У 4-річної мешканки Львівської області зареєстровано випадок захворювання на рідкісний паразитоз – дифілоботріоз. Рідкісний діагноз дитині поставили у грудні 2017 року.
Як повідомили Львівському порталу у Львівському обласному лабораторному центрі МОЗ України, згідно цей випадок є завізний,оскільки дитина харчувалась рибою та ікрою, привезених з Росії і неправильно кулінарно оброблених.
Захворювання, за даними медиків, протягом тривалого часу не проявлялось.
«Наявність інвазії встановлено у зв’язку з виділенням при дефекації “стрічки” гельмінта, після чого появились скарги на болі в животі, нудоту, слабість.Фрагменти паразита були доставлені в паразитологічну лабораторію ДУ “Львівський обласний лабораторний центр МОЗ України” та ідентифіковані як Diphyllobothrium latum – стьожак широкий», – повідомили у лабораторному центрі.
У Львівській області захворюваність на дифілоботріоз почала реєструватися з 2001 року, сьогодні зареєстровано лише 6 випадків дифілоботріозу.
Як вберегти себе від дифілоботріозу?
Дифілоботріоз – зоонозний пероральний біогельмінтоз, збудником якого є стьожак широкий (Diphyllobothrium latum). Це найбільший гельмінт людини, який внесений в книгу рекордів Гінесса – довжина від 2 до 12 м і більше(15-20м).В кишечнику людини паразитує один, рідше декілька стьожаків. Тривалість життя паразита вимірюється роками – 10-20 років. При цьому періодично частина кінцевого відділу гельмінта виділяється з фекаліями при дефекації. Тяжка форма захворювання супроводжується анемією перніціозоподібного типу. Характерною особливістю дифілоботріозу є природна осередковість. В Україні вогнища даного паразитозу існують у дельті Дунаю, а також в зоні Кременчуцького та Каховського водосховищ, створених на Дніпрі.
Зараження відбувається тоді, коли в їжу вживається неправильно кулінарно оброблена або непросолена риба, ікра. Не виключено і контактно-побутовий шлях передачі гельмінта. Він відбувається через погано вимитий після обробки риби посуд або руки, на яких залишилися личинки широкого стьожака, які мають мікроскопічні розміри, невидимі неозброєним оком. Далі вони в кишечнику людини виростають до статевозрілого віку. Ці шляхи зараження людини дифілоботріозом є основними.
Для більшої частини інвазованих людей, у яких дифілоботріоз протікає маніфестно (бурхливо, з яскраво вираженими проявами) характерна наступна симптоматика:
- слабкість і постійна сонливість;
- значне зниження працездатності;
- парестезії (порушення чутливості шкірного покриву, поколювання і оніміння);
- постійні запаморочення;
- неприємний присмак на язику після їжі, особливо коли людина вживає солону або кислу їжу;
- нудота, нерідко перехідна в проривну блювоту;
- хворобливі відчуття в животі;
- порушення стільця (закрепи змінювалися проносами);
- практично повна втрата апетиту.
Часто хворі повідомляють про вихід з калом частин гельмінта у вигляді стрічок різної довжини, що є характерним для дифілоботріозу.
Діагноз дифілоботріозу підтверджують виявленням у фекаліях яєць стьожака широкого та макроскопічним дослідженням будови члеників паразита.
Для запобігання формування осередків дифілоботріозу велику роль відіграє охорона прісних водойм від фекального забруднення шляхом будівництва очисних споруд, влаштування каналізованих вбиралень; суворий контроль за скиданням у водойми знезаражених від яєць гельмінтів побутових, промислових стічних вод і нечистот з населених пунктів.
Особиста профілактика полягає в тому, щоб не вживати в їжу сиру, недостатньо солену, смажену чи варену рибу, свіжу малосольну ікру. Рибний фарш, котлети і дрібну рибу необхідно смажити не менше ніж 15-20 хвилин, а нерозпластані частини великої риби — не менше 30—40 хвилин. При температурі 21—22°С загибель личинок гельмінта настає через 18 годин, при 10—12°С — через 3 доби, при 6—8°С — через 7 діб. Дрібну рибу знезаражують шляхом витримування у 20 % водному розчині кухонної солі протягом 1-ї доби, велику — протягом 10 діб. Ікру необхідно обробляти окропом. В осередках дифілоботріозу необхідно проводити дегельмінтизацію собак і котів, інвазованих стьожаком широким.
За матеріалами: Ю.Босацької, Р. Іваник та Л. Сірко.
Катерина Родак