Чому львівська влада здебільшого займається політиканством, захлинається у взаємних звинуваченнях, а в той час місто потребує вирішення гострих господарських проблем? Яку оцінку можна поставити нинішньому губернаторові Львівщини? Чи можливо розвивати успішний бізнес в умовах кризи. Про це та інше в розмові кореспондента «Львівського порталу» з Петром Писарчуком, екс-нардепом, головою ЛОО Партії регіонів, засновником ТВК «Південний».
– Нещодавно чимало галасу здійнялось у місті довкола так званого нападу на львівського мера Андрія Садового. На Вашу думку, чому до цієї історії «приклеїли» ВО «Свобода»?
– Якщо «клеять» «Свободу», то точно це провокація і власне тих, хто звинувачує «Свободу» в цьому нападі. Адже всі ми ходимо по землі й можемо натрапити на такого чоловіка, який має недобрі сентименти. І на мене кидались люди, бо не люблять Партію регіонів і кричали: «Он пішов головний регіонал, він нам тут регіони привів». На Галицькому ринку жінки на мене кидались. Хоча, це було вже давніше. Зараз нормально реагують.
Щодо нападу на Садового, я б не став це коментувати, хай би міліція розбиралась. І, думаю, вони вже мають достовірну інформацію. Нічого ж такого екстраординарного у цій події нема. Справді міський голова не може всім догодити. І напевно є багато людей, які незадоволені рішеннями, котрі приймав міський голова і тут нічого дивного, що в такому великому місті знайшовся чоловік і вирішив саме таким чином виразити своє ставлення до мера.
– Чому ж міський голова й сам натякає, що замішані свободівці?
– Бо міський голова заміть того, щоб шукати консенсусу та порозуміння, адже місто знаходиться в дуже складній ситуації, пішов іншим шляхом. Думаю, для того, щоб якось знівелювати свої провали господарські, бо є за що відповідати… То вони зробили собі зі «Свободою» таку войну невеличку, щоб людям напустити туману. Мер каже: «Я хороший, а «Свобода» погана й винна в міських проблемах». А «Свобода» навпаки себе вихваляє, а на міського голову кивають, мовляв він заважає господарювати. Насправді ж яке їхало – таке здибало. І власне кажучи, якби Бог їм дав розуму, то не виносили б цього на люди, на публіку, а сідали в сесійній залі та й домовлялись.
Це протистояння негативно впливає на імідж Львова. Думаю, наші недруги руки з цього потирають. Але що гірше, це протистояння руйнує те, що вже знаходиться на грані фолу – господарку.
– Одне з господарських питань, через яке впродовж тривалого часу ведуться суперечки між мером і депутатським корпусом – це тариф на теплопостачання. Ви вважаєте, принциповим, за яким тарифом розраховуються львів’яни і чи справді це потребує таких пристрастей?
– Було б найкраще, якби люди платили за отриману послугу, а не за безгосподарність чиновників. Адже що можна говорити про тепломережі, які зношені, зруйновані, взагалі про наші теплові станції, які будовані ще в 50-60 роках минулого століття і коефіцієнт корисної дії там дуже низький…. Думаю, більшість львів’ян не розуміють, що таке двоставковий тариф чи який там тариф. Та їм цього й не потрібно. Людям потрібне тепло і адекватні ціни.
А тут навпаки: забороняють індивідуальне опалення. А це також на догоду великим теплопостачальним підприємствам-монополіям. І влада штучно утримує ці напіврозвалені теплоцентралі.
Треба кардинально змінювати саму систему надання комунальних послуг людям. Необхідно займатись теплозберігаючими технологіями, утепляти за сучасними технологіями будинки. Тоді люди будуть отримувати послугу якісну і за доступну ціну. А те, чи будуть платити весь рік чи півроку – від того мало що зміниться.
