Уже цієї осені на розгляд Верховної Ради планують винести законопроект, який врешті має визначити статус трудових мігрантів. Скільки загалом налічується у світі українців-заробітчан, чому «рідний» уряд вирішив підзаробити на їх кровних грошах, що необхідно зробити державі, аби призупинити темпи міграції розповідає «Львівському порталу» народний депутат Михайло Хміль
– Пане Михайле, скільки саме українських трудових мігрантів зараз налічується?
Україна дуже глибоко інтегрована у всі світові міграційні процеси, які відбуваються і такий стан справ існує вже віддавна. Те, що бачимо зараз – це вже п’ята хвиля міграції. Українців працездатного віку, які перебувають у статусі міжнародних мігрантів на даний момент налічується від 2,5 до 7 млн осіб. Це дані Міжнародної організації з міграції (МОМ), точнішої цифри наразі ніхто вказати не може. Чи це багато, чи мало можна сказати лише порівнюючи з загальною чисельністю мігрантів, що є у світі. А це 200 мільйонів осіб – за даними цієї ж Міжнародної організації з міграції. А чотири попередні хвилі міграції дали результат – українська діаспора налічує 20 мільйонів осіб.
– У яких країнах найбільше українських трудових мігрантів?
– У відсотковому відношенні приблизно 50% мігрантів налічується на території Російської Федерації, близько 40% – у країнах Євросоюзу. Росія інформувала, що впродовж 2012-2013 років на її території перебувало близько 1 млн 300 тисяч українських заробітчан.
Щодо країн ЄС, то найпопулярнішими серед українців вважаються шість країн – це Італія, Чехія, Іспанія, Португалія, Польща та Угорщина. Справді, Україна є одним з найактивніших донорів робочої сили до країн Євросоюзу.
– Чи можна сказати, що мешканці певних українських областей є більше задіяними в процес трудової міграції в порівнянні з іншими. Які найактивніші українські території?
– Якщо взяти карту України й визначити активні області, котрі є найбільшими донорами робочої сили, то можна сміливо говорити про Закарпатську та Чернівецьку області, далі, трошки менш активні: Львівська, Тернопільська, Хмельницька, Волинська та Луганська. Найменш активні в плані трудової міграції є області центральної України: Київська, Кіровоградська, Вінницька, Дніпропетровська.
– Упродовж останнього часу в Італії загинули три українські заробітчанки. Де саме українцям найнебезпечніше перебувати, з чим це пов’язано? І що Україна робить задля безпеки своїх громадян за кордоном?
– Складне питання, але я б відповів, що зараз не надто безпечно жити і в нашій країні. Думаю, що відсутність безпеки, яку відчувають громадяни на території України, в тому числі відсутність верховенства права, неможливість захистити приватну власність, рейдерські захоплення підприємств, ріст злочинності – усе це спонукає до того, що людина їде за кордон в пошуку кращої долі.
Насправді я не вважаю, що ці випадки є в Італії свідчать про системну небезпеку чи дають чітку картину. Це прикрі випадки, які таким чином співпали в часі. Навпаки, на мій погляд, зрештою, й статистика це підтверджує, найбезпечнішими є країни з розвиненою демократією. Тобто, власне країни Євросоюзу, серед яких Італію, можна вважати такими, що є безпечними для перебування.
Водночас треба розрізняти два види мігрантів, які існують. Мігранти, які перебувають на легальних і законних підставах – окрім українських прав і свобод користуються також і правами, пільгами, свободами країни перебування. Нелегальним мігрантам, звичайно, важче.
Та в будь-якому разі, про яких би мігрантів не йшлось, країни з добре розвиненими демократичними інституціями безпечніші, ніж, скажімо Російська Федерація. А найнебезпечніше, природно, в країнах, де відбуваються збройні конфлікти чи масові заворушення.
– Чи можуть українці в разі небезпеки сподіватись на допомогу з боку дипломатичних корпусів? Наскільки ефективно працює Міністерство закордонних справ?
– При великій кількості перебування громадян однієї країни на території іншої країни завжди будуть виникати певні незручності в роботі дипломатичних служб. Але хочу наголосити на абсолютно недостатній роботі Міністерства закордонних справ щодо надання повного спектру консульських послуг громадянам, що перебувають поза межами України.
