– Петре Івановичу, Вас називають одним з головних претендентів на
посаду нового міського голови Львова. Зрозуміло, що Ви маєте загальну візію
міста. Однак, на які сфери міської господарки, на Вашу думку, слід спрямувати
зусилля насамперед?
– Я піду і переможу на мерських
виборах, тому що Львів далі не може розвиватися так, як сьогодні. Це для мене
очевидно. В силу свого положення і статусу отримую багато інформації, тому маю
велику відповідальність і матиму великий гріх, якщо не вживу якихось кроків,
щоб ситуацію у місті покращити.
Треба людям сказати правду, а
правда полягає в тому, що Львів впевнено заганяють в глухий кут, яку б галузь
міської господарки ми не взяли: чи теплопостачання, чи водопостачання, про яке
говорять роками і кредити на яке давно розікрали. Тому що скільки б грошей не
давали, при таких підходах, які сьогодні панують у міській раді, Львів не має
перспектив. Потрібно змінити менеджмент.
Найважливіше для мене –
сформувати команду однодумців. Треба підійти відповідально до справи і мати
бажання зробити кардинальні перетворення у Львові. Для цього потрібні люди, які
будуть сповідувати справжню ділову любов до Львова і прийдуть у міську раду не
красти і збагачуватись. Ці люди мають бути самодостатніми і мати розумних
жінок, адже ця робота вимагатиме самопожертви. Проблем у місті так багато, що
сидіти від 9 до 17 години не вдасться. Кілька років треба буде дуже важко
працювати.
По-друге, треба знайти кошти,
джерела фінансування. Не залазити в борги, після яких залишають тільки відсотки
у банках, а вміти заробляти кошти, створити такі умови у місті, щоб сюди гроші йшли і ефективно використовувались.
Тому не сам Писарчук як особистість має йти в мери, а має прийти інший погляд,
інша філософія команди, яка буде сповідувати бажання змінити ситуацію у Львові.
Тоді, я переконаний, можна зробити багато таких речей, які сьогодні видаються
неможливими. Нова команда має зробити так, щоб кожна людина, яка живе у Львові,
була почута, не була принижена, щоб були створені комфортні умови для всіх.
– Перед початком кожного опалювального сезону у Львові традиційно
згадують про потребу реформування системи теплопостачання міста. Зокрема,
кілька років обговорюється ідея передачі теплопостачальних підприємств в
концесію потужному інвестору. Однак, далі розмов справа не йде. В результаті
теплоенергетики постійно балансують на межі колапсу – зношені тепломережі, які
ніхто не оновлює, постійні багатомільйонні борги перед газовиками, які у
пожежному порядку погашаються за рахунок міського бюджету тощо. Чи є у Вас
рецепт реформування цієї вкрай важливої для міста і потенційно прибуткової
галузі?
Ми повинні не боятися і зламати
існуючу систему. Люди є заручниками неефективної радянської господарки і
платять гроші за безгосподарність чиновників. Ми є заручниками надзвичайно
централізованої радянської системи, при якій не було жодної альтернативи. Якщо
ми говоримо, що ми є країною з ринковою економікою, то споживач має мати вибір,
аби не бути рабом одного монополіста, якому потрібно платити стільки, скільки
написано в квитанції.
Для вирішення проблем із
теплопостачанням, по-перше, можливо, треба буде створювати концесії. Щоб
зробити теплопостачання якісним потрібні гроші. У Львові є тисячі котелень,
частина з яких модернізовані і дають
60-70% тепла, а є котельні, коефіцієнт корисної дії яких становить 20-30%, вони
гріють повітря. Крім цього, у Львові неізольовані теплотраси. Чиновники нічого
не роблять, а люди у безвиходді, бо не мають альтернативи.
Ще один із шляхів – встановлення
індивідуального опалення, дахових котелень, але влада у Львові зацікавлена в
збереженні монополії і тому творить різноманітні перепони, аби люди не отримали
дозволів на встановлення індивідуальних систем опалення. Потрібно створювати конкуренцію на ринку
тепла. Зрозуміло, що цього одним махом не зробиш, потрібна велика
роз’яснювальна робота, але робити це потрібно.