– Ви кажете, що в основному протистояння Садовий–депутати розігрується, аби приховати недоліки в господарці…
– Ні мер не є людиною, яка все знає та й «Свобода» провела людей, які мало що петрають. Треба брати фахівців, сідати, радитись, працювати.
До прикладу, стадіон збудували й кажуть, що Садовий винен в розтраті такої великої суми грошей, а зараз об’єкт простоює. Так, в першу чергу міський голова винен, але й депутатський корпус також винен, який потурав тому і збудували за три мільярди гривень. Це ж два річних бюджети Львова, а збудували нікому не потрібний об’єкт. За ті гроші можна було Львів вилизати, зробити транспортні розв’язки і не було б корків, не руйнувалась би зараз центральна частина міста. Як на мене, люди не розуміють, в якій ситуації ми живемо і до чого це місто ведемо.
– Свого часу Ви також балотувались на посаду міського голови. Уявляєте, якщо б додалось і партійне протистояння в сесійній залі… Думаєте, була б краща ситуація в місті?
– Якщо керуватись інтересами міста, інтересами людей, то нема жодної політики. Тому я б запросив фахівців, сідав і говорив аргументовано, переконував. Можливо, краще це було б навіть робити в прямому ефірі. Якщо відкинути підкилимні ігри: я тобі – ти мені, ми тобі пустимо твоє питання, а ти там пропусти якусь землицю чи якусь приватизацію… Оте нинішнє протистояння – це результат, коли домовлялись-домовлялись, а потім когось жаба задусила, що от він взяв більше, а дав менше і не ділиться. От і тоді починається війна.
Якщо депутати і мер працюють для людей, то абсолютно немає значення до якої ти партії належиш. Головне, щоб в тебе було прагнення і бажання бути чесним перед громадою, чесним перед дітьми, своїм майбутнім і бажання залишити після себе добрий слід на землі.
Що тут гадати? Як би склалась співпраця з депутатами?
З самого початку визначив головне і говорив. Не звинувачувати: он Садовий злодій. Якщо так, то звертайтесь у правоохоронні органи, нехай вони дають оцінку. От має покровителів у Києві. Я думаю, що у «Свободи» покровителів у Києві не менше. Це все таке – дитячий балаган. Не мають чим похвалитись просто. Якби щось зробили для народу, для міста, то не мали б часу на дурниці.
– Отже, на Вашу думку, між мером і депутатами немає ідейних протиріч
– Переконаний, що ідейних протиріч немає бути в міській раді. Ідейних протиріч немає бути в Україні, бо всі партії декларують, що люблять Україну. І що працюють для України. Хіба, можливо, якісь маргінали кричать: «Давайте здамо Україну в Росію чи полякам».
Але ідейних протиріч нема. Є політичні бачення різних речей. І це нормально, адже Україна є різна. І не потрібно форсувати подій, прийде час, історики вивчать все, вляжуться пристрасті. І всі, хто заслужив будуть пошановані. У нас Бандера, а в Одесі Катерина ІІ і нікуди від цього не дінешся. І така є правда – англійці шанують всіх, пам’ятників не валять. Це все вляжеться. А зараз основна проблема і в Україні, і у Львові – треба рятувати господарку, людям дати роботу, подолати бідність. Зараз велика біда: люди працювати не хочуть, шукають легкого хліба, йдуть на крадіжки. Даєш роботу, а він не вміє чи не хоче робити, ходить, аби відбути день за днем і отримати зарплату. От з чим треба боротись. Кваліфікацію піднімати, дати працю тим, хто вміє і хоче працювати. Оце вся політика. Але все це буде не тоді, коли виберуть Яценюка, Кличка чи Януковича. Україна від того щасливіша не стане. Україна тоді підніметься, коли ми збудуємо українську економіку. Тоді в Європу будуть кликати…
– Як Ви оцінюєте діяльність фракцій Партії регіонів в міській та обласній радах?
