Нещодавнє оприлюднення генеральним директором ФК «Карпати» Богданом Федоришиним аудіозаписів розмов, де, за його словами, фігурують голоси найвищого обласного керівництва, стало черговим витком конфлікту між головою Львівської ОДА Петром Олійником та народним депутатом Петром Димінським.
Корені цього конфлікту сягають кінця грудня минулого року, коли на Львівщині йшла боротьба за губернаторське крісло. Розгорнулася вона між Петром Олійником, керівником виборчого штабу Ющенка, та Михайлом Сендаком, головою обласної ради, якого експерти вважають креатурою Димінського. Олійник одразу ж виглядав фаворитом у цій боротьбі, тому реальність призначення Михайла Сендака виглядала як плід фантазії окремих львівських ЗМІ. Надто великою була різниця між вагою голови виборчого штабу Ющенка, який зробив чи не найбільший внесок у перемогу лідера «Нашої України» на Львівщині, і головою облради, що протягом року була заблокованою, хоча її лідер і здобув імідж борця з СДПУ(О).
Насправді об’єктивних підстав для протистояння Федоришин – Олійник не існує. Не виключено, що сам Олійник був здивований такою особистісною опозиційністю Федоришина. Невпливовий навіть для львівського масштабу політик несподівано став одним з головних ньюсмейкерів області. Причини такої метаморфози слід шукати у зближенні власника концерну «Богдан» з Петром Димінським.
Мерські амбіції Богдана Федоришина давно відомі. Навіщо ж тоді чіпати Олійника? Відповідь на це питання може тією чи тією мірою пояснити ініціативу Богдана Федоришина з оприлюдненням плівок. Перша з них – у відповідь на підтримку Димінського останньому необхідно допомогти у боротьбі з місцевою виконавчою владою. У цій ситуації Федоришин став заручником протистояння Димінський-Олійник, перетворившись на своєрідний рупор нардепа. Чи має протистояння Димінського з Олійником інтерес для Богдана Федоришина? Має, і суттєве. Більшість експертів сходяться на думці, що перемогу на виборах львівського міського голови здобуде прямий висуванець або від НСНУ, або від БЮТу. Тому удар по Олійнику – це й удар по кандидату від НСНУ на посаду мера Львова.
Особливого забарвлення цей конфлікт набуває в контексті протистояння обласних осередків НСНУ та «Батьківщини». Федоришин, хоч і є членом партії Юлії Тимошенко, проте впливовим партійцем назвати його складно; Димінський взагалі не має партійного квитка «Батьківщини». Окрім того, за словами голови ЛОО «Батьківщини» Івана Деньковича Петру Петровичу було відмовлено у вступі в парламентську фракцію БЮТу. Проте, все це не заважає Димінському та Федоришину реально впливати на обласний та міський осередки партії, як би від цього не відхрещувалися місцеві партійні лідери.
Зрештою, хронологія конфлікту між обласними «Батьківщиною» та НСНУ розпочинається з початком кадрових призначень на Львівщині нового губернатора Олійника. В результаті незадоволених залишилося чимало. І хоча кадрову політику Петра Олійника називають заручницею партійно-квотного принципу формування нової владної команди, окремі учасники коаліції (БЮТ та СПУ) залишились невдоволеними, на їх думку, несправедливим розподілом посад. До числа останніх експерти зараховують і Петра Димінського (можна сумніватися, чи він таким є, але те, що намагається ним бути, це точно), чиї намагання через керівництво облради та деяких нардепів провести на ключові крісла своїх людей зазнали невдачі. Спільні образи власне й могли стати тим поштовхом до об’єднання (чи, радше, групування) Димінського, Федоришина та Сендака з «Батьківщиною». Якщо ж пригадати спроби, за словами депутатів рад різних рівнів від «Батьківщини», керівника області «мочити «Батьківщину» на всіх рівнях, а в кінці «помножити на нуль», то союз обласного осередку партії Тимошенко з впливовими бізнесменами виглядає цілком логічним. Окрім цього, не слід відкидати і суто практичний розрахунок Федоришина: можливо, гендиректор «Карпат» плекає надію на підтримку своєї кандидатури на мерських виборах не лише місцевою «Батьківщиною», а й персонально САМОЮ Юлією Тимошенко.
Політична технологія з оприлюдненням аудіозаписів розмов високопосадовців схоже стає популярним інструментом дискредитації українських політиків. Плівки Федоришина – це лише один з епізодів так званої дискредитаційної кампанії, що ведеться в Україні. Першими її жертвами мали стати спікер українського парламенту Володимир Литвин та голова РНБО Петро Порошенко. Проте, в обох випадках оприлюднення аудіозаписів не викликало суспільного резонансу. Можливо, плівки Мельниченка приїлися і не викликають довіри, як і загадкова постать майора. На цьому тлі записи Федоришина (звичайно, у межах Львівщини) виглядають несподіваним та, можливо, дієвим компроматом. Складно повірити лише у просте співпадіння зі звільненням головного міліціонера області Б.Шкаради, прізвище котрого фігурує у записах, майже відразу після появи на світ плівок. Те ж саме стосується і екс-керівників Рава-Руської та Львівської митниць І.Подільчака та З.Буричка, призначення котрих, як подейкують, також не обійшлося без участі голови ЛОДА.
