Польові дослідження львівського стриптизу

|

Десь років 7-10 тому львівська публіка почала відкривати для себе таке звичне для європейця явище як стриптиз. Хоча можливість пообсервувати таке видовище була реальною для дуже вже обмеженого контингенту публіки, та й ціни добряче кусалися. Не перестають вони бути високими й сьогодні, але любителів споглядання за оголенням натури побільшало ґрунтовно.

ТРУБА КЛИЧЕ

Практично кожний поважний (чи не дуже) клуб або дискотека у власних шоу-програмах за тиждень бодай раз використовують стриптиз. А на вечірки з роздяганням приходять як мінімум на 30 відсотків більше людей, аніж на звичайні. Звісно ж, голими панянками галицьке жіноцтво не задовольниш, тому досить швидко стриптиз-індустрія запропонувала „жіночі дні” у розважальних закладах, де поряд із дешевим (а то й шаровим) входом, слабка половина людства має можливість поспостерігати за роздяганням сильної.

Справжня популярність стриптизу в Україні, зокрема у Львові, припала на сезон трансляцій усім відомого телешоу. Такий собі чемпіонат з оголення. З естетичного та професійного поглядів це видиво нічого не вартувало, та чомусь на нього чекав шалений комерційний успіх. Чим забажали користатися творці каналу якомога довше, а відтак практично вічні трансляції стриптизу змусили знудитись навіть найзацєнтіших жінкоманів. Та не про це річ.

Завдяки проведенню такого дійства у Львові, відкрилась можливість не просто побачити наживо найсексапільніших львівських панянок, а й особисто з ними познайомитись та заглибитись в особливості стриптизу по-львівськи.

МАРФА

По-справжньому елеґантна та витончена леді. Недарма ж визнана згаданим вище чемпіонатом найстриптизерськішою із усіх західноукраїнських „володарок тіла”. Та саме через власну зухвалість і невміння причарувати чоловіка наодинці, у фіналі Марфа була відкинута на третє місце в Україні. Та все ж вона – одна з найкращих.

Дуже рідко стриптизерки використовують власне ім’я для виступів. Марфа – одна з них, причому походить з мистецької родини. Постійним місцем роботи Марфи є один з кращих (читай – найдорожчих) клубів Львова. Та виступами виключно для свого другого рідного дому вона не обмежується.

Зробімо маленьку ремарку. Публіка після місяця-другого прагне “свіжака”. На допомогу приходить традиційна львівська гостинність. Товарообмін, по-простому. У Львові є 5-6 закладів, які намагаються виявити себе як європейські, 2-3 престижних з точки зору розпальцьованої клієнтури і близько десятка таких собі цуґундерів, де і писок набити можуть. Деякі з них мають штатних „різноробок“, деякі орендують на певний час. Всі заклади нічних розваг різняться ціновою політикою, контингентом візитерів та стилем оформлення, але одне залишається сталим – без стриптизу нема свята. Саме тому львівським стриптизеркам доводиться вести кочівний спосіб життя. Причому не дуже афішуючи це перед власним керівництвом – можна влетіти в добру копійку, а то й стусанів дістати. Та буває й дружньо-бізнесовий обмін.

Ті, що з вищого кола – тримають клас, і до буцегарень навідуються вкрай рідко. Марфа належить саме до таких, тому до свого тіла ставиться дуже обережно. На роботу поза межами рідного клубу вона їздить в супроводі охоронця. Звісно, не в маршрутці – зазвичай замовник (шеф клубу, менеджер з відпочинку) привозить її на місце праці. Кожен окремий танець триває хвилини 3-4, як триває власне пісенька. Фонотека та кілька одьожок завжди при ній, здебільшого в маленькому ранці. Фірмовим, хоча й не дуже оригінальним, атрибутом Марфиних виступів є вершки, якими вона щедро поливає власні груди та сідниці. За вечір вона в одному клубі робить від одного до трьох (здебільшого) танців. Спочатку йде виступ з роздяганням до трусиків, а далі – вже як заплатять.

Марфа просто божественна на трубі. До речі, потрібно мати неабиякі м’язи стегон та рук, аби могти впродовж танцю підтягуватись, втримуватись та обертатись довкола рури. А вона ними володіє. А ще – тренування, тренування і тренування. Плюс дієта та фізичні вправи. Ну і звісно ж, тілобудова та врода. Маленька, граціозна і дуже красива. Отака вона, красунечка Марфа.

