Українським виборцям, зокрема і львів’янам, дуже часто доводиться голосувати всупереч власним переконанням. І річ не в тому, що хтось когось насильно спонукає до цього. Йдеться про те, що виборці нерідко голосують не “за”, а “проти”. Часто людям не подобається жоден кандидат, і тоді вони підтримують того, який викликає найменше антипатії.
При цьому більшість із громадян забувають або чомусь ігнорують останню графу в бюлетені під умовною назвою “проти всіх”.
До речі, такий вияв громадянської позиції виборця може призвести до перевиборів міського голови та висунення нових імовірних кандидатів. Зокрема, якщо уявити, що 26 березня найбільше відсотків на львівських дільницях набере кандидат на “ім’я” “Проти всіх”, то вибори визнають такими, що не відбулися. Про це “Львівська газета” розмовляє з політологом Ігорем Балинським.
– Пане Ігорю, скільки львів’ян на цих виборах міського голови проголосують “проти всіх” і про що може свідчити такий вибір?
– Мені самому цікаво, скільки людей могли б проголосувати проти всіх, виявивши при цьому свою громадянську позицію. Тоді це означатиме, що ті кандидати, прізвища яких є в бюлетені, не влаштовують львів’ян. Насправді якщо людина голосує проти всіх, на знак протесту проти того, що її не влаштовують запропоновані кандидатури, то це є свідченням того, що громадянин прагматично підходить до свого вибору. Тобто він чинить прагматично і прагматично оцінює тих кандидатів, які мають намір стати міським головою Львова.
– То яким буде відсоток тих, хто, попри стереотип, мовляв, потрібно проголосувати хоч за когось, висловиться проти всіх?
– Я вважаю, що незначним. І проблема тут у декількох речах. По-перше, той вибір, який нині пропонують львів’янам (а це фактично вибір між Садовим і Куйбідою як двома представниками двох середовищ блоку “Наша Україна”), – це вибір, який створили штаби кандидатів і засоби масової інформації. Це вибір, у якому не дано третього варіанта, немає третього кандидата. По-друге, ці вибори є надто вже істеричними: заяви, провокації, звинувачення, брудні технології тощо. І по-третє, на жаль, вибори в Україні й далі проходять під перевагою персоніфікованого вибору, а не прагматичного. Тобто люди обирають відомі обличчя, а не зважають на професійні якості кандидата, його програму тощо. Тому я не очікую, що багато громадян зможуть висловити свою позицію, проголосувавши проти всіх. Але якщо таких виявиться бодай 3-5%, вважатиму, що у Львові формується група прагматичних виборців, яких не цікавлять політичні симпатії чи антипатії, емоційні й істеричні заяви впливових політиків. Їх цікавитимуть лише ті конкретні речі, які зможе запропонувати той чи інший кандидат. І тільки після цього вони голосуватимуть або не голосуватимуть за нього. Наразі ж Львову бракує здорового міщанського прагматизму. Можливо, на наступних виборах він з’явиться.
– Чи можна сказати, що львів’яни голосують не стільки за позитиви якогось кандидата, скільки проти негативів його опонента? Чи можна говорити, що стоїть вибір меншого із двох зол?
– Те, що впродовж останніх чотирьох-п’яти років у Львові не з’явилося третього реального кандидата на мери, – це, звичайно, серйозна проблема і для міста, і для політикуму, і для самої громади. Й Андрій Садовий, і Василь Куйбіда не є новими учасниками виборчих перегонів. Те ж, що немає свіжої людини, яка могла б скласти їм конкуренцію, – це біда міського середовища. З іншого боку, я не зводив би конкуренцію між Садовим і Куйбідою до чогось на кшталт Кучма-Симоненко зразка 1999 року, коли дійсно потрібно було обирати менше з двох зол. Нині, мені здається, жоден із кандидатів не є злом. Радше це кандидати, які не відповідають у повному обсязі завданням, що стоять перед містом. Тобто кожен із них має певні переваги, але якщо говорити в комплексі, то вважаю, що потрібно шукати нові підходи до того, як вивести місто з кризи, в якій воно опинилося.
– Яким чином можна вийти із ситуації, коли у Львові утворився кадровий ступор? Чи зміниться щось, коли львів’яни покажуть, що не сприймають жодного з кандидатів, і голосуватимуть проти всіх?
– Що більше буде голосів проти всіх як усвідомлений вибір кожного львів’янина, що більше людей продемонструють неприйняття нинішньої ситуації і заявлять, що їх не влаштовують нинішні кандидати, то очевиднішим буде те, що в місті формується певна група людей із чіткою громадянською позицією. У них будуть високі вимоги до того, хто має сісти у крісло міського голови. Вважаю, що на цих виборах відсоток проти всіх буде невеликим, але, можливо, на основі цього згодом у Львові утвориться громадська ініціатива, яка матиме продовження в інших речах.
Насправді в цій ситуації дуже важливою буде поведінка львів’ян вже після виборів міського голови. Наскільки вони будуть здатні проявляти громадську ініціативу й чинити громадський тиск на владу, щоб змушувати її ефективно вирішувати проблеми, які є в місті.
– Як можна змусити владу?
– Нині, на мою думку, зародком такої громадської ініціативи може бути Громадський форум Львова й активність Олега Мацеха. Не знаю, чи втримається вона після виборів – це складне питання. Але принаймні тепер ця ініціатива не має якоїсь політичної кон’юнктури, бо О. Мацех нікуди не балотується. З іншого боку, проблеми, які ставить Форум, є проблемами соціальними і важливими для певних груп людей.
Переможе хтось із двох імовірних кандидатів – це зрозуміло. Питання в тому, щоб місто і виборець могли реально формувати тих, хто в майбутньому стане лідером. Це місто має ставити чіткі вимоги до влади. Механізмом можуть бути акції протесту, інші заходи, обговорення, громадські слухання. Тільки тоді, коли владу змушуватимуть бути мобільною й ефективною, в тому середовищі з’являтимуться лідери, які з часом замінять теперішню політичну еліту. Ту еліту, яка рік у рік намагається посісти крісло міського голови Львова.
– Чи є інші варіанти, за допомогою яких Львів може вийти з кадрової кризи, і чим може допомогти голосування “проти всіх”?
– Це надзвичайно складне запитання. Звичайно, таке голосування – одна з форм виходу з кризи. Але мені видається, що проблема – в сучасних політичних партіях, які не формують потенційних лідерів, котрі могли б серйозно братися за реформування міста. Нині триває перетасовка кадрів у межах політичних структур. Оскільки рейтинг персоніфікованої фігури є традиційно високим, то ми маємо ситуацію, коли рік у рік у владі одні й ті ж обличчя. Їх пропонують у той чи інший спосіб на ті чи інші посади, але вони не нові. Політична кон’юнктура в націонал-патріотичному середовищі понад усе. І тому для виходу з кризи, крім такого різкого протесту міщан як голосування проти всіх, мало б бути різке омолодження. Зміна кадрової політики, яка існує серед політичних партій. Тільки в такий спосіб можна говорити, що з’являться місцеві лідери, які могли б у конкурентному середовищі відпрацьовувати ефективні програми розвитку міста. Без цього нічого не буде.
Роман Рак, “Львівська газета”
