«Лінива статуя Свободи», «сидяча статуя Свободи», «львівська статуя Свободи» – як її лишень не називають місцеві та як її не описують туристам. Все ж незмінною залишається її приналежність до найвищої людської цінності – свободи. Львівська група статуй «Ощадність» ще з радянських часів перебувала у занедбаному стані, рука «свободи» падала, промені на її короні востаннє сяяли ще, певно, за життя її творця – Леонарда Марконі. А вона, як поважна та неприступна львівська панянка у свої 125 років благала про допомогу, аби бути окрасою, а не соромом міста.
Чому львівська «статуя Свободи» до 2016 року збирала порохи і обіцянки, і як вдалося врешті-решт зібрати кошти на її відновлення, – розбирався Львівський портал.
Ощадність – не означає вбогість
Скульптурна композиція «Ощадність. Рільництво. Промисловість» з’явилася на приміщенні Галицької ощадної каси (сьогодні – Музей етнографії та художнього промислу) у 1891 році. Тоді у Галичині високо цінувалась така якість, як ощадність, а тому під Галицьку ощадну касу віддали одну з найкрасивіших будівель старого Львова. Автором львівської статуї є відомий скульптор Леонард Марконі. Власне львівська пані Ощадність мали би берегти кошти, споглядати за їх, як кажуть сьогодні, цільовим використанням, примножувати та слідкувати за ними. Двоє чоловіків, яких вона міцно їх обіймає, символізують промисловість і рільництво – дві галузі, що приносять прибуток.
Схожість символізму цієї композиції до постулатів американського капіталізму та зовнішня схожість львівської Ощадності до американської Статуї Свободи породили багато ідей щодо походження цієї скульптури. Подейкували, що Фредерік Бартольді (батько американської Статуї Свободи) вкрав у Марконі ідею. Втім історія все-таки довела, що символ Америки з’явився на 5 років раніше львівської статуї. Водночас і доказів, що Леонард Марконі створював львівську композицію за прикладом Бартольді, теж немає, хоча схожість цих скульптур помічають усі історики-скульптори.
Втім, яка б не була справжня історія походження «Ощадності», скульптура дійсно милує око, хоча, щоб поглянути на неї, треба мати дійсно соколиний зір.
У 2016 році берегині ощадності виповнилося 125 років – саме стільки часу вона потерпала від стихій та часу. Про необхідність її реставрації говорили і балакали багато років, та справа до діла не доходила. За словами львівського реставратора Віктора Проданчука, однією із причин було те, що статуя є дійсно неприступною – туди годі добратись. «Вона розташована дуже високо, і не кожен на неї звертає увагу», – уточнив він.
У мерії ж бідкаються на те, що давно шукали фінансування, але воно не шукало їх. Востаннє шанс на нове життя з’явився у «статуї Свободи» у 2014 році, коли було оголошено конкурс від Посольства США. Інститут міста Львівської міськради тоді опитував протягом місяця через соціальні мережі львів’ян: яка, на їхню думку, пам’ятка архітектури потребує негайного порятунку? І городяни з-поміж шести об’єктів обрали скульптурну групу «Ощадність». Тоді у Львова була можливість отримати 100 тисяч доларів на реставрацію «Ощадності», але місто «пролетіло». До того місто ще двічі подавалось на цей грант, і врешті-решт терпіло невдачу.
До 2016 року останній ремонт, якщо можна так сказати, цієї скульптури проводився через 15 років після смертельного випадку. Нагадаємо, у 1981 році у статуї відвалилась рука зі смолоскипом і вбила жінку, що проходила попід будівлею. Коли руку приклеювали назад, то зробили це неякісно і аварійність статуї від цього не зменшилась. Ощадність стала не лише облупленою старенькою, а ще й статуєю з «інвалідністю» руки. Словом, заощадили на ній, як могли.
Друге дихання «Ощадності» – майже диво
І хоч мало хто вже на це сподівався, у 2015 році сидяча красуня Ощадність отримала нарешті реальний шанс бути відновленою. Це стало реальним завдяки ініціативі львівського фотографа, активіста Сергія Смірнова та Інституту банківської справи, який погодився провести щорічний аукціон того року власне на потребу статуї «Ощадності». Так, 28 вересня, у Львівській опері студентський аукціон зібрав 300 тисяч гривень на реставрацію скульптурної композиції. Проте цих коштів було недостатньо, і у бюджет розвитку на 2016 рік депутати заклали кошти на дофінансування цього проекту. Для цього навіть не довелося отримувати 100 тисяч доларів чи ще більших сум.
«Проектно-кошторисна документація коштувала 31 тисячу гривень. Згідно цієї документації, загальна вартість робіт – 467 тисяч гривень. З міського бюджету 165 тисяч гривень було виділено і оплачено. Інститут банківської справи ще має доплатити, бо наразі перерахував лише 99, 5 тисяч гривень. Проект реставрації виготовила Львівська національна академія мистецтв», – розповіла Львівському порталу начальник управління охорони історичного середовища Львівської міськради Лілія Онищенко-Швець.
Підрядником виступило підприємство «Оберіг», відоме своїми реставраційними роботами у Львові. У липні 2016 року стартували роботи на скульптурі.
