Зміни, що відбуваються в українському суспільстві протягом останніх місяців, не оминули і вітчизняні медіа. Особливо це стосується телебачення, яке закономірно вважається найдинамічнішою і наймасовішою часткою ЗМІ. Не можна сказати, що ці зміни є аж надто стрімкими та кардинальними, однак принаймні заявлені нові принципи інформаційної політики, поява нових облич та нового формату телепередач однозначно привертають увагу.
Чим на цьому тлі може потішити рідне Львівське телебачення? Адже очікування змін не в останню чергу стосується і цієї структури. Ситуація на телевізійному просторі Львівщини привертає до себе увагу широкого загалу не лише журналістів, а й звичайних глядачів. Яке сьогоднішнє ЛТБ? Як воно функціонує і чому втрачає свого глядача? Чи має перспективи у конкуренції не лише з центральними телеканалами, а й з приватними телестудіями, що існують у Львові?
Ці питання уже давно перейшли у розряд риторичних. Негативний імідж слабкого провінційного каналу перетворився на своєрідний стереотип. Здається, уже мало хто у Львові вірить, що обласне ТБ зможе стати цікавим сучасним каналом. Надто довго нас привчали до протилежного.
ДЕРЖАВНЕ ТБ: ЗНАЙОМЕ ЗЛО КРАЩЕ ЗА НЕЗНАЙОМЕ
Львівське обласне державне телебачення було створене 45 років тому. На той час це було перспективне, цікаве телебачення, яке вигідно вирізнялося на тлі загальної офіційної сірятини місцевою родзинкою, особливо у галузі культурно-мистецьких чи суспільних програм.
Звичайно, виходячи з сучасних мірок, можна багато в чому дорікнути львівським телевізійникам радянських часів. Та зробимо поправку на часи і обставини. Як би там не було, львів`яни залюбки дивились своє телебачення, а найпопулярніших телеведучих знали в обличчя і впізнавали на вулицях.
Ситуація, як це не дивно, змінилася не в кращий бік у часи незалежності України. Революційні зміни на Львівщин, обрання нових органів влади, врешті зайняття ЛОДТРК прочорноволівської позиції призвело до того, що більшість ефірного часу ЛТБ зайняло транслювання сесійних засідань обласної ради. Приблизно в цей момент і втратився зв’язок з масовим глядачем. Посприяло цьому і створення комерційних телерадіокомпаній з новими, „живими” ідеями, які буквально переманили глядача на свій бік.
Провісником нової політики на ЛТБ став тодішній директор Борис Шайдецький, згодом – його наступник Мирослав Скуратко. На тлі центральних телеканалів, які все більше намагалися „купити” глядача цікавими програмами, якісними фільмами, динамічними випусками новин, Львівське телебачення дедалі більше скочувалися в рутину офіційності та містечковості.
Спроба нової редакційної політики пов`язана з приходом до керівництва ЛТБ Володимира Кметика, який посів чільну посаду на телебаченні у 1994 році. Кметик, що до того часу керував кіностудією „Галичина-фільм”, відзначався мененджерськими здібностями і новими ідеями. З’явилися цікаві проекти, створювалися нові програми, змінилася специфіка роботи. Проте період Кметика, якого до всього ще й привселюдно звинуватили у фінансових зловживаннях, виявився недовгим.
Уже у 1996 році ЛОДТРК опинилося під егідою Олександра Масляника, за чиєю спиною бовваніла амбітна фігура тодішнього керманича політичної роботи в обласній адміністрації сумнозвісного Василя Базіва. Спроби змін поступови вщухли, і ЛТБ знову повернулася до ролі своєрідного телерупора обласної влади.
Заміна Масляника на Ярослава Климовича, нинішнього керівника Львівського обласного телебачення, нічого принципово не змінила. ЛТБ справно інформувало глядача про досягнення чиновників облдержадміністрації, а у вільний від пропаганди час втомлені ведучі годинами мляво обговорювали із черговими гостями актуальні, як на їх думку, проблеми. Масовий глядач реагував на це відповідно, просто перемикаючи канал.
Сучасний стан Львівського обласного телебачення фахівці журналістської справи називають справжнім занепадом. Застаріле обладнання, через яке втрачається якість продукції, одноманіття тем. На рекламі ЛТБ заробляє приблизно 1,5 млн. гривень в рік (на деяких українських каналах річний рекламний дохід становить 500-600 млн. доларів). З майже 400 працівників ЛТБ близько 80 відсотків – пенсіонери, що часто досі живуть категоріями радянського часу. Про свіжі ідеї та нові проекти за цих обставин годі й говорити.
ЛТБ нині потребує свіжої крові. І насамперед у керівництві. Розмови про зміну керівництва Львівського телебачення ведуться давно, а з початку „помаранчевої революції” цієї зміни очікують з дня на день. Ще 14 грудня минулого року сесія облради висловила недовіру Ярославу Климовичу і звернулася до Президента України та в.о. прем’єр-міністра з вимогою звільнити його із займаної посади.
З того часу утекли ріки води. В області, здається, не залишилося жодного представника „старої гвардії” на будь-якій більш-менш серйозній посаді. І лише постать Климовича, наче пам’ятник колишньому режимові, продовжує височіти серед місцевого істеблішменту.
Не можна сказати, що нове обласне керівництво не докладає зусиль до вирішення проблеми. Не далі, як 25 квітня голова ЛОДА Петро Олійник надіслав листа до голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України Іванові Чижу з проханням розірвати контракт із генеральним директором Львівської обласної державної телерадіокомпанії Ярославом Климовичем. Однак листи йдуть, Климович залишається.
