Що у мера у кишені?

Серед простого народу побутує думка, що наші політики прагнуть влади лише для того, щоб наповнити власні кишені. Середня заробітна плата пересічного львів’янина сьогодні становить 700 гривень. Більшість міського населення влаштовує своє життя в рамках саме цієї суми, думаючи, що цього цілком достатньо для існування. У той час одномісячний заробіток наших кандидатів в мери є відчутно більшим за доходи простих людей. Про це ми дізналися, переглянувши їхні декларації про доходи за 2004 рік.

Отож, почнемо з контрастів. Петро Іванович Писарчук – єдиний кандидат-мільйонер – згідно з декларацією у 2004 році заробив 1 мільйон 456 тисяч 345 гривень 82 копійки. Основним джерелом наповнення бюджету нардепа стали доходи від дивідендів, процентів, роялті та інших виплат за використання об’єктів інтелектуальної власності, оскільки у графі з переліченими вище статтями доходів він поставив цифру 1401222, 70. Окрім цього, Петро Іванович чи не єдиний з кандидатів, хто може похизуватися «пристойною» зарплатнею, яка перевищила півсотні гривень в рік. Якщо ж бути точнішим, то дохід від зарплати у 2004 році в пана Писарчука склав 50 тисяч 61 гривню 12 копійок, ще точніше – 4 тисячі 171 гривню 76 копійок в місяць.

До того ж, у позаминулому році бізнес-депутат отримав і матеріальну допомогу в розмірі 5 тисяч 61 гривні.

Щоправда, якщо вірити декларації, напротивагу своїм суперникам по виборах Петро Писарчук станом на перше січня 2005 року не володів жодним з видів нерухомого майна. У відповідному розділі декларації про доходи у нього стоять суцільні прочерки. Проте нардеп відзначився іншим своїм здобутком – п’ятисотим мерседесом.

Куспись Світлана Анатоліївна – матір трьох синів, письменниця, телеведуча і, врешті, перша жінка, яка кандидується на посаду міського голови. Ми не даремно ставимо її відразу після мільйонера Петра Писарчука, оскільки, на нашу думку, ці два кандидати разом дуже добре ілюструють різношерстість людей, які хочуть стати на чолі нашого міста.

Працює Світлана Анатоліївна в адвокатському об ’ єднанні «Адвокатська компанія Куспись та партнери». Згідно з декларацією дохід цієї представниці слабкої і водночас прекрасної статі у 2004 році склав 102 гривні 80 копійок…8 гривень 56 копійок в місяць…28 копійок в день. Ну, що тут скажеш? Українські жінки воістину дивовижні істоти! Хочеться вірити, що цю жінку боротися за владу у Львові з такими бізнес-акулами як, скажімо, Петро Писарчук, спонукало бажання, щоб в майбутньому наші матері жили принаймні не на копійки.

Але повернімося до фінансів. Не маючи ні гроша за душею, пані Куспись, чим не може похвалитися пан Писарчук, на початок минулого року володіла житловим будинком у селі Ставчани на хуторі Дібрівки в Пустомитівському районі Львівської області (99,84 метрів квадратних), квартирою на площі Ринок (49,1 метрів квадратних) та автомобілем «Опель-Вектра».

Василь Михайлович Лозинський – екс-заступник міського голови з питань землеустрою і містобудування, прославився кількома скандалами, пов ’ язаних з продажем земельних ділянок на аукціонах. Особливістю цього кандидата є те, що він єдиний серед претендентів наразі не може похвалитися пристойним місцем праці. Оскільки нещодавно у слід за своїм ідейним натхненником паном Буняком був звільнений з обійманої ним посади в мерії і на момент реєстрації ще ніде не працевлаштувався. Припустимо, що саме натхненні пошуки місця роботи спонукали Василя Михайловича вийти на бігову доріжку виборчих перегонів.

