Працівники Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи – чи не єдині в нашій державі носії погонів, яких поважає народ. Справді, українські ліквідатори, пожежники, рятувальники, медики – одні з найкращих спеціалістів у світі. Мобільний госпіталь МНС України, наприклад, відпрацював “на відмінно” під час повені на Закарпатті, під час потужних землетрусів у Туреччині, Індії та Ірані.
Професійність та мужність наших надзвичайників підкреслювали іноземні політики, духовники та громадські діячі. Зрештою, простий український люд також неодноразово був безмірно вдячний працівникам українського МНС. Вони завзято, віддано і безпомилково рятують життя людей. Це їхня робота.
З 8 до 10 червня на Яворівському полігоні відбувалися міжнародні рятувальні навчання “Раф енд Реді”. Загалом в навчаннях прийняли участь понад 700 людей та 120 одиниць техніки. Плацдармом першого дня навчань були недіючы площы державного гірничо-хімічного підприємства “Сірка”. За сценарієм навчань, близько Яворова трапився потужний землетрус в 7 балів за шкалою Ріхтера. Рятувальники, медики, вчені, військові, авіатори, водії, пожежники та інші спеціалісти із України, Каліфорнії, Грузії, Азейбарджану та Молдови протягом навчань провели комплекс пошуково-рятувальні робіт на різних об´єктах, а також, організували життєзабезпечення потерпілого населення, загасили пожежу на підприємстві з великим запасом пожежонебезпечної речовини та інше.
Керівники країн-учасниць визнали, що чотири попередні навчання дали чимало користі рятувальним структурам та підрозділам. Усі розуміють, що надзвичайна ситуація може статися будь-де та будь-коли. Тому генерали зійшлися на тому, що ліквідовувати лихо краще гуртом. Однак, попри позитивні аспекти “Яворівського дійства”, очевидцям важко було не помітити і негативних моментів.
Перше, смішно стало навіть не з перших хвилин урочистого відкриття, а ще до того, коли керівник навчання від української сторони Сергій Зозуля за кілька хвилин до приїзду міністра вчив учасників команди “кругом”. Після кількох невдалих спроб пан Зозуля таки зрозумів, що “американці краще розуміють українські команди”, адже лише їхня сторона майже ідеально поверталася на 180 градусів. Проте це не важливо, бо коли довелося виконувати команду “кругом” на практиці, то розгубилися не тільки наші, але й іноземці.
Друге, міністр з питань надзвичайних ситуацій Григорій Рева, керівник американської сторони Деніс Лукас, губернатор Львівщини Олександр Сендега, та інші поважні персони отримали за старою українською традицією хліб і сіль від довгоногих красунь-яворівчанок в українських строях. Дуже красиво виглядало б, якби в цей момент чудовий військовий духовий оркестр, який був присутній на церемонії, заграв хорошого марша. Але, натомість, якраз тоді, коли посадовці цілували хліб, грала надзвичайно паршива фонограма без слів майже народної української “Пісні про рушник.” Хороша українська пісня, але ж вона про маму.
Третє, вищезгадане навчання – повномасштабне навчання за участю України, США та країн ГУАМ (Грузії, Азейбарджану, Молдови). Усі учасники, логічно, мали би бути рівноправними. Проте на відкритті заграли лише два державні гімни – український та американський, державні прапори інших учасників піднімалися під пташиний спів.
Четверте, декорації як завалів, так і пожеж були аж занадто неправдоподібними. Проте сам кістяк заводу вже викликав жаль у іноземних гостей. Американці повік згадуватимуть “Сірку” як втілення надзвичайної ситуації. Дорогою із Яворова, журналісти помітили чимало закинутих заводів-руїн, які мають потенціал стати в майбутньому майданчиками для подібних міжнародних змагань. До речі, наступного року американці запрошують нас до себе в гості.
П´яте, якраз біля об´єктів, де розгорталися основні події, були розкладені два намети із рекламами українського пива “Н”. Так і хотілося сказати: “Спонсор надзвичайної ситуації – пиво “Н”. В одному із тих наметів таки продавалося пиво, продавалося печиво, чіпси, горішки. Одна журналістка мала необережність попросити маленьку пачечку чіпсів та печиво “Марка”. Завартувала нехитра покупка 6, 20 копійок. За різними даними, півлітри пива в тому ж таки наметі коштувала від 6 до 10 гривень. “Вибачте, ми ж не на українських журналістів розраховували, а на американців,” – роз’яснив нам ситуацію продавець.
Шосте, організатори запізнилися із обідом. Українські журналісти звикли до подібного екстремалізму, але голодних американців було дуже шкода. В обідній комплект, який таки привезли, входила 0, 33-літрова пляшка “Кока-Коли”, пачка вафель “Артек”, дві пачечки по 14 грамів кетчупу, а також холодний гамбургер, або два холодних хот-доги із сирими сардельками. Страшно було дивитися на обличчя американців, коли вони їли спотворений варіант своєї національної їжі. Багато американців вигукували по-англійськи: “Як можна їсти холодні гамбургери?” Проте вони кричали, вигукували, але все ж їли. До речі, в журналістських колах промайнула чутка, що напередодні навчань між харчовими київськими фірмами проводився тендер на забезпечення їжею учасників заходу.
Сьоме, території навчань очепили охоронці. Невідомо як, але в осередку “надзвичайної ситуації” виявилося чимало дітей з навколишніх сіл. Діти за виробленою роками звичкою (міжнародні навчання на полігоні проводяться по кілька разів на рік), чіплялися до американців з криками: “Дядьку, дядьку, дайте щось.” Американці давали. Хтось давав нашийні брязкальця, хтось давав монетки, хтось давав хот-доги і “кока-колу”. А кілька хлопчаків навіть бігали по полю і підбирали недопиті пляшки “кока-коли” та недоїджені здобутки американської кухні. Воно б було нічого, якби на навчаннях не були присутні кореспонденти найвідоміших у світі інформаційних агентств та телекомпаній. Об’єктиви їхніх дорогих камер не втратили чудової нагоди продемонструвати всьому світу дітей, батьки яких хочуть стати повноправними членами ЄС. Так навчальна “надзвичайна ситуація” набула рис надзвичайної ситуації без лапок.
Прикро, що всі ці недолугості відбувалися на тлі справжньої професійної роботи наших спеціалістів-рятувальників, які продемонстрували і українським, й іноземним спостерігачам свій клас. Хотілося б, щоб саме це враження, а не наведені вище, залишилося головним від цьогорічного „Раф енд Реді“. А також, щоб професіоналізм нашим рятувальникам доводилося показувати лише на навчаннях і ніколи не використовувати на практиці.
Михайло Гузаревич