Є ще один важливий аспект. Сьогодні заборгованість за газ по Львову
складає близько 70 мільйонів гривень. Львів був на межі неотримання лімітів на
постачання газу, і ми могли залишитись взагалі без тепла. Але якщо подивитись
на рівень проплати людей, то він у Львові дуже високий. Люди за тепло платять,
теплопостачальні підприємства їх отримують а де ж ці гроші зникають? Чому ними
не розраховуються за газ?
Це ще один з аргументів на
користь залучення приватного бізнесу у сферу теплопостачання.
Крім цього, необхідно
цілеспрямовано займатися реалізацією енергозберігаючих заходів, які дозволяють
вдвічі скоротити споживання газу і тепла. Паралельно із цим треба шукати
альтернативні види палива, саме тут було б доцільно залучати приватний капітал.
Світ давно пішов уперед і ефективно використовує, для прикладу, тирсобрикети. А
у нас тут кінь не валявся.
– У контексті теплопостачання не можна не згадати і про проблему
відомчих будинків, десятки тисяч мешканців яких найчастіше опиняються перед
загрозою відключення тепла. Насамперед йдеться про помешкання, що перебувають
на балансі військових. Попри довгорічні запевнення міської влади, що цю
проблему буде вирішено, нічого так і не зроблено. Для чиновників Ратуші
мешканці цих будинків фактично стали людьми другого сорту, заручниками
непорозумінь між міською владою і військовим керівництвом. Чи бачите Ви шляхи
вирішення цієї проблеми?
– Ця проблема стара і штучно
створена чиновниками міської ради і Міністерством оборони. Міська влада
поставила вимогу довести КЕЧівські будинки до належного стану і тільки після
цього погодилась приймати будинки. Ясна річ, для того, щоб це зробити, потрібні
гроші. Тобто треба перед Міністерством оборони поставити питання про надання
Львову 20-30 мільйонів гривень для доведення цих будинків до належного стану. Я
думаю, якщо б це питання гостро ставилось міською владою і Західним оперативним
командуванням, уряд би почув. Можливо, кошти надали б не у повному обсязі, але
процес не був би замороженим і проблема б вирішувалась.
Я думаю, що у міської влади немає
зацікавлення вирішити проблему відомчого житла, натомість є інтерес взяти
побільше грошей в уряду і вкрасти. Вся суть у злодійстві. Адже проблему можна
було вирішити кілька років тому – продати землю військових, і за ці кошти
відремонтувати відомчі будинки. Сьогодні це важко зробити, але три-чотири року
тому така схема була абсолютно реальною, адже військові мали у Львові дуже
привабливу землю.
У міської влади немає бажання
вирішувати проблеми, а є свинське, хамське ставлення до людей, які живуть у цих
будинках.
– Одним з основних передвиборчих гасел нинішнього міського голови була
ідея реформи ЖКГ. Реалізація цієї ідеї для команди Садового виявилася завданням
непосильним. Що все-таки маємо робити з так званими ЖЕКами, які з одного боку
потребують величезного фінансування з бюджету, а з іншого – практично не
вирішують комунальні проблеми львів’ян?
– Яку б назву ЖЕКам не придумали,
але суть цього радянського винаходу залишається незмінною. Парадокс полягає в
тому, що люди платять квартплату, 70% якої
йде на утримання бюрократичного апарату – на зарплату працівникам ЛКП.
Я не повірю тому, хто скаже, що
знає, як реформувати цю систему. Знаю одне, треба думати, аналізувати, шукати
це рішення. Сьогодні мерія декларує про всебічну підтримку та сприяння
створення замість ЛКП Об’єднань співвласників житлових будинків (ОСББ).
Зокрема, впродовж минулих двох років було створено по 50 ОСББ. Зараз кількість
ОСББ у Львові становить понад 200, а загалом житловий фонд нашого міста налічує
майже 10 000 будинків. Виходить, якщо ми рухатимемось такими темпами як
зараз, а діючий мер вважає що перехід на ОСББ проходить доволі ефективно,
Львову буде потрібно 200 (!) років. На жаль, ми усі не доживемо до того часу,
тож потрібно шукати інші шляхи вирішення ситуації.
Так, ефективність ОСББ справді є
високою, такі будинки є в значно кращому стані ніж ті, які обслуговують ЛКП.