Отож матеріальне ставище цього «бігуна» виглядає таким: 27 тисяч 971 гривня 70 копійок доходу в рік, левову частку якого складають заробітна плата, інші виплати та винагороди (22 тисячі 993 гривні 38 копійок). Доходи від дивідендів, процентів, роялті та інших виплат за використання об’єктів інтелектуальної власності у Лозинського виглядають настільки жалюгідними порівняно з доходами Писарчука, що їх ми не будемо оприлюднювати, щоб не засіяти в претендента зернини сумніву у власних силах.

Ще однією відмінністю цього кандидата є те, що він принаймні позаторік володів землею, чим не міг похвалитися ані пан Писарчук, ані пані Куспись. Земельна ділянка екс-заступника була розташована в селі Лозина Яворівського району нашої області, її загальна площа складала 2 тисячі 500 метрів квадратних. Приватним будинком Лозинський не володів, зате мав простору львівську квартиру (площа 91,8 метрів квадратних) по вулиці Сахарова, 34 та гараж по вулиці Кобельника, 40. Згідно з декларацією у 2004 році Василь Степанович тримав у банку 4 тисячі 790 гривень.

Загалом декларація Лозинського рясно всіяна родзинками. Пошлемось на те, що Василь Михайлович вперше балотується на посаду міського голови, а відтак від незвички дуже хвилювався, заповнюючи важливий «фінансовий» документ. Маю на увазі те, що більшість граф кандидат Лозинський спершу акуратно заповнював олівцем, а потім по графітних контурах виводив цифри чорною ручкою. Однак, боріздки від олівця приховати від пильного журналіського ока команді Лозинського не вдалося. Зрештою, в цьому не було б нічого поганого і навіть навпаки характеризувало б пана Василя як дуже стриману і виважену людину, якби не одне але. Нещодавно під час офіційної прес-конференції голова міської ТВК повідомив, що відбулися (!) деякі зміни у деклараціях про доходи кандидатів і відповідно оприлюднив нові цифри. Проаналізувавши старі і нові цифри, ми з’ясували, що змінилися доходи льшень у Василя Степановича. Вони начебто зменшилися з 27 тисяч до 18 тисяч гривень у рік. Чому кандидат подав не ті цифри і чи мав він право змінювати у декларації свої дані наразі не відомо. Але можемо бути упевненими в одному – повністю довіряти даним, які подають про себе кандидати, не варто.

Гудима Олександр Миколайович – працює у Верховній Раді України, один з найзавзятіших критиків режиму колишнього міського голови Любомира Буняка, відзначився тим, що на бігову доріжку виборчих перегонів вибіг ще до стартового пострілу.

Проживає претендент на посаду мера Львова в українській столиці, де на вулиці Верховинній, 91 володіє квартирою і гаражем, куди на ніч заганяє свійне надто новий (7 років), але ще жвавий «Субару». У 2004 році кандидат заробив 57 тисяч 956 гривень 20 копійок. Якщо вірити декларації, це вся його заробітна плата. Окрім того, в позаминулому році він отримав матеріальної допомоги на 5 тисяч 163 гривні.

Олександр Миколайович також станом на 2005 рік володів земельною ділянкою, звичайно, не такою як львівський «землеупорядник» Лозинський, адже її площа складала всього 350 метрів квадратних. Розташована його земельна власність у селі Гамаліївка Пустомитівського району. Окрім цього, позаторік О.Гудима розпоряджавсяся цінними паперами в банках України (їх загальна номінальна вартість – 100 тисяч гривень) та володів внесками до статутних фондів підприємств та організацій в розмірі шести тисяч гривень.

Федоришин Богдан Іванович – власник Концерну «Богдан», послідовник Миколи Мельниченка, автор «львівського касетного скандалу». Живе на одну зарплату, оскільки інших доходів у його декларації не зазначено. Відтак протягом 2004 року пан Федоришин заробив лишень 29 тисяч 365 гривень.

