Ігри патріотів

Мало хто з людей, які хоча б вряди-годи намагаються прослідкувати за політичним життям нашого регіону сумнівався в тому, що з наближенням виборів Львів стане полігоном розмаїтих передвиборчих маневрів із застосуванням, так би мовити бойової техніки та озброєння. А ті, хто мали ще якісь сумніви, позбулися їх після мукачівської епопеї, тим більше, що багато процесів почалися у Львові навіть раніше, аніж у цьому симпатичному закарпатському містечку. На сьогодні маємо чіткий збудник суспільного неспокою – привид референдуму за дострокове припинення повноважень міського голови Львова.

Врешті, це святе – посіяти смуту у П’ємонті і збити пересічного виборця з пантелику. Стара англійська приказка каже, що багато галасу – даремно, та все одно супротивники найпопулярнішого на теренах Львівщини політика, а заодно – поки що лідера рейтингів передвиборчих симпатій Віктора Ющенка, сподіваються, якщо не зрубати гілляку, на якій той „сидить“, то хоча б добряче потрясти оте дерево.

Дума про референдум

Коли згадується референдум про дочасне припинення повноважень міського голови Львова, здається мені, що я знаю, хто заздрить теперішнім ініціаторам відставки мера. Це невдатні організатори референдуму за часів Василя Куйбіди, який із задоволенням ледь не кілька років „футболив“ панів Новоженця та Козака (не того, а Остапа) з усією юридичною витонченістю, а цим пощастило з першого разу – новий мер Буняк виявився зовсім іншого покрою. Він нічого небезпечного для себе у можливості референдуму не добачив і з першого разу підмахнув усі папери, щоби люди працювали проти нього ж .

Але це так, рефлексії на рівні підсвідомості. Реальна картина виглядає трохи по-іншому. Ясно, що ідея референдуму просто так не з’явилася. Більше того, хтось із сильних цієї області мусив докласти до цього руку, бо все, що робиться комусь має бути вигідно. Кому ж вигідно створювати гвалт навколо Любомира Буняка і влаштовувати марш, чи то пак, демарш ображених? Адже той же таки пан Соколов, який зараз вимагає дострокової відставки мера, чи Роман Козак, чи професор Тарасенко кожен у свій час або підтримували Любомира Буняка, або перебували у близьких контактах. Досить згадати, що кілька місяців тому ОУН в Україні, якою керує власне Роман Козак, несподівано для усіх виступила на захист Буняка, що було сприйнято не інакше як провокація, бо минуле цієї структури чітко пов’язано із паном Волковим та бойківським „Рухом за єдність“, який пан Волков також контролював, а про роль цієї сумнозвісної виборчої креатури й говорити не випадає.

Отож, кому це вигідно? Тут слід зазначити, що варіантів є два. Перший – політичні сили, яким вигідна дестабілізація в області та другий – особи чи сили, які мають зуб на Буняка. І одних, і других – більше, аніж треба. Регулярні потрясіння Львівщини, щоправда, різної сили та спрямованості, як це не парадоксально звучить, вигідні усім політичним силам, які мають реальні шанси на перемогу у президентських виборах. Певна річ, що першими спадають на думку об’єднані есдеки, у яких значна частина жителів Львівської області бачить осердям усього зла. Хоча вони, при прискіпливішому погляді, можуть це робити чи підтримувати тільки зі стратегічних міркувань, або ж для того, аби під шумок перейняти якийсь успішний бізнес, як це не раз уже бувало. Щоправда, не варто забувати й про особисті мотиви. Пан Хом’як не виглядає на особу, яка так просто забуває образи, а події минулої осені, коли більшість депутатів міської ради висловили йому недовіру та звинуватили у тиску, якось по-іншому кваліфікувати важко. Недаремно ж він узявся відстоювати своє чесне ім’я у суді, щоправда, на тому фронті якесь таке затишшя після ритуальних потрясінь списами.

На нашу думку, точнішою адресою ускладнень була б вулиця Банківська, де розміщена адміністрація Президента. Її керівник, який плете інтриги уже не перший рік, міг би спокійно запопасти разоми з референдумом один цікавий важіль впливу на результат президентських перегонів. Якщо ці заходи провести в один час, як це пропонують ініціатори референдуму, то при певній спритності рук можна визнати на енному числі виборчих дільниць голосування по референдуму недійсним, а разом з ним і голосування за президента. Це просто і вишукано. Інше питання, чи не захоче за таких обставин голова адміністрації президента зробити ще щось добре для своєї партії.Врешті, він протягом останніх років і так багато зробив для зміцнення своїх партійних впливів у регіоні. Низка кадрових пертурбацій минулого року засвідчила серйозне і дієве бажання АП взяти ситуацію в області під свій контроль, особливо після того, як представник „Нашої України“ став єдиним на всю державу головою обласної ради. Але міський голова Львова – це не голова обласної адміністрації, якого можна зняти навіть не вказуючи причини, як це трапилося з Мироном Янківим. Міського голову обирає вся громада і на чотири роки він має імунітет, який не в силі подолати навіть надзусилля АП. Ну хіба що громада або ж дві третини депутатів висловлять йому недовіру. Як бачимо, причин для такого кроку АП має більше ніж достатньо і найбанальніша з них – бажання реально контролювати всю територію без винятків, без усяких там П’ємонтів.

