Архів СБУ знаходиться на вул. Степана Бандери, 1 у будівлі, де зараз також діє національний музей «Тюрма на Лонцького» – політична в'язниця, де польська, радянська і нацистська влади катували і розстрілювали українських націоналістів.

У цьому будинку завжди «жили» спецпідрозділи: спочатку польська поліція, НВКС, гестапо, МДБ, КДБ. Усі вони займались політичним ув'язненням, тому тут завжди була тюрма. У 1936 році саме тут утримували провідних діячів ОУН: Степана Бандеру, Ярослава Стецька, Миколу Лебедя та інших.

Звісно, при таких структурах існували архіви, де зберігали тисячі справ на інакодумців режиму. Перший архів як такий на вул. Степана Бандери, 1 створили у 1945 році на базі НКВД. З цього часу минуло вже 75 років, на щастя, нелюдські розправи над дисидентами залишились у минулому. Про цю трагічну сторінку в історії тепер нагадує музей, а архів СБУ зберігає документальні докази політичного терору.

«У нас зберігається більше 100 тисяч документів, вони охоплюють період із 1940 по 1991 роки. Переважна більшість стосується політичних в'язнів. Це як військові СС «Галичина», ОУН-УПА, священнослужителі, дисиденти, так і прості люди, які передавали продукти харчування, бофони (грошові документи ОУН і УПА). Усі вони були заарештовані за політичними мотивами. Тому кожна справа – це ціла доля людини, історія однієї сім'ї», – розповідає начальниця архіву Служби безпеки у Львівській області Вікторія Бурмас.

Практично у кожній справі містяться різні речові докази – від фотографій до листів, особистих щоденників ув'язнених та інших артефактів. Таких історичних цінностей в архіві назбиралось так багато, що керівництво думає відкрити окрему експозицію.

Цікаво, що більше 20 років поспіль архіви СБУ часів СРСР були засекреченими. Доступ до них мали лише безпосередньо реабілітовані громадяни та їхні родичі.

Лише у 2015 році Верховна Рада прийняла закон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», який і дозволив усім українцям вивчати документи на радянських дисидентів.

Тривалий час саме львівський архів СБУ зберігав без перебільшення унікальні документи, що стосувались процесу 59-ти, який отримав таку назву через кількість засуджених молодих українців.

У 1940 році НКВД викрив мережу ОУН – 37 юнаків і 22 дівчини, серед них була й сестра Романа Шухевича Наталя. Всі вони були переважно студентами, втім серед ув'язнених опинились й 15-річні діти, які ще вчились у школі. Молодим оунівцям інкримінували змову задля повалення радянського ладу, «зраду батьківщини», терористичну діяльність та шпигунство на користь Німеччини. Після слідства і тортур 22 із 59 українців засудили до розстрілу, решту – відправили в табори.

«59 студентів заарештували за те, що вони відстоювали Україну. Багатьох із розстріляли… Довгий час ця справа була саме у нас, але зважаючи на значимість цих документів, їх передали в Київ у Галузевий держархів при СБУ. Також у нас зберігалась справа Степана Бандери, його сестер, зараз вони теж є у столиці», – каже Вікторія Бурмас.

Священники, як і політичні інакодумці, також були ворогами для атеїстичної радянської системи. Масові переслідування, ув'язнення та вбивства отців були звичним явищем у СРСР. В архіві СБУ збереглась низка справ, відкритих на священнослужителів.

Одна із таких – справа на священника Андрія Іздрика, який був уродженцем села Кути Буського району. У досьє збереглись свідоцтва про народження і хрещення 1944 року, а також грамота, якою Греко-католицький Митрополичий Ординіят перевів отця Андрія на душпастирську роботу із Підкаменя в Олесько. При цьому документ, датований 22 лютого 1944 року, написаний на бланку Митрополита Андрея Шетицького та має відповідну печатку.

