Олександр Ярема: "Спорудження церков потребує пильного нагляду"

У Львові 22 церковні громади самовільно будують храми, ще 8 – захопили територію. Такими є висновки працівників управління архітектури, які здійснили моніторинг місць розташування церков. Про “специфіку” спорудження культових споруд у місті розповів начальник відділу цивільної та промислової забудови управління архітектури та містобудування Львівської міської ради Олександр Ярема:

– Нині у місті законно існують 137 церков і релігійних громад. Серед них – 35 зводять церкви, отримавши дозвіл; 14-м громадам також дозволили спорудити храм, але вони наразі не розпочали робіт; 22 об’єкти на стадії самовільного будівництва та реконструкції. Зафіксовано також вісім випадків захоплення територій, проте будівництва там ще не провадять.

– Пане Олександре, що саме називають самовільним будівництвом?

– Процедура надання дозволів така: громада звертається до міської ради, якщо, звичайно, має офіційний статус релігійної громади. Спершу – для визначення місця розташування храму та його будівництва. Сесія міськоради пропонує земельну ділянку. Маючи земельну ділянку, громада звертається по дозвіл на проектування. Згодом розробляють проект, що теж передбачає певну процедуру – погодження (вивчають технічні умови, інженерне забезпечення). Сучасні церкви суттєво відрізняються від дерев’яних храмів насамперед побутовими умовами. Нині йдеться здебільшого про культурно-духовний комплекс. Наприклад, у церкві Святих Володимира й Ольги, що на вулиці Симоненка, окрім приміщення, де відбувається підготовка молодих пар, які мають намір узяти шлюб, є психологічний центр. Зрозуміло, що у такий спосіб люди горнуться до церкви.

– Чи багато церков не відповідають цим умовам?

– Церков, які абсолютно не відповідають вимогам, не бракує. Подекуди можна побачити збудовану каплицю, а біля неї – якесь накриття. Саме це називають самовільним будівництвом.

– Чим можна пояснити таке масове зведення культових споруд?

– Аби завоювати громаду і провадити роботу настоятеля, більшість священиків ініціюють зведення храму.

– Як виявляють випадки незаконного спорудження церкви?

– Це доволі просто. Адже громада мала б отримати дозвіл на проведення будівельних робіт, що є компетенцією виконавчого комітету міськради. Згодом погоджений проект слід зареєструвати в Інспекції Держбудконтролю. Реєстрація – комплекс документів про структуру, що зводитиме споруду. Адже трапитися може всіляке. Уявіть собі: КРаЗ везе бетон, раптом щось у машині ламається, й бетон уже на асфальті, створено перешкоду для руху транспорту. Під час пошуку винуватих, згідно з цими документами, з’ясовують, кому ж відповідати.

– Цікаво, які майстри нині зводять церкви?

– Здебільшого будівництво храму – справа громади, тож усі виробничі питання теж вирішує громада, через що, власне, й виникають проблеми. Це дуже небезпечно, зважаючи на висоту й інші характеристики, церква – складна архітектурна споруда. Тож коли роботи виконує некваліфікований спеціаліст, це може мати негативні наслідки. Натомість якби до цієї справи взялася підрядна будівельна організація, що має необхідні ліцензії, пропонує відповідні гарантії будівництва під постійним контролем спеціалістів, усе було б значно простіше.

– Не зрозуміло, чому виконавці проектів, а це, без сумніву, мають бути кваліфіковані архітектори, спеціалісти, не скеровують ініціаторів будівництва у відповідні органи, адже вони знають, якою саме мала б бути офіційна процедура?

– Здебільшого це пропонують, але, як правило, йдеться про чималі кошти. Громади ж оперують іншими термінами. Наприклад, на Різдво зібрали певну частину коштів і залучили їх у будівництво. Наступного разу – на Пасхальні свята. Якби єпархіальне управління гарантувало, що будівництво триватиме впродовж двох років, ми б напевне знали, що у визначений момент об’єкт здадуть в експлуатацію, насправді не завжди відбувається саме так.

– Скільки львівських церков відповідають усім вимогам?