Не позбавлена інтересу у питанні референдуму й „Наша Україна“. Бо з одного боку – „тато сказали, що не можна“, а з другого, нашоукраїнці мають на Буняка зуб ще той. Про свідчать чіткі висловлювання представників партій, що належать до „НУ“. Про Кендзьора просто помовчимо, тут і так все ясно, а щодо УНП та ПРП, то їх обуяло типове роздвоєння особистості. Вони з одного боку декларують своє незадоволення Буняком, а з другого кажуть, що вибори Президента важливіші, а тому до виборів усі ці референдуми є нічим іншим, як провокацією. Усе в руслі звернення Ющенка. Хоча хто може гарантувати, що ті ж таки Кендзьор та Гудима відмовлять собі у насолоді хоч якось підтримати ініціаторів проведення референдуму? Та ніхто. Бо на цьому можна регулярно стригти якісь маленькі чи то політичні, чи то матеріальні купончики і постійно тримати Любомира Костянтиновича у напрузі, щоби знав, як провідних політиків ігнорувати. Гарантую, що для обох згаданих політичних лідерів, це не найменша радість у житті.

Ще одним ображеним є головний спонсор футбольного клубу „Карпати“, також нардеп Петро Димінський. Добре поінформовані джерела кажуть, що саме його помічник Юрій Шведа відіграє не останню ролю у процесі організації референдуму. Який з того має інтерес Юрій Шведа, автору достеменно не відомо. Однак навіщо ця катавасія Димінському, можна спробувати здогадатися. В одному з пунктів передвиборчої програми тоді ще кандидат на посаду міського голови Любомир Буняк обіцявся докластися до того, щоби „Карпати“ стали народною командою. Димінський, якого тодішній голова ОДА Гладій висунув на поченсу посаду головного спонсора „Карпат“, підхопив ідею створення народної команди, однак на базі акціонерного товариства, до якого мала б увійти й громада обласного центру в особі міської влади. Ясна річ, що грошенят у міста сутужно було, тож пропонувалося віддати у статутний фонд два комунальні готелі і сам стадіон. Та ще трошки пільг. Одначе ці пропозиції в міській раді захоплення не викликали, а відтак нікуди ці готелі не пішли, що як подейкують, викликало серйозне незадоволення пана Димінського, який уже мав серйозні бізнес-плани з цього приводу. А оскільки за характером П.Димінський не дуже відрізняється від М.Хом’яка, а міський голова не надто переймається дипломатичними тонкощами проведення різних переговорів, то маємо готовий конфлікт. Про те недавно у цій справі з’явився новий пікантний нюанс – львівський інтернет заряснів цікавими повідомленнями про те що Юрія Шведу, який до речі, дуже образився, що медіа засвітили його ім’я у зв’язку з референдумом, бачили у тісній компанії з екс-львівським мером Василем Куйбідою у “Цукерні”.

Під час останньої прес-конференції депутат міської ради Юрій Кужелюк з властивою йому усмішкою сказав золоту фразу щодо референдуму. Мовляв, якщо буде недовіра, то треба буде висувати кандидатури і почнеться реальна боротьба, бо хто ж не хоче бути у Львові мером. Цим хочеться сказати, що цілком можуть існувати й інші доброзичливці, які не мають нічого проти того, щоби вони самі чи їх протеже обійняли посаду керманича львівської господарки. Повірте, ціна питання дуже серйозна – кілька сотень мільйонів гривень бюджетних коштів, до розподілу яких мріє допастися величезне число людей. Наприклад, ті ж таки донецькі, яких доволі довго в регіон не пускали, і лише кілька років тому з’явилися перші ластівки бізнесових проектів з Донбасу – ПУМБ, „Кредитпромбанк“ та інші. Особливо ретельно “дони” почали пускати коріння за часів Мирона Янківа, який вирішив зорієнтуватися саме на них, а не на есдеків, але що з того вийшло, ми вже згадували вище. Врешті, той же Димінський, бажаючи зберегти свій нафтовий бізнес, подався у фракцію Регіони України, але не так давно його звідти попросили.

Саме тому можна стверджувати, що ініціатори референдуму назбирають потрібне їм число голосів – приблизно 70 тисяч підписів, аби бути захищеними від усяких несподіванок. Причому, знайдуть кошти як на збирачів підписів, так і на охочих підписатися, бо, як свідчить практика, незадоволені існують завжди. А крім того, звиклі до халяви, наші співгородяни спокійно продадуть свій підпис за відповідну грошову мзду. Що буде робити у цій ситуації мер, поки що невідомо. Можливо, він сподівається на те, що його заслуги за два роки переважать недоліки, про які так активно говорять опоненти і його противники не знайдуть охочих підписатися за його відставку . З іншого боку, міський голова має ще доволі важелів, аби обломити кайф ініціаторам референдуму ще як мінімум кілька разів, а підписи дозволив збирати, аби одразу ж не давати додаткових причин для нарікань й без того невгамовним опонентам. Одне слово, невідомо, що з того вийде, але забаву на кілька місяців львів’яни матимуть ще ту.

Іван ПОБИВАН