Під знаком Універсуму

Десять років… За людськими мірками це всього лише дріб’язок життя, коли все ще попереду і молодість аж ніяк не прагне озиратися назад, а тим паче аналізувати щось із прожитого. У світі періодики все з точністю до навпаки. Для сучасного українського журналу десяток років вимірюється вічністю. І саме стільки львівський двомісячник “Універсум” тішить пересічного поціновувача справжнього українського друкованого слова найновішими ідеями політології, футурології, економіки, науки та культури.

1993-й виявився весною для української журналістики, коли періодичні видання показували кволі зелені листочки з-під товстого шару сірого підталого снігу. Цю нелегку пору для кожного українця (українця за переконанням, а не за місцем перебування) прожив “Універсум” пліч-о-пліч із старечим посивілим Українським Духом, який тоді діставав зі своєї забутої скрині нарядну вишиванку.

А сьогодні журнал святкує своє перше і, дасть Бог, не останнє десятиріччя…

Як усе починалося? Що зроблено, а що, на жаль, ні? На якому щаблі розвитку журнал знаходиться сьогодні? Над межею виживання чи у розквіті сил? Про це і більше – з автором ідеї та шеф-редактором „Універсуму“ Олегом Романчуком.

– Олегу Костянтиновичу, розкажіть як ви починали: коли виникла ідея і хто вам допомагав її реалізовувати?

– В моїй голові завжди блукала ідея журналу такого типу. Оскільки, в Україні взагалі ( чи то в умовах соціалістичних чи то вже за незалежності) не було чогось подібного, що існувало в Радянському Союзі. Скажімо, те ж “Новое время”, в якому навіть за умов так званого соціалізму друкували більш-менш незалежні погляди на економічні, соціальні та політичні проблеми. Попри все, на його сторінках можна було багато чого писати між рядків про політико-економічні процеси, які відбуваються в різних куточках нашої планети. Існувала також “Литературная газета”, яка теж містила сторінки присвячені політиці та економіці Америки чи Великобританії. Інформацію радянському читачеві передавали спеціально акредитовані кореспонденти з Москви. І хоч видання такого типу були достатньо заангажовані під потребу дня, все ж таки вони існували, і згодом перейшли в російські мас-медіа. А в Україні нічого подібного просто не було. Тому в мене завжди існувала думка створити щось політологічне, економічне і популярне. Щоб був свій вітчизняний продукт, який би потім з допомогою держави можна було розбудувати, зробити тижневиком, а в перспективі – мати своїх репортерів бодай в кількох найвизначніших країнах світу, які давали б кореспонденції для українців. Відтак створити зворотній процес – аби аналітика, зроблена в Україні, йшла неспотвореною в Німеччину, Великобританію, Францію та інші країни світу.

– Але ж самої ідеї замало…

– Так чи інакше видавничий, творчий та пердусім життєйський досвід у мене вже був. Я знав як це робити і я вмів це робити. До того ж, у мне вже були певні зв’язки , авторитет та коло знайомих у науковому середовищі, яких можна було залучити як авторів. Тобто конструкція “Універсуму”( рубрики, герої, обличчя журналу) в думках була створена віддавна. Від самого початку видання призначалось для людей думаючих, воно мало підтримувати інтелектуальну форму, провокувати на дискусії, бути своєрідним тренінгом для мозку. Журнал, незаангажований жодною політичною силою, збудований на державницьких засадах, впродовж 10 років намагався дотримуватися гасла – “Українська держава над усе”. Десь подумки ми завжди апелювали до держави, наївно вірили, що вона захоче допомогти бодай економічно, аби журнал, справді, міг презентувати нашу Україну. Цього не сталося.

– Якщо рідна держава вас не підтримує, то хто ж тоді вам допомагає? Яку роль в житті “Універсуму” відіграють представництва журналу за кордоном?

– У кількох іноземних країнах ми маємо своїх представників, за допомогою яких одержуємо інформацію із Заходу. Наприклад, з Володею Прядком ми співпрацюємо вже 9 років. Він трудиться на польському радіо і паралельно готує матеріали для нас. Окрім того, одержує наші журнали і на різноманітних круглих столах та конференціях, які відбуваються за кордоном, їх демонструє, а кому потрібно, то й дарує. Відтак “Універсум” поширюється серед тих людей, переважно політиків та вчених, кому конче потрібна незаангажована інформація про Україну.

– Чи можна назвати ваше видання відверто опозиційним?

– Що значить опозиційним? Так, ми є опозційними, опозиційними, опозиційними…і все. Тому що держава робить абсолютно алогічні речі.