Наші чиновники часто вказують на європейський досвід. Але навіть у таких
розвинених країнах як Франція чи Швейцарія, кількість ОСББ не перевищує 15
відсотків.
На моє переконання, потрібно
створити організацію з єдиною диспетчерською службою, з концентрованими
фінансами, кваліфікованими робітниками, які згідно з планом займатимуться
виключно утриманням житлового фонду. Незалежно чи це буде комунальна чи
приватна структура, але людина має знати, що за сплачені нею гроші, буде
капітально відремонтовано будинок, а якщо станеться аварійна ситуація, то
протягом години її ліквідують.
Прибирання сміття це зовсім інша
функція. Цим повинна займатися приватна структура, бо це великий бізнес:
утилізація, збирання, переробка сміття.
Що ж стосується послуг ЛКП щодо
паспортизації, то ці функції треба передати у Міністерство юстиції.
– Тобто ЛКП як такі треба ліквідувати і створити абсолютно нові
структури?
– Абсолютно. Тому що сьогодні є
парадокс – люди платять квартплату тільки для того, щоб платити зарплату
працівникам комунальних підприємств. Це ненормально.
– На Вашу думку, чи можна підняти з колін промисловість Львова та
повернути до міста тисячі заробітчан, які колись працювали на львівських
підприємствах? Якщо так, то як саме
– Славних львівських заводів і
фабрик ми вже не піднімемо, бо вони зруйновані вщент. Недавно я був на
«Електроні». Колись вони випускали 1 мільйон 200 тисяч телевізорів у рік, а
сьогодні лише 100 тисяч, але вони щось роблять. Ці телевізори тільки умовно
назвеш львівськими, тому що всі комплектуючі возять з Китаю і Європи, але люди
працюють. Спеціалісти там надзвичайно кваліфіковані, і вони сьогодні не
торгують на базарі, а займаються своєю роботою. Тобто той менеджмент якось дає
собі раду, хоча їм створюють перепони.
Натомість міська влада взагалі
самоусунулася від співпраці з промисловістю. кажуть, що підприємства приватні і
міська влада на них не має ніякого впливу. Це дуже шкідлива думка. Ясна річ, що
міська влада не може керувати, викликати на килим і давати якісь вказівки, але
прямий інтерес міської влади в тому, щоб у Львові було якомога більше робочих
місць. Бо чим більше людей у Львові працюватиме, тим більшим буде міський
бюджет. Бюджет на 70% формується з подохідного податку.
Ясна річ, що підняти
промисловість Львова до такого рівня, як був колись, сьогодні не реально. Але
якщо змінити підходи, не стояти осторонь тих проблем, які є, наприклад, на
автобусному заводі, а опікуватися інтересами трудового колективу, то ситуація
на ЛАЗі була б зовсім іншою.
У міській раді є
адміністративно-господарський відділ, у якому працює 108 осіб, але немає
жодного працівника, який би відповідав за співпрацю з промисловими
підприємствами Львова, який би знав проблеми автобусного заводу, «Електрону»,
ЛОРТА.
У нас модно щороку проводити
інвестиційні ярмарки, цього року він пройшов у Трускавці. Але які інвестиційні
проекти виставила на цей форум Львівська міська рада? Немає проектів, які би
зацікавили людей, що мають великі гроші. Інвестиційні форуми «зійшли на пси».
Від сили набереться 5-7 надуманих проектів, але серйозних проектів немає.
При міській раді має бути
потужний інтелектуальний відділ, який не чекатиме, що хтось прийде і принесе
хабара, а вивчатиме ринок праці у місті, розроблятиме інвестиційні проекти і
пропонуватиме їх безкоштовно людям, які мають гроші.
У Львові треба створювати робочі
місця. Львів має бути туристичним містом, але це не основне. Львів – це
потужний науковий центр, це місто науки. Чого б нам не розвивати комп’ютерні
технології, адже у нас є унікальні діти, які могли б цією справою займатися. Є
багато інших речей, які випадають з поля зору і ніхто ними не займається. Тому
іншого виходу, ніж зробити Львів інтелектуальним центром, у нас немає.