– Таких є кілька. Зокрема, церква Святих Володимира й Ольги, що на вулиці Симоненка. Церква Святого Архистратига Михаїла, що на вулиці Каховській, – цікавий комплекс, тому що там греко-католицька і автокефальна моляться разом: з одного боку споруди – греко-католики, з іншого – православні. Громади поважають одна одну, тож не виникає конфліктних ситуацій. Погоджуємо проект церкви Зіслання Святого Духа у парку по вулиці Зеленій.

– На якому етапі зведення церкви найчастіше виявляють, що будівництво самовільне: коли лише захоплюють ділянку чи тоді, вже зводять стіни?

– Самовільне будівництво на усіх етапах є самовільним будівництвом. Найскладніше те, коли громада звернувшись до міської ради з проханням надати їм земельну ділянку для будівництва храму, не отримавши дозволу, встановлює хрест, який і є ознакою самовільного будівництва. Аже спершу ми повинні розглянути це на комісії з питань релігії, потім – вказати місце і лише тоді надати попереднє заключення. Яких заходів може вжити міська рада, аби зняти цей хрест, коли його вже освятили. Тому, напевно, передусім це залежить від священників, які би мали дотримуватися чинного законодавства й узгоджувати такі питання. Наприклад, нині на Проспекті Свободи біля фігури Матері Божої встановлено хрест. У нас, звісно, ніхто дозволу не питав, але ж уявити центр міста з масою хрестів не можливо. Ми зреагували на це, написали у єпархіальне управління, висловили своє ставлення.

– Яких саме заходів вживають щодо “порушників”?

– Архітектурно-будівельний нагляд дає припис і звертається до громади з проханням полагодити усі формальності. Якщо минає певний час, а документи не представлено, громада потрапляє у “чорний список”. Через певний час оголошують повторні приписи, адже обов’язково потрібно зареєструватися. Часто трапляється так, що є земельна ділянка, але наступного кроку не роблять – проект не розроблено, отже й не погоджено. Натомість на цій території спорудили капличку. Як бути, адже будівництво не погоджене, отже, самочинне. Згідно з рішенням міськвиконкому, ми дозволяємо завершити це будівництво, але за умови, що громада виконаює всі вимоги. Інколи погоджений проект не реєструють в Інспекції Держбудконтролю, триває будівництво, яке також є самочинним.

– Хто найчастіше потрапляє у “чорний список”?

– Набільше проблем саме з громадами православних і греко-католиків. Натомість громади Віри євангельської, Свідки Єгови дуже сумлінно ставляться до формальностей цього процесу.

– Церкви у місті з’являються хаотично. У деяких районах їх бракує, в інших – навпаки. Наприклад, на Сихові поруч збудували аж три церкви, чи звертаєте увагу на це, коли надаєте дозвіл на будівництво?

– Маєте рацію. Найбільше храмів у Сихівському масиві. Там є Православні церкви Київського патріархату, і Автокефальні, і Греко-Католицькі, і протестанські. Зважаючи на таку ситуацію, ми плануємо спеціально контролювати церквобудування, адже саме у Львові воно завжди вирізнялося найкращими традиціями. Зокрема, до будівництва найбільш величних споруд причетні такі відомі митці, як: брати Нагірні, Левинські. Здебільшого їх будували до 1933 року. На початках сучасного відродження будівництва храмів, що пов’язане із проголошенням незалежності України, ми ставилися до цього більш лояльно, можливо, не було необхідної принциповості. Нині спостерігаємо, що з цього вимальовується, тож виникають певні застереження. Львів – особливе щодо церковного будівництва місто. Якщо громада ставиться до цього виважено, розуміючи, що їхня церква має бути найкращою, тоді навтіь оголошують конкурс. Є вже кілька таких прикладів.

– Чи зверталися до вас мусульманські чи єврейські громади, аби отримати дозвіл на будівництво синагоги чи мечеті?

– Нещодавно до нас звернулася мусульманська громада. Адже у Львові колись була мечеть, саме про неї йдеться у матеріалах історика Івана Крип’якевича. Ми працюємо над цим питанням. Окрім цього, на вулиці Шота Руставеллі теж будують новий храм. Це буде церква мормонів.

Оксана ЛЕВИЦЬКА, “Ратуша”