– Та ніяк. Їх не видно і не чути. У міській раді вже два втекло з фракції. Ясна річ у тому середовищі не всі люди витримують.
Ну що вони можуть зробити? Добре що є. Адже депутатом міської ради є директор Оперного театру і це знаково для Львова. Більшість саме таких людей мали б складати депутатський корпус. І я тішусь, що це депутати від Партії регіонів, а не від «Свободи». Від «Свободи» – безробітні, а від Партії регіонів – директор Опери і командувач Академії Сухопутних військ, яка є взірцем всього українського війська. І це добре. Якби «Свобода» і решта партій не посилали у міськраду ділків, які йдуть аби вирішити свої фінансові проблеми, на кусок хліба заробити, а формували еліту Львова і делегували в міську раду кращих, то й була б інша ситуація на сьогодні. Люди, які себе проявили, які є фахівцями своєї справи, чогось досягли в житті, кожен у своїй галузі, тоді б не було тих скандалів.
– Щодо обласної ради, когось можете виділити, працюють регіонали успішно?
– Однозначно. Сергій Федоренко – це людина, яка півтора роки керувала галуззю охорони здоров’я в області і зробила за цей час набагато більше, ніж всі керівники до нього за десять років. Почав менталітет мінятись в галузі, інвестиції пішли. І питання з бородою, які висіли, повирішував за півтора року, без конфліктів, без шуму і крику. І з тими людьми, які є. Головне хотіти, прагнути і робити – успіх прийде.
– За півроку звикли до думки, що вже не є депутатом Верховної Ради?
– Повірте, я щасливий з того, що не є депутатом Верховної Ради. Щасливий, що Бог дав мені розуму, бо мене штовхали, щоб йшов по округу на вибори. Добре, що я того не зробив. Чому? Тому що я, як депутат Верховної Ради, за десять років вичерпався. Перше скликання щось хотів, бігав, їздив, лобіював, а далі людина до всього звикає і вже нема тої гостроти роботи. Хай йдуть нові й працюють. Після того, як склав повноваження, до Києва не їздив і не хочу. Маю багато роботи і за півроку багато чого вдалось зробити тут.
– Проте Ви стежите за роботою парламенту?
– Не стежу.
– І навіть не знаєте, які там скандали?
– Та іноді залізу в Інтернет і так швиденько щось перегляну. Нема за чим стежити. По тій простій причині, що Верховна Рада кардинальних рішень не приймає. Всі ці пікетування, штовхання – гріш їм ціна. Я того за 10 років надивився. І де ті пікетувальники? І де ті їх ідеї? Все це сплило як ріка. І витрачати час на дурниці, які робляться у Верховній Раді, в мене просто немає часу.
– І Ви не зможете оцінити вчинок 148 депутатів, серед яких чимало регіоналів, котрі звернулись до польського сейму з проханням засудити українців за Волинські події?
– Дуже мені шкода… Це напевно ініціатива не Партії регіонів, а комуністів. А шкода, що в Партії регіонів знайшлись люди, які на такий крок пішли. Думаю, що вони про це шкодують, це, мабуть, на певний час пан біг розум забрав, як казала моя бабця. Припускаю, що більшість з тих людей не вникала про що йдеться. От пройшовся хтось з листком по Верховній Раді і давав на підписи і не розуміючи, не читаючи, не вдаючись у деталі – підписали. От назбирали тих підписів і відправили. Звичайно це ганьбить українську державу. І, думаю, що люди які зробили це – шкодують, бо це був якийсь емоційний крок. Це треба перегорнути і забути.
– Ваші прогнози щодо євроінтеграії. Розумію, що не цікавитесь, але це наше майбутнє
– Ні. Євроінтеграцією я цікавлюсь. І все роблю, щоб євроінтеграція відбулась. Щоб на тому клаптику землі, де я бізнесую була Європа. Не чекати, коли ми вступимо в ЄС, а щоб вже була. І вона вже є. Коли тут був якийсь німець то казав: «зер гут». І в очах цього німця ми вже є не якоюсь провінцією, а дійсно європейською частинкою нашого міста.
