Ідея сепаратистського заколоту на сході України могла розроблятися і надихатися за межами країни, але її виконання покладено на польових командирів на місцях. Серед різношерстної компанії лідерів «народного ополчення» є і місцеві уродженці, і прибулі з Росії варяги. Серед них – колишній чиновник Луганської ОДА, муляр і власник бізнесу. Інтернет-видання «Гордон» придивилося до головних терористів сходу України і склало список найактивніших з них, про це інформує кореспондент Львівського порталу.
ІГОР ПЛОТНИЦЬКИЙ – самопроголошений керівник «ЛУГАНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ», командир бандформування «ЗОРЯ».
Згідно з офіційною біографією Плотницького, що публікується російськими та сепаратистськими ЗМІ, майбутній лідер «ЛНР» народився в 1964 році в Луганську. Однак допитливі журналісти виявили слід Плотницького на Буковині. Жителі селища Кельменці Чернівецької області підтверджують, що тут жила родина майбутнього сепаратиста і школу Плотницький закінчив саме там. У 1982 році Плотницького забрали служити в армію до Пензи. Після закінчення строкової служби він залишився в Збройних силах, а в 1987 році закінчив Пензенське вище артилерійське інженерне училище. Звільнився з армії в 1991 році в званні майора.
На початку 90-х приїхав до Луганська, де працював у комерційних структурах. Пізніше організував власний бізнес з торгівлі паливно-мастильними матеріалами. З 2004 по 2012 рік працював на державній службі в обласній Інспекції з питань захисту прав споживачів.
На початку сепаратистських заворушень на сході України Плотницький став на бік «ЛНР». У квітні організовує батальйон «Зоря», а з 21 травня 2014 призначений на посаду «міністра оборони». Після того як перший глава «ЛНР» Валерій Болотов пішов зі своєї посади, Плотницький змінив його і пізніше говорив, що «був призначений» на цей пост, правда, не уточнював, хто саме його призначив.
Журналістське розслідування «Української правди» вказує на прямий зв`язок Плотницького, а також підконтрольного йому «уряду ЛНР» з колишнім губернатором Луганської області та впливовим екс-регіоналом Олександром Єфремовим.
На даний момент Ігор Плотницький і підконтрольні йому бандформування знаходяться в конфлікті з бандами «козаків», які захопили південь Луганської області. Фактична юрисдикція «глави ЛНР» поширюється на територію не набагато більшу, ніж площа самого Луганська.
МИКОЛА КОЗІЦИН – командир «ВСЕВЕЛИКОГО ВІЙСЬКА ДОНСЬКОГО»
Майбутній «козачий отаман» народився в 1956 році в Дзержинську Донецької області. У 1978 році закінчив училище МВС у Харкові, після чого працював наглядачем у виправно-трудовій
колонії. У 1985-му прапорщик Козіцин був звільнений з внутрішніх органів за численні посадові злочини, серед яких були і пияцтво, і нестатутні відносини з ув`язненими.
З 1990-го починає брати участь у формуванні структур Донського козацтва, яке створювалося на хвилі зростання патріотичних настроїв в Росії наприкінці 80-х. У 1992 році разом з групою добровольців воює на боці росіян в Придністров`ї. У 1993-му бере участь в грузинській війні на боці Абхазії. У цьому ж році став отаманом «Всевеликого війська донського».
У 1994 році від імені донських козаків підписує угоду про співпрацю з керівництвом самопроголошеної Чеченської республіки Джохара Дудаєва, що викликало великий скандал, однак після початку Першої чеченської війни зв`язки Козіцина з Дудаєвим допомогли звільнити з полону багатьох російських військових. Втім, активної участі в тій війні козіцинські «козаки» не приймали.
В кінці 90-х був задіяний в югославському конфлікті на боці сербів, де мав безпосередні контакти з колишнім президентом Югославії Слободаном Мілошевічем.
До початку українського конфлікту Козіцин постійно жив у своїй резиденції в Новочеркаську Ростовської області. Там він обріс званнями та реаліями, які часто вигадував собі сам. Якщо вірити словам «отамана», то він – доктор економічних наук, письменник, лицар Мальтійського ордена і академік. Втім, не виключено, що деякі з 28 державних нагород Козицін, серед яких премія імені Жукова цілком справжні, так як Козицін і його «військо» тривалий час користуються прихильністю влади РФ.