Найбільш парадоксальним у цій ситуації виглядає ставлення працівників самого ЛТБ до власного директора. Не секрет, що Ярослав Климович ніколи не користувався особливою популярністю у власних підлеглих. Сформувалася навіть своєрідна опозиція до керівництва серед багатьох телевізійників. Однак нещодавно працівники ЛОДТРК на своїх зборах дружно підтримали власного директора.
Чому? Здається, все дуже просто. З новим директором прийдуть нові зміни, а зі змінами – обов’язки, до яких далеко не всі готові. Окрім того, не виключено, що на ЛТБ бояться не абстрактних змін, а конкретних претендентів на крісло директора ЛТБ. Журналістський телеринок у Львові не надто великий, всі знають всіх, і спогади про колишню співпрацю не завжди є найкращими. До цих абстракцій можна додати і конкретні прізвища, але наразі утримаємось. Схоже лише, що колектив ЛТБ сьогодні вирішив керуватися давньою сентенцією – знайоме зло краще, ніж незнайоме.
ПРИВАТНЕ ТБ: ВАЖКИЙ ДОСВІД ПЕРШОПРОХІДЦІВ
Особливо рельєфно занепад обласного державного телебачення помітно на тлі приватних телекомпаній, які наче гриби після дощу, виринають на тендітному телеринку Львівщини. Перша ластівка приватного ТБ – телестудія „Міст”, якось непомітно зникла з львівського телеефіру, проте їй на зміну прийшли інші студії, ТРК „Люкс”, та НТА (Незалежна телевізійна агенція). Звичайно, об’єми їх бюджету, чи обсяги телепередач не в йдуть у жодне порівняння з державним монстром, однак про якість уже можна посперечатися.
На НТА – яскравому прикладі приватного ТБ, – працює близько 70 працівників (проти 400 на ЛТБ). Студія розміщена на одному поверсі звичайного львівського будинку (приблизно стільки ж займає вхідний хол приміщення ЛТБ на Високому замку). Найстаршому з журналістів 32 роки, наймолодшому – 19. Середня зарплатня становить 1000-1200 гривень (на ЛТБ – лише 300). Річні прибутки телекомпанії теж набагато перевищують ті, які отримує ЛТБ. А молодий, енергійний журналістський колектив постійно постачає нові ідеї, які є першоджерелом цікавих програм. Телебачення робить економічні випуски, зокрема “Діловий тиждень”, розважальні програми “Екстрім вікенд”, “Клуб 11”. У найближчих планах – заповнити свій ефірний час серіалами, а ще ведеться робота над випуском “Вечірньої казки”. Телебачення має власний сайт і абсолютно новітнє обладнання (для прикладу: одна камера коштує до 20 тисяч доларів). Таким чином НТА пропонує своєму глядачеві цікаву, а головне якісну телепродукцію.
Проте, при ближчому розгляді перспективи місцевих приватників блискучими назвати теж важко. На відміну від столичних колег, львівському телебізнесу відверто бракує сил для організації повноцінного телеканалу. Згадана вже телестудія „Міст”, яка першою торувала шлях приватному телебізнесу у Львові, фактично припинила своє існування внаслідок втрати інтересу до неї канадських партнерів. Той же НТА, який свого часу ходив у дуже перспективних (насамперед завдяки підтримці “Укрзалізниці” і особисто Георгія Кірпи), і навіть отримав ліцензію на власний телеканал, й досі змушений продавати більшу частину ефірного часу, бо не в змозі заповнити його власними телепрограмами.
Інша львівська телекомпанія – ТРК “Люкс”, – теж значною мірою залежить від примх і бажань свого власника, відомого публічного діяча Андрія Садового, і навряд чи зможе вижити у випадку втрати його інтересу до своєї вартісної забавки. А таке цілком може статися, скажімо, за рік, коли Садовий в черговий раз пролетить мимо жаданої посади міського голови.
СВІТЛО В КІНЦІ ТУНЕЛЮ
Не варто, утім, піддаватись песимістичним настроям. Регіональне телебачення, у тім числі і львівське, просто приречене розвиватися і завойовувати свого глядача. Так, центральні канали завжди матимуть більше грошей, а відтак і можливостей, однак інтерес до місцевих новин, до місцевого життя повністю задовільнити зможуть лише місцеві ЗМІ.
Майбутнє львівського телебачення, швидше за все, треба шукати у поєднанні обох досвідів – державного ЛТБ та приватних телекомпаній.
Обласне телебачення має великий досвід, комерційне – молодечий запал та нові ідеї. У обласного – великі просторі студії, у комерційного – новітнє обладнання. Свіжа кров нових телеканалів, поєднана з досвідом та професійністю старших колег, може виявитися саме тим сплавом, який нарешті підніме місцеве телебачення на той рівень, якого чекає львівський глядач.
Справа за дурничкою – як знайти механізми, які дозволять поєднати непоєднуване: динамізм новітніх телеканалів з потужною, але зношеною машиною державного ТБ. І як знайти людей, які зможуть зреалізувати ці механізми.
У цьому контексті для нас надзвичайно цікавим є експеримент, що відбувається зараз на першому національному телеканалі, який молода енергійна команда намагається вивести у лідери національного телеринку. Особливої цікавості цьому експерименту додає те, що значну кількість реформаторів складають саме львів`яни. Якщо ми зможемо зробити це в Києві, то чому б не повторити цього і у Львові.
Людмила ТОМАШЕВСЬКА