І переконаний, що людей треба виховувати. А як виховаєш європейця в садочку, де розвалений стіл, обідрані стіни, об бруківку можна ноги поламати?… Новий українець виросте європейцем, коли він буде в гарному садочку, коли буде мати можливість займатись англійською, ходити на плавання, бачитиме довкола квіти – це формує з дитинства естетику і людину майбутнього.
З іншого боку, коли говорити про євроінтеграцію, то варто сказати, що не все так гладко в Європі, не всі члени ЄС задоволені. Східні країни, які жили в системі радянських координат – для них це був стрибок в нове якісне середовище. Але тут йдеться передусім про маленькі країни, де два-три мільйони населення і розміром, як Львівська область. Звичайно, там впорядкувати легше дороги, ніж у великій Україні.
Знову ж таки складається в людей враження, що ми вступимо в Європу і вже на другий день все у нас буде прекрасно. Та не зовсім так є. От Болгарія в Європейському Союзі, а пенсія 70 євро, корупція процвітає, люди бідні, мітинги проходять. У Греції, Італії поширюються настрої, що треба покидати Європейський Союз, бо німці відбирають їх суверенітет (а хто платить гроші, той замовляє музику), а користі їм це не приносить.
Також насторожують цінності європейські, які нам так насаджують – одностатеві шлюби. Європа як зварювала. Хіба це цінності?
Або думаємо, що ми вступимо в ЄС і вже всі судді наші, прокурори, міліція будуть інші. Та звідки? Німців не привезуть, або ж тоді треба здаватися. Та буде те саме.
Але ми повинні прагнути до Європи і, думаю, що угода буде підписана і це буде крок вперед для українців. І в майбутньому ці позитивні речі воздадуться нашим дітям та внукам.
А те, що є люди, які не хочуть бачити Україну в ЄС, а хочуть в Митному союзі – це теж позиція. Громадяни хочуть, вони мають право на те. І не потрібно істерик. Це демократія. Думаю, що Росія з часом також стане членом ЄС. Хоча зараз хоче створити нову структуру Євро-Азійську. Якщо говорити про економіку, то сьогодні центр економічного зростання перемістився на схід: Китай, Японія, Південна Корея. Вони сьогодні вже й США тиснуть. Власне кажучи, нема вічних ворогів та вічних друзів, як казав Черчілль. Є інтереси. Потрібно розвивати економіку і продавати свої товари. Ми повинні виробляти конкурентноздатний товар.
До прикладу – Китай. За 30 років розвинувся і зараз 25% товарів легкої промисловості на ринку США є з Китаю. А в Україні я вже й не говорю. Оце державна політика, хоча там при владі комуністи. Але ВВП зростає і вже якась частина китайців живе належно. Не всі звичайно, але вже не їдять горобців і не ходять в лаптях. Старші люди отримують 400 доларів допомоги. Завдання вирішене.
– Як би ви оцінили діяльність губернатора Шемчука, він з Вами радився, коли прибув на Львівщину?
– Я не можу аргументовано оцінювати, бо не мав можливості займатись аналізом того, що робить шановний Віктор Вікторович. Ясна річ, що ноша в нього нелегка. Що там говорити. Поїдьте до Пустомити – суцільні ями. Можна робити багато. Але нині основне для влади – зробити дороги – це кровоносні судини економіки, це лице держави. І на цьому треба було б зосередитись. І тут недостатньо поміняти голову автодору одного на іншого, не в тому проблема основна. Треба шукати гроші, залучати інвестиції, створювати базу. А не так, щоб один «Онур» робив добрі дороги, а решта підрядників лише ямки-латки закопували.