Після початку бойових дій на сході України Козіцин і його «козаки» беруть активну участь у зіткненнях на боці сепаратистів. Підконтрольні «отаману» частини «Козачої національної гвардії» зайняли Антрацит (який є неформальною столицею козіцинських володінь), а також Ровеньки, Красний Луч і ряд інших міст на півдні Луганської області. Також в сфері впливу Козіцина знаходиться «отаман» зі Стаханова Павло Дремов.
Микола Козіцин відкрито не визнає існування «ЛНР» і вважає підконтрольні йому землі «територією Російської імперії».
ОЛЕКСІЙ МОЗГОВИЙ – командувач бандформування «ПРИВИД»
Народився в 1975 році на півночі Луганської області в селі Нижня Дуванка Сватівського району. Служив в українській армії за контрактом, деякий час працював у військкоматі міста Сватове. Звільнився у званні сержанта. З кінця 90-х був політично активний на місцевому рівні – працював агітатором на виборах і членом комісії на виборчій дільниці. Про політичні погляди Мозгового можна судити з того, що він був членом організації «Молода гвардія», очолюваної відомим сепаратистом Арсеном Клінчаєвим.
Навесні 2014 брав активну участь в луганському антимайдані. У квітні організував «Народне ополчення Луганщини» і вже 10 квітня практично офіційно відвідав Москву як один із «лідерів протесту», де зустрівся з главою парламентських фракцій ЛДПР Володимиром Жириновським і «Справедливої Росії» Сергієм Мирним. Однак справжнім лідером в «ЛНР» Мозговий так і не став. Він не зміг поділити владу з тодішнім главою сепаратистів Валерієм Болотовим і 21 квітня разом зі своїми людьми відправився в Лисичанськ, де і закріпився, а 6 травня оголосив про офіційне примирення з Болотовим.
Мозговий спільно з командувачем північнодонецьким гарнізоном бойовиків Павлом Дремовим керував обороною проти літнього наступу української армії по лінії Рубіжне – Сєверодонецьк – Лисичанськ. Після того як міста довелося залишити, з вірною йому частиною людей, яка до того моменту вже отримала назву «Привид», відступив до Алчевська, де створив своє власне управління, дистанціювавшись від «влади» Плотницького і «козаків» Козиціна.
Мозговий – творча особистість, не тільки польовий командир, але ще й поет, а також виконавець народних пісень, які співає як російською, так і українською мовою. У мирний час навіть був солістом сватівського чоловічого ансамблю.
Мозговому належать популярнв в інтернеті висловлювання, що жінка повинна сидіти вдома і вишивати хрестиком, а не ходити по барах.
ПАВЛО ДРЬОМОВ (БАТЯ) – командир «ПЕРШОГО КОЗАЧОГО ПОЛКУ ІМ. ПЛАТОВА »
Про життя Дрьомова до війни відомо небагато. Народився в Стаханові в 1976 році і був муляром. В одному з інтерв`ю заявив, що служив в українській армії, «яка послала його воювати в
Придністров`я під кулі», що малоймовірно навіть не тому, що українська армія не брала участі в придністровській війні, а тому, що в 1992 році Дрьомову було 16 років.
Вперше він сплив у якості керівника терористів влітку 2014 року в Сєвєродонецьку, де за сприяння Миколи Козиціна організував загони «козаків». В одному з інтерв`ю того періоду російськими ЗМІ Дрьомов представлений «легендарним Батєй». Позивний Батя за ним дійсно закріплений, а ось в чому саме полягає легендарність колишнього стахановського муляра, дізнатися не вдалося.
Після наступу української армії Дрьомов відступив з Сєвєродонецька в Стаханов, одноосібним правителем якого і став, залишившись у формальному союзі з контролюючим південь Луганщини Миколою Козиціном.
Дрьомов отримав широку популярність завдяки своїм відео, де, не соромлячись у виразах, критикує інших сепаратистів, особливо керівника «ЛНР» Плотницького, з яким перебуває у стані гострого конфлікту, про що свідчать постійні перестрілки між різними бандами.
За словами Дрьомова, у нього є флешка, на якій знаходиться компромат на все керівництво «ЛНР». Крім секретної флешки, у Баті нібито є й особистий номер прем`єр-міністра РФ Дмитра Медведєва. Плюс Дрьомов відомий як активний антисеміт. Зокрема, Ігоря Плотницького він називає «жидом», а Міньське перемир`я – «вивертом єврейських олігархів».