Також серед матеріалів справи Андрія Іздрика є фотографії з іншими священниками та книга «Царський в'язень 1914-1917» про Андрея Шептицького, видана у 1918 році у Львові. На палітурці навіть зберігся автограф, втім кого саме, достеменно не відомо.

Ще одна справа, яка зберігається в архіві, – на священника Героніма Квятковського, який у 1940-х служив у теперішньому костелі святого Антонія (РКЦ) на вул. Личаківській, 49-А. Справу на нього відкрили у 1949 році. Серед матеріалів можна побачити світлину святого Антонія, Ісуса Христа та фрагмент тканини, на якій теж зображений Христос.

«Скоріш за все, це кліше із зображенням Ісуса роздруковували і роздавали в церкві вірянам. Фактично воно стало одним із доказів проти Квятковського. Так, у радянські часи арештовували всіх, хто служив церкві. Цей священник – не виняток», – зауважує Вікторія Бурмас.

Особливу увагу до справ священнослужителів приділяє Постуляційний центр УГКЦ, який вивчає матеріали львівського архіву СБУ та приймає рішення про переведення священників у чин святих.

Унікальні документи зберігаються в архіві й про студента Львівської консерваторії Миколи Малиборського, який відстоював українську культуру. Його арештували у 1940 році й судили за антирадянську пропаганду і агітацію, злісне порушення паспортних правил (проживання без паспорта чи прописки).

Серед речових доказів у справі – чимало світлин із людьми у компанії священників, українців, вбраних у національні однострої.

Цікавою є й справа, відкрита на поляка Вацлава Ляховича. Його у 1940 році затримали у Львові за підозрою у приналежності до польської армії. У досьє збереглись раритетні фото літаків, книжка польотів Ляховича та навіть світлина, зроблена у повітрі.

«У матеріалах справи зазвичай є ордер на арешт, анкета арештованого, протоколи допитів, очних ставок, обвинувальний висновок і вирок. Коли засудженого переводили в місця покарання, в табір, то там уже заводили іншу справу. Дуже часто серед матеріалів у нас можна знайти цікаві речі: свідоцтва про народження, про хрещення, особисті щоденники, які до арешту вели люди, листи, збереглись навіть старі конверти польової пошти у формі трикутника», – веде далі Віторія Бурмас.

Вікторія Бурмас зауважує, що у львівський архів СБУ звертаються не лише репресовані і їхні родичі. Частим гостем тут є історики, які завдяки вивченню документів написали вже не одну книгу. Більше того, архів став для них місцем зустрічі і комунікації.

«У нас завжди є відвідувачі, іноді двоє-троє, іноді й більше, тому читальний зал буває переповнений. Нерідко історики знаходять в архіві не лише потрібні їм дані, а й обмінюються інформацією між собою. Нещодавно одному історику настільки потрібен був доступ до документа, що йому навіть не завадив ремонт, який робили у приміщенні. Власне, через це певний час ми були закриті, про що попередньо усіх повідомляли. Але таки прийшлось піти цьому історику назустріч – документ він вивчав у коридорі», – пригадує Вікторія Бурмас.

Щоб отримати доступ до архівних даних, спершу потрібно написати заяву у Громадській приймальні СБУ, що на вул. Вітовського, 38. У ній слід вказати максимально точні дані про осіб, які вас цікавлять (прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, рік репресії тощо). Чим більше даних, тим швидше працівники архіву зможуть віднайти потрібну інформацію про людину.

Відповідь про те, чи є в архіві запитувані дані, надходить протягом 30 днів, як це передбачає законодавство. Якщо така інформація зберігається в архіві, тоді варто вже безпосередньо йти на вул. Степана Бандери, 1.

Якщо ви думаєте, що, прийшовши в архів, будете перебирати стоси старих документів, то навіть не сподівайтесь. Все це виконують працівники, які відразу нададуть матеріали, які вдалося віднайти на ваш запит. Графік роботи: понеділок – п'ятниця, з 10:00 до 17:00.