Зокрема, лише дуже незначна частина громадян, які перебувають за кордоном, скористались таким правом, як реєстрація. За приблизними даними лише близько 1% українців за кордоном стали на консульський облік. Відтак про яку підтримку з боку МЗС може йтись? Яскравий приклад – останні вибори до парламенту. З числа наших громадян, що перебувають за кордоном, правом голосу скористались менше 1%. А, враховуючи те, що вони всі були позбавлені права обирати мажоритарного кандидата, можна говорити про позбавлення конституційного права брати учать в голосуванні, як такому.
– Утім для заробітчан ущемлення виборчих прав мабуть все таки не є найбільшою проблемою…
– Гірше те, що до більшості українців за кордоном ставляться, як до вихідців з країн третього світу. Тут треба зважати, що 90% наших заробітчан перебувають на території країни, де вони приїхали, із неврегульованим соціальним статусом. Тобто, потенційні заробітчани, як правило, їдуть з туристичними візами і в момент закінчення дії візи, стають, грубо кажучи, нелегалами. Водночас ми маємо пам’ятати, що в у будь-якому випадку вони є громадянами України. І Україна зобов’язана дбати про забезпечення прав і свобод усіх без винятку громадян.
Про які права і свободи говорять українські емігранти за кордоном? Отримання достовірної інформації про країну перебування, куди вони їдуть чи куди вже потрапили. Можливість реалізувати свої права в галузі освіти. Йдеться про те, що за кордоном у наших заробітчан народжуються діти. Й вони хочуть, аби їх діти отримували освіту, а після повернення в Україну, могли ідентифікувати документи про освіту. Також заробітчани сподіваються тут знайти відповідник набутих за кордоном кваліфікацій. Турбує питання користування соціальними послугами, пенсійне забезпечення, соціальне страхування. Лише дуже незначний відсоток користується правом відрахування від заробітної плати на пенсійне страхування. Відтак через певний час дуже малий відсоток цих громадян зможуть розраховувати на отримання пенсії. Про такі речі необхідно інформувати людей.
– Щодо можливості легалізувати своє перебування – це проблеми виключно мігрантів чи вони можуть сподіватись на певну допомогу?
– Приблизне число осіб із неврегульованим статусом становить 80-90%. Відповідно громадян, які перебувають на легальних підставах лише 10-20%. В основному люди, які впродовж кількох років працюють на території тієї чи іншої держави, самі намагаються легалізуватись. Час від часу країни, де є багато мігрантів, оголошують різні преференції для мігрантів, так звані амністії. Тоді, заявляючи, що вони не порушують законодавства країни, де перебувають, мають роботу і роботодавець підтверджує це, громадяни легалізують своє перебування. Хоча окрім декларативних, елементарних конституційних прав, інших пільг вони не отримують. Прикро визнавати, але наша держава жодним чином тут не допомагає. Повторюсь, чекати підтримки від МЗС – марна справа. І через таку недостатню роботу дипломатичних служб, їх функції перебирають релігійні громади. Варто визнати, що найбільше докладають зусиль, щоб українські громади не асимілювались повною мірою й тримались національної ідентичності – це церкви, релігійні громади, громадські організації. До прикладу, УГКЦ має розвинутий окремий напрямок у своїй діяльності, приділяючи увагу українцям за кордоном. Церковні громади іноді організовують клуби, дитячі садки.
– За які кошти організовують таке дозвілля?
– Достовірно знаю, що у Німеччині подібні речі організовують за кошти місцевої громади, плюс на певні культурні заходи національної меншини українців надаються невеликі кошти від місцевого уряду Баварії. Але ніколи не чув про кошти, які виділяє держава Україна. Думаю, що подібного фінансування просто немає й ніколи не було.
– Відомо, що найбільшим інвестором України є власне заробітчани. Про які суми, зароблені мігрантами й передані в Україну, йдеться?
– Можемо говорити лише про ті кошти, які проходять через систему банківських переказів. У 2012 році пройшла сума 7,5 млрд доларів. Багато це чи мало, можна говорити, порівнюючи суму прямих інвестицій з-за кордону в українську економіку. У 2012 році прямі інвестиції склали 6 млрд 13 млн доларів, тобто заробітчани переказали на півтора мільярда більше.