ОЛЕКСІЙ МІЛЬЧАКОВ (ФРІЦ, СЕРБ) – командир бандформуванння «РУСИЧ»
Мільчаков народився в 1991 році в Санкт-Петербурзі. Вболівав за пітерський «Зеніт», згодом захопився неонацизмом. Став відомий у міській правій субкультурній тусовці, отримав прізвисько Фріц. Володіє мисливською і травматичною зброєю. У 2009 році притягувався до адміністративної відповідальності за стрілянину в недозволеному місці.
Широку популярність здобув у 2011 році, коли виклав на своїй сторінці «ВКонтакте» фотографії вбивства цуценяти, яке він згодом з`їв. Незважаючи на широкий громадський резонанс, кримінальну справу за обвинуваченням у шкуродерстві проти молодого нациста відкривати не стали, а сам Олексій на якийсь час зник з Санкт-Петербурга.
Пізніше Мільчаков знайшовся в Пскові на службі в 76-й десантнії дивізії. Після проходження служби він практично відразу відправився в Луганську область вже нібито в якості добровольця, де влітку 2014 сформував угруповання «Русич» зі своїх ідейних соратників по ультраправому табору і взяв позивний Серб.
На війні Мільчаков знову проявив шкуродерські нахили, коли публікував фотографії на тлі вбитих українських військових.
У складі свого підрозділу воював в угрупованні пізніше вбитого Олександра Бєднова «Бетмен». Брав участь у бойових зіткненнях з «Айдаром», де разом з бойовиками «Русича» відзначився особливою жорстокістю. Після ліквідації Олександра Бєднова угрупованнями Ігоря Плотницького, Мільчаков оголосив війну «керівництву ЛНР».
ОЛЕКСІЙ ПАВЛОВ (ЛЄШИЙ) – командир бандформування «ЛЄШИЙ»
Народився в 1975 році в Приморську Запорізької області. Закінчив ПТУ в рідному місті. З 1993 по 1995 рік служив в армії в 529-му механізованому полку в Дніпропетровській області. Після
армії осів у Стаханові, де став брати участь у козацьких організаціях.
З 2007 року Павлов – козачий «отаман» в станиці Кадієвська під Стахановим. Свою організацію майбутній лідер сепаратистів зареєстрував від імені «Союзу козачих формувань», нитки якого тягнуться до Росії, а головою є Валерій Староконь – друг «отамана» Миколи Козиціна.
Навесні 2014 бере активну участь у сепаратистських виступах в Луганську. Після захоплення міста бойовиками формує «Смерш ЛНР», у складі якого займається затриманнями і тортурами активістів луганського Євромайдану. Тоді ж формується підрозділ, названий по імені позивного Олексія Павлова. База батальйону «Лєший» – будівля СБУ в Луганську, а пізніше Луганський інститут МВС.
Нетривалий період влітку 2014 Павлов навіть був фактично одноосібним господарем Луганська після Валерія Болотова.
З недавніх пір Павлов і його підрозділ знаходиться в тіні через конфлікт з угрупованнями Плотницького.
ОЛЕКСАНДР ЗАХАРЧЕНКО – командир бандформування «Оплот», самопроголошений «глава ДНР»
Народився в 1976 році в Донецьку. Закінчив технікум промислової автоматики. Працював електромеханіком на шахті. Попрацювавши на шахті, Захарченко починає бізнес-кар`єру.
На його ім`я в Донецьку були зареєстровані компанії ТОВ «Дельта-форт» і «ТД Континент», в одній з яких співвласниками значилися члени Партії регіонів.
Крім бізнесу, займається громадською діяльністю – очолює донецький філіал харківської організації «Оплот», яка в період Євромайдану запам`яталася як постачальник добре екіпірованих тітушок.
16 квітня 2014 в числі групи озброєних бойовиків здійснює захоплення будівлі Донецької ОДА.
У травні стає «військовим комендантом» Донецька. У складі «Оплоту» бере участь у боях з українською армією.
22 липня отримує легке поранення в руку під Кожевньою на півдні Донецької області.
