29 грудня стало справжньою подією для Львова. До міста повернувся його блудний татко – двічі міський голова Любомир Буняк. Повернувся, покрутився, приголубив і знову подався у світ за очі. Цікаво, що з миті, коли виконавці із Києва поновили Буняка у повноваженнях до повторного дострокового припинення тих же повноважень міського голови Львова минуло трохи більше двох годин. Такого короткочасного мерства Україна ще не бачила
Як це було
Цього ранку на дворі стояв туман. У важкому львівському повітрі пахло роботою. Метушилися трамвайчики, мешканці древнього міста розтікалися по робочих місцях. Ніхто не пророкував біди на цей день. Навіть астрологи називали четвер днем вдалим, адже зірки тоді стояли супер-пупер файно. Що ж, навіть небо інколи помиляється…
Він повертався. Долаючи страх перед запаленням легень, ангіною та грипом, перед входом у Ратушу вишикувалися вірні Санчі Панси – заступники мера. Не прийшов лише один – пан Янів. На холодній бруківці, шморгаючи носом, стояли навіть пани Склярський та Лозинський. Три місяці вони перебували на лікарняному, а зараз трапилося чудо і вони одужали. Шо то є віра у справедливого Нього! У мить, коли Буняк вітався із своїми побратимами, швидше за все в голові у нього промайнуло: „А де хліб і сіль?” Хліба і солі не було. Нічого, наука на наступний раз.
„А вам руки я не подам,” – налякав їжачка-Сірика відомою частиною тіла Буняк. Журналістам та колегам „блудний син” казав, що тепер самозванець-Сірик не має морального права не те, що працювати, а навіть говорити із самим Ним. Робочий день продовжувався, Любомир Буняк зайшов у свій кабінет. „Я знаю, що вони підпирали двері в мій кабінет патиком! Журналісти, підіть і зніміть того патика, хай львів’яни знають,” – почав власну реабілітацію Любомир Костянтинович. Звісно, що серед телевізійників було чимало бажаючих зробити сюжет про патика, який три місяці не пускав Буняка на роботу, тому вони за ним метнулися. Але патика, на жаль, не було. Опісля цього мер провів нараду із своїми однодумцями, підписав два розпорядження: про звільнення Сірика з в.о. та про поновлення на роботі власної персони і пішов до сесійної зали.
Такого аншлагу мерія не пам’ятає давно. Ложі журналістів та чиновників були заповнені вщент. Як і прохід між ними. Люди навіть не сиділи на кріслах, а повставали. Піднімаючись на пальчиках ніг, всі виглядали один одному через плечі. Наче приїхав Папа Римський. І тут з’явився Він. Впевненою ходою Буняк попрямував до місця головуючого. Депутати потайки фукали і пукали Бунякові услід, наче між рядами п’ятикласників проходив строгий вчитель. Проте на спину знову-меру ніхто не плював, адже депутати – інтелігенція!
„Починаємо роботу,” – сказав він. Депутати закрутилися як коліщатка у складному механізмі від повороту ключика. Всі посідали. Явка – ледь не 80 людей. Востаннє таке було тоді, коли Буняка виганяли вперше. Пролунав другий дзвінок, шоу розпочалося…
„Хочеться розпочати із урочистої події, – жіноча гандбольна команда „Галичанка” взяла друге місце в Чемпіонаті України, – сказав Буняк і скромно додав, – особливо тішусь, адже я постійно підтримував дівчат”. Дівчата-ганболістки гигикнули, можна собі тільки уявити, як їх підтримували. Після урочистого нагадування про гандболісток і перед урочистим врученням їм медалей, депутати згадали хвилиною мовчання загиблого Ярослава Вовчака. Медалі вручав Сірик. У своїй промові він назвав себе в.о. міського голови, що не надто сподобалося Бунякові. Було помітно, що ось-ось почнеться. І почалося. На подив для багатьох присутніх, першим пунктом у порядку денному стояло питання про дострокове припинення повноважень міського голови Буняка. Перед обговоренням питання, Любомир Костянтинович зачитав ухвалу суду про своє поновлення. Депутатський корпус фукав. Він, наче батько, наставницьким голосом прокричав: „Ви, будьте коректними… Зараз будете мати час висказатись, будете говорити що хтіти, а я буду слухати,” – у голосі Буняка проглядався сталінський акцент, але Буняк не Сталін. Він закінчив промову і сів. Нашоукраїнець Бащук запропонував змінити головуючого і перейти до розгляду порядку денного. У старих традиціях Буняк почав блокувати ініціативи народних обранців: „Згідно регламенту, голова веде засідання ради. Хіба, якщо його нема, чи він хворий”. На слові „хворий” зал чомусь загиготів.