Але знову ж таки, коли говоримо про інвестиції, а тут «Свобода» робить заяви до дружнього нам президента Польщі, що ми його не пустимо, яйцями закидаємо… То про які інвестиції йдеться? Україну поставили на сьоме місце серед країн, яким загрожує дефолт – це серйозне попередження для всіх нас і для опозиції в першу чергу.
– Це дуже глобально. Ви взагалі з Віктором Шемчуком знайомі? Ви ж в один час були депутатами
– Так. Ми одночасно були народними депутатами. Я очолюю обласну організацію Партії регіонів, він представник державної влади на Львівщині, ми зустрічались, говорили і ми домовились, що я не буду втручатись чи нав’язувати своє бачення, чи давати свої рецепти, чи просувати свої кадри. Основна відповідальність лежить на ньому і я вважаю, що моя позиція є правильною. Хотів би, щоб місія Шемчука на Львівщині, на відміну від попереднього губернатора, увінчалась успіхом. І цього щиро бажаю.
– Тобто у вас негласна домовленість, що ви не просуватимете своїх кадрів?
– Невелика частина представників Партії регіонів працює в районних адміністраціях от уже кілька років. Це люди, які делеговані партією і нормально з губернатором налагодили робочі ділові стосунки, нема скандалів і це вже добре. Бо, як на мене, попередній губернатор робив дуже часто бурю в склянці води. А це шкодило атмосфері серед чиновницького люду й загалом області. Шемчук спокійно працює. І то добре.
– Шемчук бував на «Південному»?
– Ні, не був. Я запрошував і обіцяв прийти. Ми зараз готуємо відкриття початкової школи. Збудували супершколу для дітей, які закінчують наш садочок. Будемо відкривати першого вересня й обов’язково запросимо і Шемчука, і Садового, і «Свободу».
– Яка зараз ситуація з «Південним»? Мається на увазі неодноразові закиди депутатів міської ради щодо незаконного будівництва ринку.
– Суперситуація на «Південному». Ми бачимо наших сусідів, які бурхливо починали, а зараз все заросло бур’яном. Ми дякуємо Господу, що є добрий до нас, і ми в умовах кризи доводимо не лише собі, але й багатьом людям, якщо хотіти і тяжко працювати, то можна робити такі гарні речі. У першу чергу треба подолати кризу в головах. Якщо там все буде гаразд і тяжко працювати, то підприємство буде розвиватись. І ринок «Південний» цьому яскравий доказ.
– А як з узаконенням землі, на якій збудовано «Південний»?
– Все узаконено. Платимо найбільші податки, отримуємо дипломи, в тому числі від міської ради. Були якісь судові тяганини, але вже, слава Богу, закінчились.
– Тобто вам вдалось залагодити конфлікт, який неодноразово піднімався депутатами міськради?
– Нічого з депутатами ми не залагоджували. Хай покажуть депутати… Ті, які приходили на «Південний» і щось вказували… Вже, до речі, багато з них не є депутатами. Але хай покажуть, що вони законно збудували. Якщо незаконно будуть з’являтись такі об’єкти, як ринок «Південний», значить треба змінювати закони.
От якби «Південний» був пустирем, то був би нікому не потрібний і ніхто б ним не цікавився. А якщо є таке гарне підприємство, то завжди знайдуться люди, які скажуть: незаконне, паскудне і Писарчук такий-сякий і деспот. Що я про себе тільки не наслухався. Але я тішусь, бо більшість з тих людей, які прийшли сюди в 1996 році, стали іншими. Вони торгували на цераті, а нині торгують в гарних умовах, возять гарні товари, їздять на гарних машинах. І працюють люди з Чимеринець. З мого рідного села тут 50% будівельників. І я з ними мучусь зранку до вечора, і з тої муки щось виходить. Приходять сюди люди і бачать інше середовище, іншу культуру.
І що б про мене не говорили, все це сталось за рахунок того, що ми багато працювали.
Зоряна ОНИШКЕВИЧ, "Львівський портал"