7 серпня після від`їзду з Донецька московського піарника Олександра Бородая займає його місце «прем`єр-міністра ДНР».
Пізніше на організованих сепаратистами «виборах» отримав статус «глави ДНР».
ОЛЕКСАНДР ХОДАКОВСЬКИЙ – екс-командир бандформування «ВОСТОК», глава «РАДИ БЕЗПЕКИ ДНР» 
Ходаковський – колишній командир спецпідрозділу СБУ «Альфа» у Донецькій області, тому інформації про колишнього співробітника спецслужб практично немає.
У складі свого підрозділу Ходаковський був у лютому 2014 року в Києві, де брав участь у придушенні протестів. Як він зізнався згодом, саме події на Майдані вплинули на його рішення прийняти бік сепаратистів.
Навесні 2014 Ходаковський зібрав під своїм крилом колишніх українських силовиків з «Беркута» і «Альфи», до яких приєдналися найманці з Кавказу – кадирівці і осетини. Нове формування отримало назву «Восток». Бойове хрещення «Восток» отримав у зіткненні з батальйоном «Донбас» в бою під Карлівкою 23 травня. А вже 26 травня «Восток» у складі інших сил терористів зазнав великих втрат при спробі взяття аеропорту Донецька.
У боротьбі за владу в Донецьку Ходаковський конфліктував з приїхавшими з Москви Олександром Бородаєм і його союзником Ігорем Гіркіним (Стрєлковим). Після того як Гіркін зі своїми бойовиками був змушений під тиском української армії відійти в Донецьк, Ходаковський вирішив, що йому небезпечно перебувати в одному місті з озброєним загоном Ігоря Івановича, і відступив до Макіївки 9 липня.
Разом з Ходаковським пішла половина його «батальйону», в той час як решта присягнули на вірність тодішньому «міністрові оборони ДНР». У Макіївці, далеко від лінії фронту, Ходаковський зайняв будівлю «Макіїввугілля», розставив озброєну охорону і став чекати, коли Гіркін з Бородаєм куди-небудь раптом поїдуть, що і відбулося через місяць.
З донецьким уродженцем Захарченком командир «Востока» спільну мову знайшов набагато простіше і 13 листопада указом «глави ДНР» був призначений на створену під нього ж посаду «голови ради безпеки ДНР». Німецький журналіст Андре Айхофер, який брав у Ходаковського інтерв`ю, розповідав, що тепер з вікна робочого кабінету колишнього польового командира відкривається вид на центральну площу Леніна в Донецьку.
АРСЕНІЙ ПАВЛОВ (МОТОРОЛА) – командир бандформування «СПАРТА»
Народився в 1983 році в Республіці Комі. Осиротів у 15 років, пізніше виховувався бабусею. Служив в армії три роки як зв`язківець, де й отримав прізвисько. Брав участь у Другій чеченській війні. Після служби повернувся в Комі, одружився, завів дитину, працював чи то автослюсарем, чи то гранітчиком і в цілому вів типове для мільйонів своїх співвітчизників життя.
Доля Мотороли зробила крутий поворот після того, як він під враженням від новин на російському ТБ приїхав на Донбас захищати російський світ. Павлов приєднався до угруповання Гіркіна в Слов`янську і став командувати загоном бойовиків, який охороняв блокпост на Семенівці.
Говіркий і в міру фотогенічний Моторола сподобався російським журналістам, які у великій кількості бували в Слов`янську в період його окупації. Моторола стає чи не головною медійної зіркою «ополчення» після самого Гіркіна, це штучно створений образ простого добровольця з російської глибинки, який все кинув і поїхав на Донбас рятувати мирних жителів від бандерівської хунти.
Друга дружина Мотороли (перша залишилася в Комі), яка різко контрастує з ним висока мовчазна брюнетка, знайшлася в лавах «ополчення» в Слов`янську. Однак весілля зіграли вже в Донецьку 11 липня після відступу. Це одруження стало однією з центральних подій у житті «республіки». Привітати молодят прийшли лідери сепаратистів Павло Губарєв та Ігор Гіркін, а репортажі з весілля розтиражували багато ЗМІ.
Після весілля Моторола з новоспеченою дружиною вирушив до Криму – відпочити і залікувати отримані під Слов`янському рани. Медовий місяць тривав недовго, і вже на початку серпня він повертається на Донбас, де створює власне бандформування «Спарта».
