Журналісти після перебування в зоні проведення антитерористичної операції, описують у своїх репортажах не більше 40-50% з побаченого. Представники медіа розуміють, що вся отримана інформація у випадку висвітлення може вартувати життя бійця. Про це сьогодні у Львівському прес-клубі під час відеомосту на тему: «Медіа і війна: які стандарти журналістики найчастіше порушують ЗМІ, що пишуть про АТО, у Харкові та Львові?» сказав відомий львівський журналіст та директор інтернет-видання «Новий погляд» Роман Онишкевич, передає кореспондент Львівського порталу.
«Потрібно говорити і писати правду. Проте ті журналісти, які бувають у зоні АТО, описують лише 40-50% з того, що там побачили, що дізнались. Просто є моменти, коли потрібно розуміти, що чиєсь людське життя не вартує того репортажу. До прикладу, був такий випадок, коли один відомий журналіст, прізвище якого я не називатиму, потайки знімав бійців. Вояки просили не знімати обличчя, бо їхні батьки не знають, де насправді вони знаходяться. Хлопці відібрали у нього камеру, дали прочухана і на три дні посадили у яму. З одного боку – це знущання над журналістом, а з іншого – для чого потайки знімаєш, якщо тебе по-людськи просили цього не робити. На мою думку, людське життя і людський спокій не вартує жодних журналістських амбіцій», – наголосив Р.Онишкевич.
Харківський журналіст та громадський активіст Роман Черемський, який у полоні бойовиків перебував чотири місяці, теж погоджується з львівським колегою у тому, що не варте людське життя висвітленої інформації. Тим паче, якщо ця інформація стосується іншого боку лінії фронту.
«Якщо наш журналіст потрапляє на інший бік війни, у кращому варіанті йому можуть переламати ребра, в гіршому – убити. Український журналіст для них це ворог, якого потрібно полонити, допитати і покарати», – зазначив Р.Черемський.
Водночас він наголосив й на іншому аспекті. Справа в тому, що українські журналісти взагалі не можуть перебувати по інший бік війни і бачити, що там відбувається.
«Ось чому ми, четверо журналістів, потрапили у полон до терористів. Бо ми не могли реально оцінити інформацію, перебуваючи на одній стороні, при перетині лінії фронту. Адже ми, досвідчені журналісти, не мали реальної картинки того, що там відбувається. Наших журналістів там немає і їх сприймають виключно як ворогів. Натомість російські журналісти, які там постійно шастають, мають величезну перевагу, бо вони мають інформацію з місця події. Вони беруть коментарі у людей, показують, що там відбувається, тому вони мають довіру від місцевого населення. Це один із факторів, чому місцеве населення так довіряє російському телебаченню. Вони не бачать українських журналістів там. Вони бачать лише російських журналістів і себе на екранах. І вони, як зомбі повторюють те, що кажуть на російських каналах», – каже Р.Черемський.
Він додав, що українські журналісти отримують інформацію про те, що відбувається на території захопленій бойовиками, з вторинних джерел. Тому, як наслідок, місцеве населення не довіряє українським ЗМІ, які дають не завжди правдиву або неповну інформацію. Цю ситуацію, на думку Романа Черемського, наразі змінити ніяк не можливо, оскільки йдеться про високі ризики для працівників ЗМІ.
Водночас фотокореспондент УНІА та «Укрінформ» Маркіян Лисейко назвав суттєвою проблемою українських журналістів у висвітленні подій на Донбасі те, що вони не мають офіційного доступу до зони АТО.
«Ополченці або російські війська офіційно працюють із представниками російської преси і допомагають їм в отриманні інформації. Водночас українським журналістам офіційно ніхто не допомагає. Фактично усі репортажі, які знімають на лінії фронту, здійснюються завдяки особистим зв’язкам, знайомствам, здебільшого – нелегально. Тобто немає такого, що журналіст акредитовується, приїжджає в штаб і його везуть туди, де дійсно щось відбувається. Такого немає. Банальний приклад, коли останній раз обмінювалася велика група полонених. Наших не взяли, бо боялися, що все зірветься, а з російської сторони були журналісти, які подали інформацію, яка вигідна їм», – сказав М.Лисейко.
Фото: nikorupciji.org