„Дєтскій лєпєт тут не буде”
Що ж зробиш, депутатам довелося відступити, мер зачитав перше питання про своє повторне усунення. „Дорогі мої, нуль помножений на мільйон всеодно дасть нуль”, – розпочав філософським відступом Буняк. Йому сподобалася власна дотепність і мудрість. Це було легко ідентифікувати по ледь помітній усмішці, яка перекривила його красномовні уста. У кращих традиціях демократії, Любомир Костянтинович дозволив висловитись депутатам.
Першим вийшов Андрій Стецьків. Почав говорити як юрист. Казав, що постанова суду першої інстанції вступає в силу лише після минання оскаржувального терміну. А якщо ухвалу оскаржили (а її оскаржили), то вступить у дію вона лише після апеляційного розгляду за умови, що її не скасують. Коли депутати виступали, Буняк звертав на них мало уваги. Більше розглядав стелю та стіни сесійної зали. Його серце щиміло ностальгічними відчуттями.
Ідилічний образ голови зруйнував той же Стецьків, який якраз говорив: „Отож першим пунктом пропонується припинити повноваження голови…”. „Шановні, це все дєтській лєпєт, – знову активізувався Любомир Костянтинович. – Це, шо тут відбувається, будуть передавати по всіх каналах, ви хочете, щоб з вас сміялися?”, – тихо запитав він. Виглядає, що депутати хотіли, щоб з них посміялися.
До Буняка підійшов нардеп Михайло Косів. „Ви можете з таким запахом підходити до головуйочого?”, – поправляючи на голові корону обурено прогримів мер. Пан Косів розчаровано відступив. За оперативною інформацією, він випив по 150 коньячку із Ярославом Кендзьором. Останній повівся хитріше. Дозволу в головуючого не питався, самостійно вийшов на трибуну і у притаманній йому поетично-саркастичній формі почав давати Буняку моральні ляпаси: „Здається, Львів такого різдвяного подарунка ще не мав. Напередодні свят в коридорах мерії з’явився зримий привид колишнього голови, – у залі чулось безперервне ги-ги-ги і поодиноке плескання, яке не переростало в овації, – Ще недавно міський голова називав суди корумпованими, криміналізованими, нікудишніми. І от тепер він хизуються ухвалою суду!” „Хай говорить, його і так ніхто не чує”, – бубнів собі під ніс Любомир Костянтинович. Але його ніхто не чув.
Після Кендзьора на трибуні з’явився головний регіональний об’єднаний есдек Ігор Шурма. Він заступався за Буняка і поливав брудом Кендзьора. Депутатам було слухати його не весело, тому вони кілька разів прокричали „Ганьба!” Шурма мусів здатися. Тим часом до трибуни вже підходив депутат Зафійовський. Він продовжував розігрувати цирковий сценарій: „Пане Буняк, поступіть хоч раз у житті як справжній мужчина. Ось вам чистий листок – напишіть заяву на звільнення”. Листок формату А4 опустився на руку меру. Він не ворухнувся.
Потім був Ярема: „Пане Буняк, за вашої відсутності навіть журналісти втратили інтерес до нашої сесії, – не весело.”
Кужелюк: „Мені це все нагадує різдвяний вертеп. Хто на яку роль претендує казати не буду, бо образяться, але уявити собі може кожен”.
Бедрило: „Любомире Костянтиновичу, звісно, без вас втратився елемент шоу, але нам його не потрібно. Лише після вашого відходу почалася нормальна робота.” „Нормальна робота і дєрєбан, – не втримався Любомир Костянтинович, – три з половиною роки я вам не давав красти, робити дєрєбан. Але тепер знайте, чудєс більше не буде, до кінця моєї каденції чудєс не буде, я вам обіцяю”, – грізно висловився мер.