Проте у своїх матеріальних статках він піднявся набагато вище, аніж Лозинський та Гудима. У його приватній власності станом на перше січня 2005 року перебували дві земельні ділянки в селі Бірки (загальна площа – 1,2 гектара) та готель у тому ж селі по вулиці Б.Хмельницького, 33а (площа 1413,8 метрів квадратних).

На роботу Богдан Іванович їздив на автомобілі « DAIMLER CHRYSLER » 1997 року випуску. А загальний розмір внесків до статутних фондів підприємств і організацій у нього складали 9 тисяч 399 гривень.

Куйбіда Василь Степанович – двічі мер Львова, поет, автор понад 100 публікацій в різних галузях науки, член Національної спілки письменників України та Спілки журналістів України . Місце роботи – Народний Рух України. Сукупна сума доходу у 2004 році у нього становила 22 тисячі 333 гривні, основну частину якого склала заробітна плата – 16 тисяч 308 гривень. Із заробітками в інших сферах у Василя Степановича якось не повелося. Дохід від дивідендів, процентів, роялті та інших виплат за використання об’єктів інтелектуальної власності у нього склав аж 25 гривень. Проте суттєвим джерелом наповнення бюджету кандидата, яким не можуть відзначитися його суперники у боротьбі за мерське крісло, є авторська винагорода в розмірі шести тисяч гривень.

Дані про помешкання, автомобіль та інші матеріальні статки у декларації Куйбіди, на жаль, відсутні. Натомість відомо, що на рахунку в банку Василь Степанович у 2004 році тримав 654 гривні, а загальна номінальна вартість цінних паперів, якими він володів у той період, сягала 2 тисяч 232 гривень.

Садовий Андрій Іванович – засновник громадської організації «Самопоміч», медіа-магнат, двічі кандидат на посаду міського голови, передвиборче гасло: «Слава чистим каналізаціям».

Загальна сума доходу з джерел в Україні у декларації Садового вказана у розмірі 114тисяч гривень. Аналогічну цифру кандидат поставив і у графі навпроти слова зарплата. За даними декларації, у 2005 році володів Андрій Іванович розкішною квартирою по вулиці академіка Рудницького, 2 площею 158,4 метрів квадратних.

У банку в 2004 році у нього залишилось всього 64 гривні 86 копійок та цінні папери (номінальна вартість – 1 тисяча 750 гривень). Внески до статних фондів у Андрія Садового також склали 1 тисячу 750 гривень.

Порайко Микола Васильович – ідейний ворог засновника «Самопомочі», чим попри свою маловідомість, викликає симпатію у всіх, хто встиг відчути на собі всі наслідки діяльності цієї організації. Оскільки фінансових ресурсів для нормальної передвиборчої агітації в останнього у нашому списку зареєстрованого кандидата нема, то складається враження, що він вирішив побудувати свою передвиборчу агітацію саме на нелюбові до Андрія Івановича. Заробітна плата у ТзОВ «ОМЕГА» ( 15 тисяч 295 гривень) – увесь його дохід.

За даними декларації Микола Порайко проживає у Львові по вулиці К.Левицького, 10, має житловий будинок у Винниках. У 2004 році володів цінними паперами в українських банках (на 7 тисяч 876 гривень) і внесками до статутних фондів підприємств та організацій – 68584,00 гривень.

Замість висновку

Не треба вдаватися до глибокого аналізу, щоб зрозуміти, що річного доходу більшості кандидатів вистачить лише на агітки, якими можна „прикрасити” стовпи центральної частини міста. А як щодо інших районів, реклами у ЗМІ, витрат на поліграфію, утримання штабів, PR -менеджерів? Сподіваємося, що у непідзвітному 2005 році кандидатам таки вдалося заробити пристойні гроші і їм не довелося позичати коштів, які рано чи пізно довелося б віддавати чи то з власної, чи то з міської кишені.

Галина ЖАГАЛЯК