в цій ситуації лише ті, хто не платять взагалі. Чому ніхто не взяв на себе прийняття непопулярних рішень? Невже нам щороку потрібно буде розраховуватися за борги комунальників? Аби з’ясувати ці питання, депутати створили спеціальну комісію, яка вивчатиме ситуацію на КП «Львівтеплоенерго», проводитиме аудит і шукатиме шляхи виводу з кризи, яка склалася через різке підвищення цін на газ. У комісії працюють по одному представнику кожної фракції Львівської міськради.
Петро Адамик, голова фракції „Пора”, член комісії з вивчення ситуації на „Львівтеплоенерго”:
– Згідно з законом, аудит коштує чималі гроші. Я думаю, що зможу переконати аудиторську фірму зробити це за 30 тис грн. Це буде крок назустріч місту. Інших варіантів немає. Як то кажуть, безплатний сир – лише у пастці. Перевірка „Львівтеплоенерго” відбуватиметься у два етапи. По-перше, ми проведемо аналіз діяльності підприємства. По-друге, потрібно буде розробити пропозиції щодо виходу із ситуації подорожчання газу. Але я не розумію, чому підприємство, маючи відділ логістів, не захотіло передбачити подорожчання газу і прибігло позичати мільйони гривень. Я впевнений, що вони знову попросять і більше. Інший варіант: якщо зараз „Львівтеплоенерго” і Водоканал піднімуть ціни, то 90% споживачів отримають субсидії, за які відповідатиме не місто, а Верховна Рада. Є в Україні такі міста, які живуть повністю на субсидії – гроші з держбюджету.”
Оксана Гнатишин, голова прес-служби „Львівтеплоенерго”:
– У середу, 21 червня, склалася така ситуація: до ТЕЦ-1 було обмежено подачу газу. Виникали перепади тиску, що змусило нас працювати у ручному режимі і стежити, аби подача повністю не зупинилася. Тобто про зупинку ТЕЦ не можна стверджувати. На щастя, споживачі майже не відчули це на собі. Лише деякі будинки на вул. Володимира Великого та на Сихові деякий час не мали гарячої води. Зрозуміло, що причина всього – борги „Львівтеплоенерго” перед постачальниками газу. Дотепер наш борг становив 21 млн грн за цей рік. У четвер, 22 червня, депутати погасили нам 8 млн боргу. Наразі тривають переговори із газовиками, і ми прагнемо переконати їх не зупиняти подачу газу, враховуючи людський фактор: багато людей залишаться без гарячої води.
Більшу частину боргу спричинив збитковий тариф, за яким надавали послуги нашим підприємством. Комунальне підприємство подає пропозиції міській владі щодо бажаного тарифу, а депутатам – вирішувати. Ми надавали послуги за низьким тарифом, і сума боргу накопичувалося. Місто ж компенсувало цей борг дотацією”.
Віктор Гальчинський, представник прес-центру НАК „Нафтогаз” України у Львівській області:
Загальна заборгованість за спожитий газ з початку 2006 року у „Львівтеплоенерго” складає 14 млн грн., а у „Залізничнетеплоенерго” — 3 млн грн. Отримана з міського бюджету дотація дала змогу погасити 7,5 млн. грн. боргу «Львівтеплоенерго» та 2,5 млн. грн. боргу «Залізничнетеплоенерго». Зараз до всіх підприємств комунальної теплоенергетики ставлять єдині вимоги — забезпечити 100% поточних платежів за газ та погасити борг до початку опалювального сезону. Якщо цього не буде зроблено, договір на подачу газу в новому сезоні не підпишуть.
Натомість набагато більшою проблемою для комунальної теплоенергетики є збільшення ціни газу з 1 липня з 383,4 грн. до 686 грн. за 1000 кубометрів, тобто до ціни, яку платять зараз промислові підприємства з урахуванням податку на додану вартість. Це підвищення є вимушеним – адже комунальні підприємства споживають імпортний газ. Якщо до 1 січня 2006 року держава та НАК «Нафтогаз України» могли забезпечувати теплоенергетику газом за пільговою ціною (близько 240 грн. за 1000 кубометрів), оскільки отримували паливо як плату за транзит російського газу до Європи з розрахунку 50 доларів за 1000 кубометрів, то з січня 2006 року увесь газ імпортується в Україну за ціною 95 доларів за 1000 кубометрів зі сплатою за нього виключно «живими» коштами.