Підрозділ Мотороли брав участь в організації Іловайського котла для українських військових. Потім «Спарта» передислокувалася до Донецька, де протягом кількох місяців разом із загоном терориста Гіві робила безуспішні спроби штурму Донецького аеропорту. Кілька разів «ополченці» рапортували про встановлення контролю над аеропортом, проте кожного разу це виявлялося неправдою. Втім, неодноразові повідомлення про смерть Мотороли також поки не підтвердилися.
МИХАЙЛО ТОЛСТИХ (ГІВІ) – командир бандформування «СОМАЛІ» 
Народився в Іловайську в 1980 році. У 1998-2000 роках проходив строкову службу в українській армії. У навчальному центрі «Десна» отримав спеціальність танкіста. Після армії працював верхолазом. Позивний отримав в армії не за грузинське походження, а за зовнішню схожість з кавказцем.
За власним твердженням, завжди більше симпатизував Росії, ніж Україні, тому після початку заворушень на сході України прийняв сторону сепаратистів і відправився воювати в Слов`янськ в угруповання Гіркіна.
В якості командира бойовиків вперше проявив себе під Іловайськом, де загін під командуванням Гіві брав безпосередню участь у блокуванні українських військ, які намагалися вийти з оточення.
З початку осені 2014-го разом з Моторолою керує атаками бойовиків на аеропорт Донецька.
В якості тактики атак терористи найчастіше вибирають лобові наступи, що призводить до великих втрат серед атакуючих.
Кількість загиблих в загонах Гіві і Мотороли за період безглуздих штурмів аеропорту не піддається обчисленню.
ОЛЕКСАНДР БЄДНОВ (БЕТМЕН) – командир підрозділу «БЕТМЕН»
Бєднов народився в 1969 році в Луганську в сім`ї військовослужбовця. У 1988 році пішов служити в армію і був зарахований у внутрішні війська МВС. За словами самого Бєднова, у складі ще Радянської армії ніс службу в гарячих точках на Кавказі. Після звільнення з армії повернувся до рідного Луганська і влаштувався на роботу в міліцію. У 2005-му пішов зі служби у званні капітана. Працював в охороні нічного клубу.
Початок «російської весни» 2014 року в Луганську Бєднов зустрів в якості активіста антимайдану. Спочатку вступив в «Народне ополчення» Олексія Мозгового, потім сформував власний підрозділ, який отримав назву по позивному свого командира.
У структурі самопроголошеної «ЛНР» Беднов-Бетмен досить швидко став відомим у народі польовим командиром. На сепаратистських інформаційних ресурсах його представляють не інакше як «легендарний». Нетривалий час в серпні 2014 займає пост «міністра оборони ЛНР».
Перший відкритий конфлікт з урядом «ЛНР» у Бєднова стався, коли він збирався взяти участь у «виборах», організованих сепаратистами. За сценарієм перемогти повинен був діючий «глава ЛНР» Ігор Плотницький, і участь у «виборчих перегонах» авторитетного польового командира Бетмена в плани не входила. Людей Бєднова обстріляли в момент подачі документів у «виборчком».
Незважаючи на конфлікт з угрупованням Плотницького, Беднов продовжував базуватися в Луганську. Був активним противником мирних домовленостей в Мінську, а також відмовлявся брати участь в обміні полоненими, незважаючи на те що в особистому підпорядкуванні Бєднова була в`язниця, в якій серед інших містилися і українські військові. За непідтвердженою інформацією, наприкінці грудня 2014 пропонував Павлу Дрьомову спільний бунт проти Плотницького.
Убитий 1 січня 2015 в районі Латугиного в результаті засідки. За словами представників «ЛНР», Беднов загинув у перестрілці з «народною міліцією» після відмови роззброюватися. Той факт, що на машину Бєднова напали із засідки і спалили вогнеметами, говорить не на користь цієї версії, а та обставина, що в якості доказу смерті Бєднова було надано лише обгоріле тіло, дало привід для припущення, що бойовик не вбитий, а захоплений російськими спецслужбами .
Після загибелі Бєднова його підрозділ було розформовано, а найближчі соратники захоплені. Бойовикам «Бетмена» в «ЛНР» інкримінують знущання над ув`язненими і мародерство.
Фото: ukr-online.com
Інтернет-видання «Гордон»