Ви запитали, чи можна підняти
промисловість з колін? Я знаю, що хто стукає, тому відчиняють. Можливо, ми
можемо зробити так багато, що навіть не уявляємо, але тільки якщо дійсно щось
робитимемо.
– Уже в грудні стане остаточно відомо, чи Львів прийматиме Євро-2012.
Новобраний міський голова так чи інакше змушений буде вирішувати одну з двох
проблем: або де взяти кошти на продовження підготовки, або що робити з
недобудованими об’єктами, якщо Львову відмовлять у прийманні чемпіонату. Які
маєте ідеї з цього приводу?
– Я є скептиком і в мене є
глибокі сумніви у питанні Євро-2012. У
Львові починають у грудні ремонтувати якісь дороги, довкола така
безгосподарність, що я не знаю, як це їм з рук сходить.
Чесно кажучи, сьогодні я не бачу
шляхів, щоб належним чином підготувати Львів до проведення Євро-2012. Я не бачу
ні шляхів, ні потреби. Я розумію, що чиновники, починаючи з уряду, пижаться на
цьому питанні, друкують гроші, намагаються за бюджетні кошти щось робити. Але
якщо підготовка до Євро-2012 буде робитися як дорога на вулиці Антонича на
Сихові, яка через тиждень після ремонту посипалась, то нічого з цього не вийде.
Крім цього почали ремонтувати ще три магістральні дороги, але ж є технологічний
процес, нормальний господар при таких кліматичних умовах асфальту не кладе. До
«Євро» ще два роки і ті дороги треба буде переремонтовувати ще десять разів.
У мене є великі сумніви у тому,
що Євро-2012 буде у Львові.
– Але в будь-якому разі кредити взяті, стадіон частково збудований.
Якими будуть Ваші подальші кроки у цій сфері, у разі обрання Вас міським
головою? Що робити з недобудованими об’єктами?
– Не знаю. Я дійсно не знаю, що з
ними робити. Навіть якщо Львів таки прийматиме Євро-2012, то, знаючи економічну
ситуацію в державі, має статися чудо. Захід так просто грошей на підготовку до
Євро-2012 не дасть. Ці гроші треба буде закласти під щось, але як їх потім
віддати? Пройде два матчі, і що далі робити зі стадіоном? Я задаю ці запитання,
але мене ніхто не чує. Що буде далі?
– Власне, ці питання доведеться вирішувати новому меру, якому
залишиться дуже складний спадок з кредитами, з недобудовами…
– Так, спадок залишається
непростий. Якщо говорити про стадіон, то на нього позичили 100 мільйонів
гривень під 20% річних. Це жах. Це означає, що щороку треба віддавати тільки 20
мільйонів гривень відсотків і це без тіла кредиту. Знаєте скільки можна було б
доброго у Львові зробити за 20 мільйонів гривень?
Нехай цей стадіон збудують, але
місту він не потрібний. Він потрібний футбольній команді. Кажуть, що біля
стадіону дадуть землю, прийде інвестор і розбудує інфраструктуру. Це якісь
Нью-Васюки…
Ясна річ, новому меру розрубати
цей Гордієвий вузол буде непросто. Найважчим, як мені видається, буде питання,
що робити з недобудованим стадіоном, тому що я не вірю, що стадіон збудують
якісно. Будемо шукати якісь варіанти для того, щоб вдихнути життя у цю споруду.
Ясна річ, це буде не в 2012 році, а пізніше, але розбирати недобудований
стадіон було б також безглуздо.
Львову треба буде творити свою
футбольну команду, робити її господарем стадіону. Натомість стадіон «Україна»,
який розміщений на привабливій території, віддати під житлову забудову. Треба
буде робити таку «рокіровку» і шукати якісь варіанти. Ясна річ, що стадіон не
можна подарувати футбольній команді, бо це ж купа грошей. Напевно, місту треба
буде увійти на паях у футбольний бізнес. Якщо зробити футбол серйозним бізнесом
і не купувати за шалені гроші бразилійців, а виховувати своїх
футболістів-галичан, то якимось чином може вдасться гроші, вкладені у стадіон
відбити і повернути громаді міста.