Водночас теплові господарства Львова, як і всі збудовані за часів Радянського Союзу ТЕЦ, мають величезну проблему – неефективне використання газу. Великі ТЕЦ зазнають великих втрат при передачі тепла на великі відстані. «Побічним ефектом» його є зелена трава в мороз, річки, що не замерзають – на все це витрачається такий дорогий нині газ. Тому лише підняття ціни на послуги з теплопостачання не лише не вирішить проблему, але й призведе до кризи – теплопостачальники не зможуть надавати якісні послуги, оскільки не розрахуються за спожитий газ, а мешканці не будуть платити більшу ціну, бо не матимуть якісних послуг. З іншого боку ті, хто поставив чи поставить собі індивідуальне опалення, зимуватимуть спокійно, оскільки платитимуть менше, ніж споживачі послуг ТЕЦ. Наприклад, якщо власники обладнаної економним двоконтурним котлом львівської двокімнатної квартири платили за газ у тридцятиградусні морози 50-53 грн. на місяць, то після підвищення з 1 липня ціни на газ для населення до 41,4 коп. за кубометр платитимуть близько 120 грн. Приблизно ті ж 120 грн. у морози, але лише за «батареї», сплачував власник такої ж квартири з центральним опаленням – але до підвищення цін!
Я з розумінням ставлюсь до пропозицій директора «Львівтеплоенерго» Ігоря Марчака відмовитися від використання газу зараз і готуватися до зими. Це один з виходів із ситуації для належної підготовки до опалювального сезону. Водночас, цей літній час доцільно витратити на радикальне скорочення втрат газу. На мою думку, місту як власнику системи теплопостачання потрібно терміново впроваджувати нові котельні, які б обслуговували лише по декілька будинків. Базою для таких пунктів можна використати існуючі бойлерні. Такі котельні зведуть до мінімуму втрати при передачі тепла і дадуть змогу регулювати його споживання так, як захочуть мешканці, а значить, радикально зменшать споживання газу. Тоді у теплоенергетиків будуть кошти і для повних розрахунків за газ, і для розвитку своїх підприємств. Залазити ж у борги з цієї зими буде неможливо – оскільки газ закуповується за «живі» гроші, час вимагає своєчасної 100% оплати за паливо. Не буде лімітів – не буде і тепла. Пан Марчак справедливо каже, що потрібно позбутися залежності від газу. Правильно — можна перевести ТЕЦ на мазут, але при нинішніх втратах тепла навряд чи це буде значно дешевше.
Юрій Кужелюк, голова фракції УНП:
– Це питання обговорювали й раніше. Голова „Львівтеплоенерго” знав, що ціни на газ зростуть. Але лише в останній кризовий момент повідомив, що потрібні гроші. Такий механізм витягування грошей у міськради комунальники використовують уже не перший рік. А скоро вони скажуть, що треба 20 млн, 30 млн. Так можна залишитися без грошей у бюджеті міста. Потім прийдуть із Водоканалу по гроші: у Світовий банк потрібно віддавати. Нехай дирекція бере відповідальність на себе і підвищує тарифи. Хтось має приймати непопулярні рішення.
10 мільйонів, які ми віддали, вистачило б на багато ремонтів дахів у дитсадках, лікарнях, школах. Отже, ми продаємо землю і „проїдаємо” її. Потрібен відповідний менеджмент. Не знаю, чи приватизація принесла б велику користь, але керівництво підприємства – непрофесіонали. Депутати – звичайні люди, їм потрібно пояснювати все на хлопський розум. Не повинні вони із калькуляторами сидіти і рахувати, де їх обдурюють”.
Володимир САМУСЕНКО, “Ратуша”