АРИНА

Арина – просто бомба стриптиз-індустрії. Якби мені запропонували на вибір танець будь-якої жіночки світу – я б неодмінно вибрав саме Арину. Грім-кобіта, і все.

Насправді її звати Оля і вона аж ніяк не місцева. З майжецентру України, скажімо так. Приїхала до Львова вчитися, хоча з науки тої мало користі. З роботою – зовсім інакше. На львівському відбірному кавалкові чемпіонату вона справила просто фурор. Вибраний імідж був просто досконало: така собі амазонка, яка щойно зірвалася з ліани і мусить вчепитися чогось. Бодай труби. Для того єдиного виступу вона страшне як тренувалася, а на навчання тиждень наперед ходила з рожевими косичками нижче плечей.

Та тоді в „Міленіумі“, де проходили зйомки стриптиз-шоу, доля (чи то пак гроші?) усміхнулися Марфі. Та Арині в образі не залишилась – дістала приз глядацьких симпатій, а від враженого красою Миколи Степанченка, представника FHM (то таке глянцеве чтиво для чоловіків) вона дістала путівку до фараонів та пірамід. Та найбільшою родзинкою було те, що ще один вражений глядач, а саме Михайло Хвойницький (той що директор 12-го каналу) запропонував Арині стати ведучою в одній з львівських телепередач.

Видно, після того, як дізнався, що вона – майбутнє світило української журналістики. До речі, практику вона проходила – де би ви подумали? – в газеті есдеків, де описувала страшні інвалідні та молодечо-селянські будні… Єдине, що не врахував пан Микола,– газетка та була одеських соціал-демократів, а Арина з превеликими труднощами говорить українською. Але шкода, що ніц з того не вийшло, я б такі новини не пропускав ані разу, ще й би всіх знайомих кликав на перегляд. Але це лише мої мрії…

ГАСТРОЛЕРИ

О, тут справа вже цілковито інша. З приїжджими є ряд особливостей. По-перше, найчастіше до Львова приїздять з традиційно стриптизних крапок – Одеси, Донецька, Києва та півдня України. Вони, можливо, і не надто перевершують місцевих, але промоція та „щось нове“ роблять свою справу.

Переважно приїздять до нас взимку, а наші їдуть до них влітку. Це досить просто пояснити. Західна Україна, чи радше просто Львів, традиційно гучно святкує взимку. А там, на сході, гарують і в свята. Відповідно, в клубах мало хто є. І навпаки, літо всіх тягне на море, на морі, як відомо, душа хоче краси. Тоді попит дуже перевищує пропозицію, а відтак – західняцька стриптизерка завжди підставить сестринське стегно допомоги. Найдавніша і найтісніша співпраця вічно ворогуючих полюсів України.

Та повернімося до Львова. Однією з визначних особливостей гастролерів є їхні ціни, які вимірюються аж ніяк не львівськими мірками. Недавній київський інтим-балет в складі двох культуристів та кобіти брав 400 вічнозелених за виступ. 15-хвилинний причому. Таких гостей можуть собі дозволити лише елітні заклади для розваги. Зазвичай схема така: на запрошення львів’ян приїжджає стриптизерка чи їхнє „угрупування“, львів’яни ж „ставлять“ дорогу, житло, їжу і кишенькові (можливі різні варіації на тему). Ті ж зобов’язуються за встановленим тарифом виступати виключно в тих закладах, де скаже роботодавець. Зазвичай це його клуб, рідше – для колєґи зі знижкою виступлять ще десь.

Проте спраглі виявлення власної творчості, дівчата і творчі колективи потайки виступають за меншими цінами в інших клубах чи дискотеках. Причому з умовою: приїхали, робота, поїхали і ціхо-ша. В принципі, і для них добре, і нашим маловаговикам шоу-індустрії незле.

* * *

Отакі вони, смішки та сльози нашого стриптизу. З львівськими приправами, звісно. Про те, що в більшості із наших танцівниць мовні та інтелектуальні проблеми, зайвий раз наголошувати не стану. Бо так – не у всіх, трапляються й приємні винятки. Зазначу тільки, що майже всі вони мають власне виправдання своєї професії, і кожне з них по-своєму правдиве. Нам же залишається лише споглядати. З приємністю і не без моралі.

Ромко ГАНДЖА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.


Загрузка...