Більш несподіваного рішення, ніж висунення від БЮТ кандидатури Михайла Сендака на посаду голови обласної ради, годі було очікувати. Минулий вівторок подарував сенсацію як для політиків, так і для експертів. Практично, вже ніхто у львівському політикумі не вірив у велике політичне майбутнє чинного голови обласної ради. Але, схоже, доля у вигляді Юлії Тимошенко подарувала йому ще один шанс.
Постать Михайла Сендака, як і зрештою, більшості впливових місцевих політиків є доволі контраверсійною. З одного боку, він заслужив визнання і повагу громадськості за безкомпромісну боротьбу з есдеками впродовж більшої частини своєї каденції. Адже саме завдяки, значною мірою, Сендаку «нашоукраїнцям» в облраді вдалося зберегти за собою ключові посади та не допустити створення есдеківської більшості. Можна також пригадати і прийняття звернення до колишнього Президента Кучми, в якому обласні депутати засудили спроби втягнення України в ЄЕП. Навіть Віктор Ющенко свого часу визнав особисті заслуги голови обласної ради у боротьбі з колишнім режимом.
Однак, таке визнання не трансформувалося у додаткові кадрові перспективи для Михайла Сендака та його оточення. Під час президентської кампанії він був повністю усунутий від діяльності виборчого штабу Віктора Ющенка, який очолював Петро Олійник. Власне, тут відкривається другий бік політика Сендака, що пояснює контраверсійність у його сприйнятті зовнішнім середовищем. Доклавши чимало зусиль у боротьбі з місцевими кучмістами, на відміну від того ж Олійника, який в основному відсиджувався в Києві, голова облради у спілці з наближеними до нього нардепами обґрунтовано розраховував сформувати обласний виборчий штаб Ющенка. Це у перспективі відкрило б для Михайла Сендака і його оточення багато дверей у кабінетах різного рівня, в першу чергу, в облдержадміністрації. Але від таких далекоглядних планів після призначення головою штабу Петра Олійника довелося відмовитися.
Фактично, від цього моменту розпочинається повномасштабна війна між Сендаком та Олійником, яка продовжується й досі. Треба визнати, що підстав для звинувачень губернатор дає чимало. Достатньо згадати епізод, коли Петро Олійник відмовився під час формування нової команди від кадрових пропозицій власної фракції «Наша Україна» в облраді, вже не говорячи про відмову голови ЛОДА звітувати перед обласними депутатами, чого від нього вимагає закон.
Проте, це лише приводи для голови обласної ради. Природа його критичного ставлення до чільника адміністрації лежить в іншій площині. Мова йде про незадоволення кадрових амбіцій Сендака та його оточення. Також є припущення, що у протистоянні з Олійником голова ради доволі часто виступав рупором інтересів конкретних людей. Продовженням такої лінії поведінки Михайла Дмитровича стала зміна ним фракційної належності – перейшов з «Нашої України» в БЮТ. Втрата позицій в «Нашій Україні» змусила Михайла Сендака шукати підтримку в чужому для нього партійному середовищі. Відповідно, не дивно, що максимум, який отримав голова від місцевих бютівців – дев’ятий номер у списку до Львівської обласної ради. І все йшло до поступового згасання політичної зірки Сендака, якби не несподіванка, про яку ми згадували на початку.
Неймовірно, але факт, Михайло Сендак став кандидатом на посаду голови новообраної обласної ради від БЮТ, незважаючи на те, що на засіданні фракції, де відбувалося рейтингове голосування по кандидатурах, його прізвище навіть не згадували. Залишається тільки здогадуватися, яку послугу Юлії Володимирівні зробили чи то пан Михайло, чи то ті люди, які його контролюють. У будь-якому разі цей факт засвідчив внутрішньопартійну диктатуру всередині БЮТ, де думка обласних організацій партій просто ігнорується.
Інше питання, яке постає в контексті ситуації, хто ж все-таки найвпливовіший для центру львівський бютівець. Донедавна на цей почесний статус, на думку більшості експертів, міг претендувати Степан Курпіль. Після провалу, лобійованих ним фігур Деньковича та Давидяка, роль екс-журналіста зводиться до виконавця. Андрій Шкіль, роблячи багато заяв, реально жодного разу не продемонстрував, що може впливати на рішення якщо не центральної, то принаймні, місцевих організацій «Батьківщини». Про вплив Деньковича, з огляду на те, що сталося взагалі не варто говорити. Хто пролобіював кандидатуру Сендака? Ось головне питання місцевого політичного життя. Чи отримаємо відповідь на це запитання, покаже час. Степан Курпіль, коментуючи ситуацію, обмовився, що таке рішення обумовлене існуючими попередніми зобов’язаннями Тимошенко перед Сендаком. Але хто така Тимошенко і хто такий Сендак? Також постає запитання, для чого було проводити всі ці рейтингові голосування. Наразі запитань більше, ніж відповідей.
Але у будь-якому разі Михайлу Дмитровичу слід пам’ятати, що київський подарунок ще не гарантує йому збереження крісла голови. Це був лише перший тайм. Другий – це створення більшості під бютівського кандидата, а це виглядає доволі проблемним, з огляду на те, що малі фракції нової облради є більш дружніми «Нашій Україні».
Петро МАРИЧ, Західна інформаційна корпорація
