Цього року українському генієві Тарасу Григоровичу Шевченку виповнюється 201. Дата, як кажуть старші люди, солідна, а тому без урочистостей точно не обійдеться. І якщо у великих містах день народження Шевченка стараються ще хоч якось осучаснювати, то маленькі українські села мають вже роками вироблену схему святкування дня народження пророка України. Львівський портал постарається в деталях описати схему святкування ДН Григоровича на селі, а людей які себе впізнають просимо не ображатись і не подавати до суду, бо історія насправді може бути і не про вас.
Отож десь наприкінці лютого в сільському будинку культури вже ходять розмови про святкування дня народження Кобзаря. Додамо, що 8 березня віддавна в селах святом не вважають, і цей вихідний день використовують швидше для впорядкування господарки. Відтак ніхто й не думає розпиляти таланти на підготовку святкувань «жіночого дня». Інша річ із вшануванням Шевченка.
Ініціативу в свої руки бере голова БК (будинку культури), як керівник «найкультурнішої» в селі установи, ця жінка або чоловік йде і напряму ставить конкретне завдання художньому керівнику. Короткий діалог між цими культурними людьми можна охарактеризувати словами: Шевченко, бандура, вірші і щоб не так, як минулого року. Щоб відразу привідкрити завісу, варто сказати, що в селах концерти для народу влаштовують не так вже і часто. Тому кожен день відкритих дверей у сільському БК це вже свято і концертна програма тут не так важлива. Люди, спраглі за вічним і гарним все рівно заб’ють зал будинку культури. Проте кожен керівник сільського клубу і його права рука – художній керівник – це люди, які стараються дарувати глядачам тільки «оригінальні і нові» концертні номери. Як це виходить в реалі, це вже інше питання.
Підготовка до головного концерту березня виглядає наступним чином. Художній керівник піднімає свої архіви за попередні роки, щоб, як ви зрозуміли, ідентичність номерів в жодному разі не співпадала. Далі пишеться сценарій. Сценарій – то в сільському БК така штука, яка визначає береш ти участь в концерті чи не береш. Про те, чи хоче той чи інший сільський «артист» взагалі брати участь у святкуванні, мова навіть не йде. Художні керівники сільських клубів мають своє бачення та, якщо чесно, то й мають певну трупу постійних виконавців-аматорів. Відтак сценарії часто пишуться без відома учасників концерту. Згодом їх ставлять перед фактом неминучої участі у дійстві. І, як не дивно, це дає стопроцентний позитивний результат. Хто ж собі ворог і ризикне відмовитись вшановувати Кобзаря й тим самим опублічитись на все село.
Тепер окремо про учасників. В концерті беруть участь декілька категорій сільських мешканців. Перша категорія – це зовсім маленькі діти, які ходять до клубу на танці (не на дискотеки, а вчитись народним танцям). Друга категорія – це учні середніх класів, які вміють гарно читати вірші й більш-менш в унісон співати «Заповіт». Третя категорія – це молоді люди (старшокласники чи уже випускники), які теж гарно читають вірші, а в перервах між читаннями ще й танцюють «більш складні», ніж малеча танці. Четверта категорія – це люди старші (які вже давно не є школярами, але й надалі залишаються активними, романтичними й артистичними і пам’ятають не один вірш Шевченка). Вони беруть участь у виставах і читають довжелезні вірші, які перших три категорії ще не в силах подужати. Ну і на останок – п’ята категорія учасників концертного дійства. Це люди пенсійного віку. То здебільшого жінки і здебільшого давні учасниці церковного хору. Ця категорія бере глядачів старовинними одностроями і не менш витриманими в часі голосами, але від їхнього виконання «Заповіту» в багатьох у залі на очах з’являються сльози. І так каждого року.
Тепер пройдемось по вже вище описаному сценарію. В кожному Шевченківському концерті є декілька стандартних відточених роками номерів. Один з таких, то маленький хлопчик, вже школяр, який на сцені грає молодого Шевченка. Людина, що на сільському концерті випадково зайде за куліси, молодого Шевченка відразу впізнає. Його видадуть білі штани і солом’яний капелюх. Відразу можу сказати, що якщо «молодий Шевченко» в 2 чи 3 класі, то до класу шостого – він приречений чітко виконувати умови свого «контракту» і чемно грати роль юного Шевченка, що пас тоді ягнята за селом. В чоловіка, що грає роль Шевченка в літах, умови «контракту» не кращі, а можливо навіть гірші, бо за тиждень до концерту забороняють голити вуса.
Ще один обов’язковий учасник шевченківського концерту в селі – дівчина бандуристка. Вона часто виконує дві-три тужливі пісні. Дівчина бандуристка чи не єдина, хто хоч трохи намагається експериментувати з репертуаром, але композицію «Думи мої, думи мої», на прохання художнього керівника, виконує завжди. І саме ця композиція чомусь приносить їй чи не найбільший успіх у глядачів, а відтак оплески і поодинокі сльози від захоплення.
Не обходиться святкове дійство і без декламування Тарасових поезій. Хлопці, дівчата, в парах, наодинці декламують найпопулярніші твори Кобзаря: «Розриту могилу», «Тополю», «Причину» та інші. Та найбільший успіх і всі лаври в цій дисципліні падають на вже не молоду, але ще і не надто стару жінку, яка читає Шевченкову «Лілею» або «Наймичку». Як мінімум два виходи на біс незмінній декламувальниці цих поезій гарантований.
Танці у виконанні діток на Шевченковому дні народженні, то взагалі окрема тема. Якби глядачі в залі були більш уважними, то могли б також так станцювати. Але коли малеча починає притопцювати, то глядачам вже не до уважності. Більшість людей, які відвідують сільські концерти, зачаровано милуються своїми чадами, а ті в свою чергу з року в рік «дивують» їх своїми танцювальними номерами.
І коронний номер майже кожного сільського Шевченківського концерту – це, як вже вище зазначалося, виступ бабусь-хористок. Одна пісня у їхньому виконанні, так би мовити, готує зал до того, що зараз всі вийдуть на сцену і заспівають «Заповіт». Бабусі-хористки під час виконання твору (без якого не обходиться жодний Шевченківський вечір) стоять найближче до мікрофонів, тому їх чути найкраще. Зал чомусь ридає, але в бабусь така реакція людей – то безперечний успіх.
Закінчується концерт традиційними словами подяки від сільського голови: Шевченку, що творив, артистам, що виступали, громаді, що прийшли. Ну і повний катарсис сільська громада отримує від заключного слова священика. На цій ноті Шевченківський День Народження закінчується і всі з нетерпінням чекають наступного.
Ілюстрації cmayuluk.blogspot.com
Станіслав ЦВЕК. Львівський портал