Питання дещо в іншому – яким чином ці гроші працюють потім в Україні. Дослідження показують, що 70% переказаних заробітчанами коштів ідуть на елементарне споживання, близько 20% – на оплату навчання дітей і лише 10% коштів скеровуються на започаткування власної справи. Отже, живими інвестиціями насправді можна вважати 5-10% з цих сум. Хоча ні дивуватись, ні засуджувати не варто, адже державної політики, яка б сприяла залученню цих коштів в економіку, нема. Та зрештою такий стан речей є природнім, бо люди їдуть по заробітки, оскільки в своїй державі не можуть забезпечити себе та свою сім’ю. Мотивацією виїзду з країни для 70% мігрантів є працевлаштування та заробіток грошей.
– Щодо ініціативи оподаткування доходів трудових мігрантів. Наразі ця тема призатихла, але чи вона не виникне незабаром знову?
Так, у Кабміні мають намір оподатковувати кошти мігрантів і норми бюджетного кодексу це дозволяють зробити. У бюджетному кодексі йдеться про те, якщо людина отримує пожертви в розмірі до 10 мінімальних заробітних плат (тобто йдеться про майже 12 тисяч гривень), то ці кошти мають оподатковуватись в розмірі 15%, якщо більше як 10 мінімальних заробітних плат, то в сумі 17%. Але це надто спрощене сухе трактування цієї норми бюджетного кодексу. Адже коли чоловік дружині передає кошти, чи навпаки дружина чоловікові – в Україні це не оподатковується. Але, якщо кошти переходять через кордон, то Кабмін хоче їх оподаткувати. Це абсолютно незаконно і неправильно.
Окрім того, Україна має підписано ряд двосторонніх угод про уникнення подвійного оподаткування і якщо гроші легально отримані на території іншої країни, то там, відповідно, сплачені певні податки і другий раз Україна не може претендувати на оподаткування цих коштів.
До речі, зараз від депутатської групи Львівщина готується законопроект про заборону оподаткування коштів заробітчан. Думаю, що до кінця тижня він буде поданий на розгляд.
Згодом в законі «Про зовнішню трудову міграцію» будуть також записані норми про уникнення оподатковування коштів, отриманих заробітчанами й переданих на утримання своїх сімей.
– Чи можна сподіватись на повернення заробітчан на батьківщину?
– Щоб говорити про ймовірність повернення, треба зрозуміти, чому ці люди виїхали. У переліку усіх можливих мотивацій, чому виїжджають люди, на першому місці стоїть питання працевлаштування. Відтак, стає зрозуміло, що треба зробити країні для того, щоб припинити процес неконтрольованої міграції за кордон – забезпечити право на працю й на відповідний заробіток.
До речі, неконтрольована міграція при таких темпах, якими відбувається останнім десятиліттям, – це одна з величезних проблем національної безпеки України. Якщо проаналізувати період з 2001 по 2011 роки, то процес міграції призвів до того, що природній приріст населення щороку складає мінус 0,7%. Тобто, кожного року населення України зменшується на 300-350 тисяч громадян. Згідно з прогнозами МОМ, при такому темпі скорочення населення, до 2050 року в Україні буде налічуватись не більше 35 мільйонів українських громадян.
Й власне тут треба розробляти глобальні заходи з точки зору нацбезпеки, дбаючи, щоб Україна залишилася впливовою державою на карті Європи. При такій кількості природних ресурсів й водночас при такій міграції, маємо розуміти загрози такої ситуації. Робочі ресурси попросту будуть поповнятись з інших країн.
– До нас приїжджатимуть китайці?
– Подібні тенденції вже є. Поки частина людей в пошуку кращого хліба буде відправлятись в більш благополучні країни, українські землі будуть заповнювати вихідці з ще менш розвинутих країн південно-східної Азії.
Що я маю на увазі, кажучи про необхідні кроки з точки зору національної безпеки. Необхідно зупинити процес відтоку нових громадян з держави. Тобто мають бути розроблені заходи, щоб українцю було вигідно працювати на території України. Щоб людина мала можливість забезпечити основні потреби: матеріальні та духовні.