– Питання, яке виглядає чи не найважливішим для претендента на мерську посаду. Львів має
багато проблем, вирішення яких вимагає значних коштів. Між тим, надходження до
міського бюджету у поточному році катастрофічно зменшились, і особливого
оптимізму щодо змін на краще наразі не спостерігається. Команда Садового не
знайшла нічого кращого, як вирішувати проблему за рахунок кредитів, фактично
загнавши місто у величезну боргову яму. Яким рецептом фінансового оздоровлення
Львова володіє Петро Писарчук?
– Ненаповнення бюджету Львова
говорить про те, що при владі авантюристи та нефахові люди. Продали готель
«Львів» за 17 мільйонів гривень, ціна якого становить 100 мільйонів гривень.
Якби цей готель виставили на аукціон у
2006 році, то за нього б виручили не 100 мільйонів, а, можливо, і всі 200! Тому
що тоді був попит на нерухомість, був пік цін. Значить, комусь було вигідно,
щоб тоді його не продали.
Натомість готель був зданий в
оренду колективу готелю «Львів» за 2 тисячі гривень у рік. Цього року міська
рада приймає рішення продати готель орендарям. Тим, що не могли платити орендну
плату. Ясна річ, що це брехня, фікція, за цим хтось стоїть з міських чиновників
дуже високого рівня. Це не простий депутат дозволив собі це зробити.
У місті є безліч такого майна,
яке здається за безцінь у фіктивну оренду, як готель «Львів», який здавали в
оренду за 2 тисячі гривень у рік. Тобто треба провести чітку інвентаризацію
міського майна.
Місто збирає 50 мільйонів гривень
податку на землю. Ця цифра може бути утричі більшою, якщо провести
інвентаризацію усієї землі, привести усіх до єдиних правил і відкинути підходи
«свій-чужий».
Що ж стосується продажу землі, то
для того, щоб він відновився до минулорічного рівня, потрібно ще років два-три.
Продавати землю чи комунальне майно у нинішніх умовах – це злочин перед
громадою міста.
Крім цього, треба створити
нормальні умови для бізнесу, аби людям надавались робочі місця. Це основне
джерело надходжень до бюджету.
Далі. Львів – це місто унікальне,
бо тут 90% пам’яток перебувають під охороною ЮНЕСКО. Для прикладу, Краків
проходить окремою статею у бюджеті Польщі. На реставрацію пам’яток Кракова з
держбюджету надають 100 мільйонів доларів.
Я хотів це питання про лобіювати
і домогтись прийняття у закону про особливий статус Львова і преференції для
міста. Але міська влада Львова почала кричати, що цього не можна робити, що це
обмежує місцеве самоврядування. Тому що якби відновили дирекцію державного
заповідника, ці гроші не потрапляли б у міську казну, де їх дерибанять, вони б
йшли на рахунок дирекції історичного заповідника, яка б опікувалась історичною
частиною Львова. Відтак у порядок би приводили і житловий фонд, і територію
міста.
Те, що в місті є гроші, в мене
сумнівів немає. Міська влада повинна створити умови, щоб ці гроші працювали на
львів’ян, а не на якісь кишені і банки.
– Останнє питання. Претендентам на посаду міського голови не обійтися
без закидів у намаганні прийти в мерію, аби лобіювати власні бізнесові
інтереси. Наскільки мені відомо, подібні звинувачення на Вашу адресу уже
лунають. Що можете відповісти своїм опонентам?
– Щоби лобіювати свої бізнесові
інтереси, а їх у мене у Львові, окрім ринку «Південний» немає, не треба йти в
міську раду, не треба брати на себе такий тягар. Для цього береться торбинка з
грішми, йдеться у кабінет чиновника і він легко усе вирішує. Маю моральне право
сказати, що буду нести іншу філософію, бо не піддався тиску, не пішов у зговір
і не грав за їхніми правилами. Мене принижували, у мене стріляли, але я їм
хабаря не заніс. У цьому є моя сила і віра в те, що в місті може бути все
по-іншому.
У мене є один інтерес – аби і
собі, і львів’янам і нашим дітям створити нормальне середовище, у якому будуть
поважати працю і шанувати людину. Ось мої інтереси.
Розмовляла Уляна КОПЦЮХ, "Львівський портал"
Львівський портал