– Чи вдалося вам зреалізувати мету “Універсуму”, задекларовану ще на початках журналу. І якою вона є за сучасних умов?

Вона не змінювалася від самого початку. Але, на жаль, є процеси, які відбуваються поза нами. Зусиль інтелектуалістів виявляється замало в цьому суспільстві, аби направити процес державотворення в стратегічно правильному напрямку. Відтак ми знову ж таки пишемо-говоримо, а нас не чують, на жаль… Теми, які зачіпали ще на початку, залишаються актуальними і сьогодні. І хочемо ми того чи ні, а дефіцит справді інтелектуальної еліти відчувається. У нас немає провідників.

Ми робимо все правильно. Але, на жаль, держава у нас, як самодостатня структура, живе сама по собі, а суспільство само по собі. Ми говоримо про нормальні засадничі, концептуальні та стратегічно важливі речі для нашої країни, а їй це не цікаво. Вона робить щось зовсім інше. Тому-то, поки ми пишемо-говоримо, караван іде…

– Чого “Універсуму” не вистачає для повного щастя?

– Хотілося б, щоби наша держава нарешті вийшла із стану невизначеності, в якому перебуває 12-13 років. Щоб була якась перспектива руху в конкретному західному напрямку до економічних звершень. Щоби держава нарешті полишила оте хитання в трьох чи більше соснах, а керівництво відмовилося від недолугої, згубної для нас багатовекторної політики. І нарешті – визначилися б усі ми, а народ зрозумів, що покладатися треба на власні сили і свою державу творити потрібно самим . Захід нам не допоможе, хоч і має змогу. Бо спочатку він мусить зрозуміти, що ми хворі. І хвороба датується не 2003 роком. Адже ті великі трагедії, які спіткали нас, не могли не позначитися на нашому менталітеті та нинішніх негараздах. І коли це вдастся перебороти з допомогою віри у те, що завжди так погано не буде, а буде краще, то, очевидно, краще житиметься і “Універсуму”.

– Якою ви бачите подальшу долю української держави, зважаючи на нещодавні події на світовому політикумі?

– Прогнозувати можна багато чого, вигадувати масу варіантів розвитку подій. Але в силу таких дуже непомітних факторів ситуація вмить може кардинально помінятися. Якщо собі уявити, а це доволі важко, розвиток подій за грузинським сценарієм, то потрібно зауважити, що у нас не 3 мільйони населення, а цілих 48. Це може бути потрясінням для Європи. Але знову ж таки – наше суспільство не є громадянським. Я не знаю, що має трапитись тут, в Україні, аби його якось розрухати. У нас був вже і Чорнобиль, і касетний скандал, і справа Гонгадзе… Ну, і що?.. Можна говорити дуже багато прикрих речей, обурюватся на сторінках опозиційних видань, що логічно і дуже правильно, але четверта влада у нас і досі невідчутна. Вона не працює. Все зводиться до емоцій і вивільнення пари. Я міг би зробити прогноз майбутнього України, але як похмурий оптиміст, цього робити просто не хочу. В нашому житті і без того вдосталь розчарувань.

– А майбутнє для “Універсуму” зпрогнозувати можете?

– Хотілося б, щоб воно було світлим, як той білий пухнастий котик… Питання, очевидно, дуже складне. Думаю, воно обов’язково постане на Міжнародному круглому столі, який ми плануємо провести з нагоди нашого 10-річчя.

– Як взагалі цього разу “Універсум” святкуватиме свій ювілей?

– Святкування буде дещо іншим ніж на 5-річчя. Тоді ми робили велику зустріч з громадськістю Львова, дводенні зустрічі з героями ексклюзивів. А цього разу ми плануємо святкування, які, вочевидь, відбудуться у січні, провести по-іншому, більш локально і в робочій обстановці. До речі, заходи заплановоно не лише у Львові, вони будуть у Києві, Дніпропетровську, Харкові та Одесі.

Розмовляла Галина Жагаляк

Адреса інтернет-сторінки “Універсуму”: Universum

Поштова адреса: “Універсум”, п/с 2994, Львів, 79017.

Щоб регулярно отримувати передплату на журнал „Універсум“, слід з будь-якого поштового відділення переказати 15 гривень на розрахунковий рахунок № 26004301365416 у філії „Залізничне відділення ПІБ в м. Львів“, МФО 325105, ЗКПО 19326603. Одержувач: Товариство „Універсум“. Не забудьте надіслати до редації копію квитанції поштового переказу чи платіжного доручення, чітко вказавши при цьому свою адресу.