А другий етап: розробити план заходів, аби зацікавити українців повернутись. Йдеться про повернення тієї частини українців, які ще не встигли асимілювались за кордоном. Потрібно, аби держава створила відповідні умови, аби заробітчани змогли за зароблені за кордоном кошти започаткувати власну справу Щоб не йшлося про жодне оподаткування тих коштів, а також засобів, які вони нажили. Навпаки, щоб українці безперешкодно могли застосовувати ці засоби для розвитку приватної підприємницької діяльності. Має бути максимальне сприяння тим, хто повертається в Україну. Навіть до надання земельних ділянок на пільгових умовах, щоб можна було вести підприємницьку діяльність.
Допоки ж не вдається країні стримувати процес міграції наших громадян, то передусім вони мають хоча б отримати достовірну інформацію, куди можуть виїхати, на яких умовах, що вони там можуть робити. Українці мають відчувати себе захищеними громадянами країни, звідки виїжджають, відчувати опіку й турботу країни-донора, яка їх туди відправила.
І третій пункт – треба навести лад з тими заробітчанами, які є на території України. Чітко зрозуміти, на яких умовах вони тут перебувають та працюють: легально чи ні.
– Що зараз держава робить, аби призупинити темпи міграції?
– Є план заходів з реалізації концепції державної міграційної політики. Цей план заходів має 70 пунктів. Але я знайшов щонайменше 15, які не були виконані у попередні роки, в 2011-2012 рр, а розрахований цей план до 2015 року. Зокрема, одним з пунктів передбачено, що до 2012 р. має бути розроблений і прийнятий закон «Про зовнішню трудову міграцію»…
Україна підписувала досить багато міжнародних зобов’язань в галузі трудової міграції. У 2007 році підписана і вступила в дію Європейська конвенція про правовий статус трудящих мігрантів. Але навіть згідно цієї конвенції чіткого визначення поняття трудового мігранта нема. Знову ж таки необхідне прийняття закону, щоб чітко визначити статус, хто такий є трудовий мігрант, якими правами й можливостями він забезпечений і яку відповідальність держава перед ним несе.
Та допоки не стабілізується економічна й політична ситуація, нічого не зміниться на краще. Більше того, зараз спостерігається з боку нинішньої влади чітка політика, аби народ і надалі виїжджав.
– Розкажіть детальніше про проект закону щодо трудових мігрантів, основні аспекти цього документ, і коли він буде виноситись на розгляд Ради?
Законопроект «Про зовнішню трудову міграцію» був підготований Міністерством соціальної політики. Однак це недосконалий документ, в якому йдеться виключно про декларативні норми і в такому варіанті приймати його немає змісту. Відтак громадські організації, юристи, депутати розробляють альтернативний документ. Я також беру участь у підготовці документу й переконаний: у законі має буде чітко прописано статус трудового мігранта – як легального, так і нелегального. Це важливо, адже серед чиновницької братії побутує стереотип, що трудовий мігрант – це лише той, хто легально перебуває на території іншої країни. Тобто, від нелегальних заробітчан Україна фактично відмовляється. Такого не можна допускати, адже ці люди й надалі залишаються громадянами України. Я наполягатиму на визначенні статусу мігрантів, котрі виїхали з України, але визнають свою причетність до української громади. Країна повинна дбати про всіх своїх громадян.
Проте в будь-якому випадку в законі не буде норм, які б стимулювали процес трудової міграції за кордон. Закон має в першу чергу відповідати національній безпеці країни. Ми хочемо, щоб українці мали можливість реалізовувати себе в Україні.
– На якій стадії готовності перебуває закон, коли він буде прийнятий?
– Думаю, що вже восени.
– Чи брався до уваги досвід інших держав?
Так, ми працювали з подібними законами, прийнятими Польщею, Словаччиною, Латвією. Звичайно, що однозначно всі норми інших країн перейняти неможливо, але позитивний досвід запозичили. Також в процесі обговорення законопроекту ми контактуємо з керівниками українських громад за кордоном, зокрема, в Німеччині, Італії та Португалії.
Фото: прес-служба Михайла Хміля
Зоряна Онишкевич, Львівський портал