Сьогодні можна більш-менш впевнено говорити і про те, що касетний скандал значно послабив позиції П.Олійника у Києві. Про це стверджують достатньо поінформовані столичні джерела. Нещодавно у Львові нардеп Андрій Шкіль ймовірність відставки львівського губернатора озвучив так: «Не буду стверджувати, що Олійника звільнять, але те, що його прізвище буде у списку кандидатур, чиє можливе звільнення обговорюватимуть, в мене не викликає сумніву.»
Єдине, що цікаво було б з’ясувати, чи є плівки Федоришина власною ініціативою групи Димінського, чи ініціативою групи, яку санкціонував партійний центр. Зрештою, вигідна вона і тим, і тим. Щоправда голова Львівської обласної організації «Батьківщини» Іван Денькович стверджує, що гендиректор ФК «Карпати» оприлюднив аудіозаписи без відома обласного бюро та не як член партії: «Це його власна думка. Та інформація, яку він… оприлюднив, це інформація, яку він дістав зі своїх певних джерел, яких саме—я не знаю. Він давав прес-конференцію не як член партії «Батьківщина». Чи він давав її як гендиректор футбольного клубу «Карпати», чи як львів’янин, але не як член партії «Батьківщина»—це однозначно. Інакше він повинен був би погодити з обласним бюро, міським бюро свої дії, свої кроки».
Очевидним виглядає те, що оприлюднені записи свою певну місію таки виконали. Мова йде, передусім, про політичний ефект – звільнення силовиків (згодом їх, мабуть, будуть називати заслугою аудіозаписів), поглиблення конфлікту поміж НСНУ та «Батьківщиною», певна зміна сприйняття Петра Олійника в Києві. Щодо правових аспектів справи, то виглядає вона абсолютно безперспективною, оскільки здобуті сумнівним шляхом аудіозаписи розмов (без відповідної санкції суду на прослуховування) не можуть бути предметом розгляду у суді в якості доказів. Швидше за все, самому Федоришину слід очікувати судової тяганини: губернатор обіцяє подати до суду на бізнесмена «як громадянин України за образу честі, гідності та поширення неправдивої інформації».
Зрештою, проміжні втрати та дивіденди фігурантів «плівкової справи» на Львівщині виглядають ідентичними. Федоришин та, можливо, Димінський здобули певну локальну перемогу, якщо вірити у версію, що аудіозаписи гендиректора «Карпат» стали причиною звільнень «силовиків губернатора». Однак, це лише, так би мовити, потішило амбіції. Персонально ж Федоришин, окрім інформаційних приводів, не здобув нічого. Він хоче стати мером Львова, але веде війну проти губернатора. Абсурд! Федоришин швидше втратив. Він став «крапленим» гравцем, яким свідомо грають, і він цього… свідомий. Тому очікувати, що за цієї ситуації «Батьківщина» оголосить його своїм кандидатом на вибори міського голови Львова,—малоймовірно. Тим паче, що розмови про намагання Тараса Стецьківа стати креатурою Тимошенко на мерських виборах у Львові починають «обростати» конкретикою. То ж головна мета ініціаторів «плівкового скандалу» – відставка чи звільнення Олійника – поки що видається сумнівною. Щоправда, поки що…
Петро Олійник розуміє, що ситуація складається не на його користь. В області значні соціально-економічні проблеми (промислові показники «падають», ціни зростають, інвестицій катма, робочі місця створюються зі скрипом), які восени не вдасться списати на спадщину від старої влади; кадрові призначення в районах більшість політиків визнає невдалими; політичні конфлікти стали реальною візитівкою нової влади. Губернатор повинен або опанувати ситуацію, або… піти на партійну роботу. Річ у тім, що вже сьогодні експерти ставлять цілком логічне питання: чи не станеться так, що «портфельний дуалізм» Петра Олійника «аукнеться» для НСНУ незапланованою втратою прихильності частини виборців області на користь «Батьківщини», якщо вона вирушить самостійне плавання? Адже восени буде не складно перенести негаразди на Львівщині з Олійника-губернатора на Олійника-лідера ЛОО НСНУ. І тоді говори не говори, що ти білий та пухнастий, але захищатися завше важче, аніж нападати…
З огляду на це, говорити про неймовірність відставки Олійника сьогодні не варто. НСНУ перебуває у складній ситуації невизначеності: як з партнерами, так і з опонентами, якими, не виключено, стануть сьогоднішні партнери. Тому «розмноження» регіональних конфліктів не входить у плани пропрезидентської партії. Не виключено, що вже на початку осені перед Олійником постане питання вибору: крісло губернатора чи партійного обласного лідера. Що обрав би у такій ситуації Петро Миколайович, судити не беремося.
Поява компромату на чільників НСНУ в центрі і на місцях дає підстави говорити про певну тенденцію, яка свідчить про особливості боротьби у середовищі «помаранчевих». Мабуть, не варто говорити, які дві політичні сили користуються на Львівщині найбільшою популярністю. Тому дискредитація однієї з них автоматично збільшує рейтинг іншої. Саме боротьба на спільному електоральному полі визначатиме періодичність появи компромату на офіційного союзника та кулуарного опонента.
Петро МАРИЧ, Ігор БАЛИНСЬКИЙ, Західна інформаційна корпорація
