23 лютого виповнюється рівно рік, як розпочалася реформа Секретаріату Президента. За цей час він так і не став мобільним інтелектуальним центром, який працює над стратегією розвитку країни. Зараз цей колись могутній орган влади переживає вже четверту реструктуризацію. Як і всі попередні, вона зводиться лише до перейменування відділів і служб.
Хаос замість програми
Було б натяжкою стверджувати, що Олександр Зінченко був ідеальним держсекретарем, але, принаймні, він розумів, які функції слід брати на себе і як забезпечувати Президента необхідною інформацією. Втім, саме за Зінченка апарат, що звик до чітко поставлених завдань і суворої ієрархічності, почав втрачати керованість. Одержуючи вступні з різних, найчастіше з таких, що конкурують між собою центрів, механізм припинив бути ефективним. Із приходом Олега Рибачука на посаду керівника Секретаріату все значно погіршилося.
«Рибачук як «видатний» американіст не розуміє, що в США, крім Білого дому, є ще й Держдепартамент, який не просто МЗС, але орган, котрий відповідає за розробку й керування стратегіями розвитку. Він не розуміє різниці між помічником Президента й керівником Секретаріату Президента. Тому що цей орган скрізь і за будь-яких назв використовують як орган об`єднання політичної еліти й адміністративного апарату, як місток між інтелектуалами й владними процедурами та інструментами. Можливо, є концепція, що економікою займається Кабмін, політику мають вести партії й Верховна Рада, Президент повинен бути гарантом стабільності й посередником у конфліктах. Логіка цілком правильна. Але є просте маленьке запитання. Якщо так не виходить, то тоді що?! А тоді треба давати прес-конференцію і їхати кататися на лижах. Тому що в країні якась газова проблема, якась конституційна реформа, а людина просто поїхала у відпустку», – поділився своєю думкою про роль Олега Рибачука в Секретаріаті один з давніх соратників Президента.
Причому головна проблема цієї ситуації не в самому від`їзді керівника Секретаріату з Києва, а в тому, що його відсутність нічого не змінила в еволюції кризи. Вплив шефа президентської канцелярії на прийняття Президентом рішень і на політичні процеси в країні в цілому настільки малий останнім часом, що для Ющенка не так вже й важливо, де перебуває Рибачук.
Набагато більше Президент покладається на думку заступника керівника Секретаріату Івана Васюника, котрий фактично керує цим органом. Утім, якість роботи президентської канцелярії від цього аж ніяк не поліпшується. Васюник доволі досвідчений апаратник, проте далеко не стратег. Його логіка виявляється у вирішенні проблем у міру того, як вони надходять, а не в посиланні імпульсів зовні, які б перетворили Секретаріат, а з ним і Президента, на творця правил гри, а не пасивного її учасника.
Розбазарювання потенціалу
При всіх об`єктивних мінусах для країни й демократичної системи від роботи Адміністрації Президента в останні роки правління Леоніда Кучми, це був по-справжньому орган концентрації влади, здатний ставити завдання й домагатися їх реалізації. Всупереч поширеній думці, Віктор Медведчук не тільки не затьмарив собою легітимного Президента, але й, навпаки, свідомо став найважливішим інструментом зміцнення його впливу, що був похитнувся після «касетного скандалу». Адміністрація Президента Кучми була дуже ефективним інститутом, вона впливала на всі процеси. Це призвело до того, що дієва робота Медведчука сильно підняла статус Кучми в останні роки. Президент завдяки дуже потужній технологічній лабораторії, яка була в його Адміністрації, постійному одержанню дзеркальної інформації із суспільства, численним аналітичним службам досить добре володів ситуацією й виступав усе частіше як арбітр.
Так, Адміністрація стала притчею во язиціх. За рахунок своєї функціональності й консолідованості вона, по суті, керувала країною. І, що важливо, нічого не робила без Кучми. Численні переваги в питаннях результативності роботи колишньої АП визнають й активні учасники «помаранчевої» команди, зокрема радник Президента України Віктор Ткачук: «Якщо ставити питання, чи продукувала проекти рішень, розпоряджень для Президента Адміністрація за Медведчука більш якісно, аніж тепер – так, безумовно, оскільки як кадровий склад, так і культура постановки завдання були на порядок вищими». На захист нового органу хіба що можна сказати, що Секретаріату набагато важче закинути перевищення своїх повноважень або порушення законодавства. Він не використовує навіть ті повноваження, які за ним визнають усі політичні гравці.
Навіть якщо відкинути загальні міркування про благо країни, а говорити тільки про інтереси команди, яка перебуває при владі, то й тут Секретаріат не виконує необхідні завдання. «Візьмемо п`ять днів Президента: понеділок – приїхав Христенко, говорили про газ; вівторок-середа – візит у Париж; четвер – приїжджає в гості Назарбаєв, говорять про газ; у п`ятницю приїжджає Квасьневський з останнім візитом, говорять про ЄС. П`ять днів – ідеальна програма, всі цілком правильні вчинки, цілком правильні рішення. Одне запитання: «А чому рейтинг не росте?» Якщо взяти навмання 200 останніх указів, то мінімум 180 з них – це звільнити/призначити/нагородити. Ті 20, які вийшли й стосуються конкретних проблем, дуже важливі, правильні, необхідні, але їх, по-перше, 10%; по-друге, про них ніхто не знає, крім тих працівників Секретаріату й Кабміну, хто їх готував», – розповів Віктор Ткачук. На цьому тлі саме Секретаріат усе частіше вкидає в ЗМІ гучні заяви, які тільки ускладнюють переговори з Росією або діалог із опозиційними партіями й керівництвом парламенту.
Лакмусова роль політреформи
Інфляція президентської влади, апогей чого ми спостерігаємо, багато в чому почалася з нездатності глави держави і його оточення створити апарат формулювання цілей і вироблення шляхів їх досягнення. Якщо такий апарат не буде сформовано в найближчі місяці, то Президент не зможе бути арбітром у новій політичній системі. Диктатура спікера або трьох-чотирьох ФПГ, які контролюють найбільші фракції, так само реальна й так само небезпечна, як і диктатура глави держави. Те, чи зможе Віктор Ющенко збалансувати своїм впливом амбіції бізнес-груп, які рвуться до влади, прямо залежить від того, коли його Секретаріат від самореформування перейде до самовдосконалення.
А наразі, відповідно до нової концепції реформи Секретаріату, головну аналітичну службу просто розформовано. Натомість створюються відразу дві структури: служба політичного аналізу, яку, до речі, збирається очолити особисто Васюник, і служба ситуативного аналізу. Ну а поки все це буде сформоване й запрацює, у президентському Секретаріаті просто немає аналітичного центру.
Володимир Томарін,інтернет-видання «proUA»