«Вони реставрують дахи, фасади, балкони. Ми з ними вже кілька гарних об’єктів зробили. Тут працював їхній підрозділ, що займається реставрацією скульптур під керівництвом Андрія Федоришина. Також працювали кілька молодих хлопців – випускників політехніки», – зазначила Л. Онищенко-Швець.
Як повідомив власник «Оберегу», реставратор та скульптор Віктор Проданчук, усього на об’єкті працювало 7 осіб.
«Чотири реставратори – три з них постійно працювали під наглядом Андрія Федоришина. І на кузні працювало ще два реставратори. Загалом – сім осіб», – підрахував він.
Спочатку анонсувалося, що роботи завершаться через 3-4 місяці, втім тривали вони півроку.
«Взагалі це дуже складні роботи, бо вони проводилися на висоті. Там не були дуже вигідні умови для цього – досить мало місця. Хлопці постійно працювали зі страховкою. Кожного дня туди піднятися і злізти – це не так просто. Крім того, були непередбачувані моменти. Наприклад, в процесі виконання робіт з’ясувалося, що корона статуї є позолочена, і треба було ту позолоту відновити, а гроші на це не були передбачені в кошторисі. Фірма «Оберіг» виконала цю позолоту власним коштом», – розповіла Лілія Онищенко.
За словами В. Проданчука, на позолоту його підприємство виклало близько 18 тисяч гривень.
«Декількох променів не було взагалі, решта була знищена… Інших складних робіт було багато. Зокрема, це було відчищення повністю від бруду, мулу, моху. Слово «Ощадність» повністю було оновлене, бо воно раніше було заштукатурене. Багато було тріщин тощо – все було відновлено», – запевнив реставратор.
Пізніше також з’ясувалося, що та рука, яку колись приліпили, раніше була в зовсім іншому ракурсі. І треба було знайти за старими фотографіями та малюнками її старий вигляд, щоб його відновити. Фактично руку довелося робити заново.
Таким чином, реставраційні роботи скульптури повністю завершені. Навесні 2017 року заплановане відновлення двох вікон-люкарень, що обабіч Ощадності. На ці роботи у бюджеті міста передбачено 100 тисяч гривень.
«Реставрація скульптурної групи «Ощадність» є завершеною. Але в проекті передбачено також реставрацію двох вікон-люкарень, які є обабіч скульптури. І для них треба робити окремі риштування», – запевнила Лілія Онищенко.
Станом на 15 січня 2017-го року, завершено також і облаштування підсвітки статуї. Тепер і ввечері вона стане помітнішою для туристів і городян.
Не все те золото, що блищить
Якщо ж відкинути у сторону ейфорію від тої краси, що тепер сидить на Музеї етнографії, то можна знайти деякі цікаві закономірності реставраційного процесу. Ну, до прикладу, Віктор Проданчук (власник «Обрегу») – винятково талановита людина і справді чудовий реставратор, балотувався у 2015 році до Львівської міської ради Львова від партії «Самопоміч». Фактично «Самопоміч» слідкувала за проведенням реставрації і повідомляла у себе на сайті усі новини, пов’язані із цим процесом. Навіть фільмувала його на відео. Як би там не було, але виходить приблизно така картина: 125 років усім було байдуже на символ галицької ощадності, аж поки хтось не «прийшов і зробив».
За словами Лілії Онищенко-Швець, «Оберіг» Віктора Проданчука у мерії вибрали для цих робіт, оскільки їхні реставратори уже показали себе у Львові в цій сфері.
«Ми не проводили тендер. Ми мали кілька пропозицій від різних фірм, і спільно з Інститутом банківської справи і з Академією мистецтв вибрали саме цю фірму і цих хлопців, бо знали, що вони вже мають досвід подібних робіт», – запевнила Львівський портал вона.
Водночас голова депутатської комісії архітектури, містобудування та охорони історичного середовища Ігор Телішевський відзначає, що приналежність майже усіх дотичних осіб до відновлення цієї та інших пам’яток до «Самопомочі» – ознака чогось «нездорового» у місті.
«Забагато корупційної складової сьогодні у Львівській міській раді. Це не тільки ця сфера, але і багато інших. Ми бачимо це усюди: якщо свої, то все дозволено, якщо не свої – то вставляють палки у колеса і просто підприємці не можуть працювати… Власником фірми, що займається реставрацією, може бути і депутат, і будь-хто, але коли постійно в нас подібні ситуації… До прикладу, компанія кандидатів від «Самопомочі» виграє тендери, різні роботи виконують ті фірми, де кандидат «Самопомочі» – тут є якась корупційна складова. Просто так вони не виграють усі тендери і просто так не отримують ці роботи», – вважає він.
Цікаво, що кошти на влаштування підсвітки «статуї Свободи» дав одіозний депутат міської ради Григорій Козловський.
Отож, незважаючи на хеппі-енд в історії з відновленням львівської Ощадності, ложка дьогтю мусила підпсувати і цю стерильно-солодку казку. Зрештою, як би там не було, львівську «статую Свободи» відновили. Її рука тепер міцно тримає факел, що берегтиме львів’ян від усіляких нечистих помислів. А золоті промені на її короні нагадуватимуть усім скупердяям та хабарникам одвічну істину, що «не все те золото, що блищить».
Фото: Андрій Федоришин
Катерина РОДАК, Львівський портал