Лише з п’ятої спроби міський голова Львова Андрій Садовий зміг прозвітувати за свою роботу у 2011-му та першій половині 2012-го року. Через перманентний конфлікт, несприйняття будь-яких ініціатив мера з боку «Свободи», яка контролює більшість у раді, та низку невирішених політичних і господарських питань депутати протягом місяця відмовлялися давати мерові слово для звіту. Однак і поступка, яку нібито зробили депутати Садовому минулого тижня, не принесла йому особливої втіхи. Адже зрештою його роботу оцінили як незадовільну. Що більше, «за» таке рішення назбиралася загрозлива цифра – 63 депутати. Тобто більше, ніж 2/3, адже всього у Львівській міськраді 90 депутатів.
Садовому не допомогло навіть те, що він пішов на маленьку хитрість. Після зачитаних ним витягів із 207-сторінкового документу голови фракцій пішли радитися за межі сесійної зали. Мер спробував скористатися їхньою відсутністю і взяти депутатів ефектом несподіванки, поставивши звіт на голосування до повернення лідерів. Однак депутати на такий трюк не упіймалися, тож довелося все-таки зачекати на фракційних очільників та побачити невтішний для Садового результат голосування.
Представники «Свободи», «Фронту змін», «України соборної», які й назбирали таку кількість голосів проти мера, офіційно дорікають йому надмірною політизацією як роботи міськвиконкому загалом, так і звіту зокрема. Також серед їхніх претензій – досі не подана на розгляд ради нова структура виконавчих органів, рекордний (понад 1 млрд. грн.) обсяг боргових зобов’язань міста та низка невирішених господарських питань, зокрема, смороду, який дошкуляє львів’янам уже два місяці. Не переконали депутатську більшість плюси роботи мера, які наводив він сам: єдине в Україні грамотне подання до Конституційного суду з приводу мовного закону, успішне проведення Євро-2012, реформу транспортних перевезень у місті, яку Садовий називає «реформою десятиліття». А набір красивих фраз наприкінці виступу, на кшталт: «З виборами життя в місті не закінчиться. Я прошу вас, депутати, щоб ви в першу чергу відчували себе українцями та львів’янами, а вже потім членами партій», – відверто роздратував «свободівців». Один із них відреагував заявою про те, що виступ мера нагадував «повчання чи послання пастора», додавши, що «звіту як такого просто не було».
Зрештою, зміст звіту, як виглядало з перебігу сесії, не надто й цікавив депутатів. Більшість із них під час оголошення витягів з нього мером, просто не зважали на Садового. Хтось читав новини в інтернеті чи газетах, хтось писав есемески, хтось травив анекдоти. Можна було б припустити, що їм вистачило прочитати звіт перед тим. Однак навряд чи комусь із депутатів за кілька днів вдалося вивчити і ще й перевірити достовірність заяв і фактів, викладених на двох сотнях сторінок дрібним шрифтом. Попри позірно бурхливу реакцію після звіту мера, попри подальші наради, більшість оглядачів упевнені, що негативна оцінка звіту була вирішена задовго до його оголошення і перестановки доданків у тексті документу такої позиції депутатського корпусу змінити не могли. Більше того, поведінка депутатів під час звітування Садового дозволяє припустити, що для «Свободи», яка володіє контрольним пакетом голосів у раді, йшлося навіть не стільки про оцінку звіту, скільки про демонстрацію своєї сили (точніше – можливості зібрати двох третин голосів проти мера) та перевірку того, наскільки реально надалі говорити і про більш рішучі дії, аж до відставки міського голови.
Утім, демонстрація сили на питанні, котре саме по собі нікого ні до чого не зобов’язує – це одне. А реалізація більш жорсткого і, ймовірно, не надто популярного серед городян плану – це зовсім інше. Можливо, десь на Заході недовіра з боку такої вагомої більшості депутатів і мала б виливатися у відставку. В Україні ж вона такого не передбачає де-юре. А в конкретному львівському випадку відставка навряд чи втілиться де-факто. Принаймні в це не вірить навіть частина тих депутатів, які голосували за визнання роботи Садового незадовільною. По-перше, навіть у самій «Свободі», попри те, що конфлікт її із Садовим уже минув «точку неповернення», не всі впевнені в тому, що варто починати війну на ще один фронт до парламентських виборів. Поки що «яструби» і «помірковані» в приблизно рівних пропорціях. По-друге, якщо вірити неофіційним джерелам, «свободівцям» не вдається остаточно переконати своїх ситуативних союзників у тому, що Садовий становить загрозу для опозиції перед виборами. Мовляв, нейтралітет мера Львова – тільки позірний, а насправді він давно і тісно співпрацює з Партією регіонів та ставить палиці в колеса КОДу. Треба визнати, що Андрій Садовий, попри те, що розмови щодо його співпраці з «донецькими» і протегування з боку Бориса Колесникова точаться давно, поводиться перед виборами максимально обережно і не дає підстав остаточно повірити в його заангажованість. Можливо, представники КОДу вважають за краще покладатися на його нейтралітет, аніж розхитувати човен з невідомим впливом різких рухів на рейтинг опозиції у Львові, де Садовий все ще залишається найбільш рейтинговим політиком.
Тому, зрештою, залишається припустити, що питання відставки Садового так і зависне у повітрі щонайменше до виборів. Як сказав у приватній один із депутатів-опозиціонерів (не зі «Свободи») «зараз в дипкорпусу пупок розв’яжеться валити Садового». А от уже після парламентської кампанії можна буде чекати і якихось дій – залежно від того, чи до кінця мер Львова витримає передвиборчий нейтралітет і взагалі – чи буде опозиції діло до якихось місцевих революцій. Поки що ж із ситуації користають і Садовий, і «Свобода» – кожна сторона недопрацювання у міській політиці чи господарці завжди може звалити на «відсутність конструктивної співпраці». Втім, переведення стрілок триває уже майже два роки.
Фото: Львівський портал
Всеволод ПОЛІЩУК, Коментарі