Депутати запропонували спокійно проголосувати за першим питанням, але Буняк продовжував: „Нє, чудєс не буде, я вам не дам проголосувати. Дєтскій лєпєт тут не буде. Треба йти порядок за порядком”, – у цій філософській фразі читалося справжнє прагнення до справедливості стражденної душі. Любомир Костянтинович оголосив перерву, з залу вийшли Ігор Шурма та фракція „Батьківщина”. Більше ніхто з місця не рушився. Чекати більше не можна було. Депутати взяли ініціативу у свої руки. Самі запропонували змінити головуючого, самі проголосували за Сірика. Слід сказати, що з цього моменту і до закінчення сесії, Любомир Костянтинович поводив себе, як південноамереканський діджей і постійно додавав до загальної хаотичної мелодії свої коротенькі репліки: „То вам не дєтській лєпєт. Чудєс не буде. Не дам робити дєрєбан. Нє лєпєт, лєпєт. Дєрєбан-бан”.
Зеновій Сірик, який досі просто мовчав, активізувався після того, як його обрали головуючим 62-ма голосами. „Все, ви вже не головуючий”, сказав Сірик і переключив на себе мікрофон. Любомир Костянтинович спробував зламати комунальну власність у вигляді мікрофона, але Сірик його переборов і не допустив цього. Останні слова Буняка: „Ви не головуючий, я тут з самого ранку головуючий”. І все… Решту часу Буняк сидів мовчки. Його навіть ніхто не бачив, бо Юрій Кужелюк заступив його від депутатських поглядів своїм могутнім тілом. Дєтскій лєпєт таки трапився. Із 69-ти присутніх 69 проголосували за повторне вигнання Буняка. Як і попереднього разу він встав і пішов. Услід йому кричали: „Більше не приходьте! Клоун! І треба було вам цього?!” На виході із сесійної зали на свого побратима чекав нині безробітний Василь Лозинський. Любомир Костянтинович дружньо обійняв його за плече. Так вірні друзі покинули сесійну залу. Дивлячись їм услід, дехто пустив слізку, як на завершеннях телевізійних мелодрам чи мильних опер. Нуль помножили на два. Чи захоче Любомир Костянтинович, щоб його множили на мільйон?
По тому
Перед камерою „НТА” Любомир Костянтинович зізнався, що мабуть не йтиме на наступні вибори, – боїться за своє життя, та життя близьких. Хоча переконаний у своїй перемозі. Зізнався, що з кимось йому доведеться розібратися, може навіть жорстоко. Що означали ці слова – невідомо. Зараз консультуватиметься з юристами, чи йти за допомогою знову до Шевченківського суду.
Сьогодні, після того, як поле бою висохло від крові, а у повітрі вже не пахне порохом, повстає закономірне запитання: „Невже він вірив, що його приймуть назад?” Навряд чи. Чи означає це, що Любомир Костянтинович свідомо повернувся вдруге, щоб знову піти. Для чого? Такі скандали створюються для дестабілізації політичної та економічної ситуації у регіоні, в нашому випадку – Львові. Експерти називають кілька припущень, щодо коренів недавнього цирку. Перше – економічне. Якби Буняк витримав бодай день, він міг би видати кілька розпоряджень, які дуже потрібні для чийогось бізнесу.
Друге – політичне. Тепер можна сміло заявляти, що Буняк повернувся знищити дєрєбан (не даремно він так часто повторював це слово), а його взяли і викинули. За чесність. Не забуваймо, що Любомир Костянтинович – батьківщинівець, а виганяли його здебільшого нашоукраїнці.
Третє – моральна сатисфакція. Пан Буняк – людина похилого віку. Зрозуміло, що такі речі, як усунення від трону він переживає доволі важко. Він міг просто боротися за справедливість (у власному його трактуванні), себто безпосередньо й наївно, без особливих фінансових вливань, намагався виграти свою війну. І зараз у нього на рахунку два програні бої. Якщо йти за цією психологією, то на цифрі два він не зупиниться.
І нарешті, четверте – львівські кавеенщики. Не виключено, що саме вони найняли Буняка, аби написати черговий сценарій. Що ж, допоки ламатимемо голову, сподіватимемо, що Любомир Костянтинович не покине політики загалом, адже його амбітність та незабутній антураж не можуть залишити його осторонь від формування держави. Якщо там є такі експонати як Шуфрич і Чорновіл, то чого не може бути нашого Буняка?
З вірою у Перемогу і політичне Відродження Любомира Костянтиновича,
Михайло ГРІМ
