— У селі хоч людей на допомогу покличеш у разі пожежі, а в музеї навіть такої можливості нема… Чим охоронці, які підбігли, мали гасити вогонь? Ну чим? Адже пожежних гідрантів, які дають змогу відразу гасити полум’я, у нас нема. Якби ближче до центру, використали б принаймні воду зі ставка.., — розпачливо-емоційно розповідає директор Музею народної архітектури та побуту Іван Косачевич про пожежу, внаслідок якої увечері в понеділок, 18 червня, згоріла пам’ятка архітектури XIX ст. місцевого значення, гуцульська напівґражда (садиба) з містечка Верховина Івано-Франківської області.
— Понеділок – вихідний день, експозиція не працювала. О пів на дев’яту вечора музей готувався до сну, тиша. Охорона регулярно обходить територію, щогодини, щопівгодини, жодних виявів небезпеки впродовж багатьох років. І от сусіди з найближчих хат з боку Кривчицької дороги зателефонували і сказали, що бачать дим. Я подзвонив охороні, вони побігли на об’єкт, викликали еменесників, спробували гасити вогонь, але то дерев’яна будівля, вона сильно розгорялася. Доки приїхали пожежники, дах уже обвалився. Одне слово — сірничок, дерев’яний сірничок… Півгодини — і великої хати не стало, згоріла аж до фундаментів.
МНС і МВС проводять експертизу, щоб з’ясувати причину пожежі. Іван Косачевич зазначив, що розглядають дві версії: необережне поводження з вогнем або підпалення: «Мені важко уявити, щоб недопалком підпалили хату, яка простояла понад сто років, обсмолена, оброблена машинною оливою, різними рідинами, яка пережила й не таку спеку. Хочу також наголосити, що в хаті не було і не могло бути електроприладів, сильнозаймистих речовин, газового обладнання, бо не підведено ні газу, ні електрики».
Тим часом беззахисність унікального скансену вражає. За словами директора, «уже 20 років музей не має протипожежної сигналізації (її встановлено тільки у двоповерховому корпусі, де є фондосховище), охоронної сигналізації в пам’ятках архітектури, систем пожежогасіння. Немає нормальної огорожі, з будь-якої частини міста можна потрапити в музей, у будь-який момент через засоби забезпечення комунікації можна побачити, де перебуває охорона тощо. Тобто шкоду музеєві у такій ситуації можна заподіювати хоч щодня…».
Проблеми в Шевченківського Гаю ті самі вже тривалий час, міська влада їх не вирішує, хоч і змінює періодично директорів закладу. У колишнього начальника управління культури Львівської міської ради Андрія Сидора був інтерес до Співочого поля, тоді в музей періодично приїжджав десант чиновників, зокрема на чолі з міським головою Андрієм Садовим, який традиційно обіцяв зробити для установи щось хороше. Потім проти пана Сидора порушили кримінальну справу, звільнили з посади, і тепер високопосадовці не проводять у скансені прес-конференцій. Але споруджують поруч розкішні вілли…
Колишній керівник музею Іван Дуб розповів, що через місяць після того, як його навесні 2007 року призначили директором, зафіксували два джерела пожежі: «З боку парку «Знесіння» піднявся вогонь (потім з’ясували, що молодь розпалила вогнище), одного разу навіть мало не добрався до гуцульської пастушої стаї, але вдалося зупинити полум’я. Ми прокопали півтораметрову смугу довкола паркана, для захисту від пожежі. Також організовували зелені толоки «Бери граблі — іди у Гай», у яких брали участь працівники й мешканці. Почали ремонтувати паркан, але грошей вистачило тільки на 300 метрів, тоді як огорожа по периметру — завдовжки 4,5 кілометра. До речі, саме з того боку музею, де експозиція «Гуцульщина», потрапити в музей найпростіше».
На щастя, такі фатальні пожежі, як цьоготижнева, музей просто неба оминали. Свого часу на початку 2000-х років горіла бойківська хата зі села Люта, вона горіла довго, тому 1/3 вдалося врятувати, також вогонь від свічок добирався до дубової церкви, але дерево виявилося міцним, промореним, і полум’я загасло, не заподіявши шкоди (хата з містечка Верховина була зі сосни, яка легко спалахує), зазначив колишній директор музею.
Іван Косачевич розповів, що львівська міська влада, в підпорядкування якої музей передали 2002 року, надає на утримання музею 3,5 мільйона гривень на рік. Директор каже, що влада робить багато, але тієї суми вкрай мало на такий величезний об’єкт (площа скансену — 50 гектарів): «Не дають грошей на реставрацію пам’яток, на бензин, на ґонту, а на такі розкоші, як сучасне обладнання відеонагляду чи ефективної пожежної сигналізації, — тим паче. Мене цікавить, чому нами впритул не займається українська влада, яка має таку перлину в Західній Україні. А рекомендації на кшталт «побудуйте тут ресторани, і буде вам добре», уже неодноразово чув… Ця пожежа — як удар під дих, мені дуже прикро, я не хотів би залишитися в історії Львова як директор, за якого згоріла хата. Водночас розумію, що ні в чому не винен. Не знаю, що робити. Що, буду стояти біля кожної хати?»
Наталя ДУДКО
Андрій Вороновський, начальник управління культури Львівської міської ради:
— Питання пожежної безпеки є першочерговим для Музею народної архітектури та побуту. Ми трохи не встигли: розробляємо проектну документацію щодо пожежних гідрантів на території Шевченківського Гаю, протипожежної сигналізації та охоронної сигналізації в тих об’єктах, де є електрика. Про пожежну сигналізацію у всіх об’єктах наразі складно говорити, бо це шалені гроші. Документація передбачає також нормальний паркан, освітлення території, доріжки. Тобто всі ті структурні речі, які дають змогу подбати про безпеку. Кошторис для цих робіт величезний, мільйони гривень. Документація — перехідний об’єкт із 2011 року, плануємо завершити її до вересня цього року. Загальний проект можна розбити на кілька: паркан, електрика, доріжки, протипожежна сигналізація, освітлення. Плануємо 2012 року перевезти з Карпат гуцульську напівґражду, подібну до тієї, яка згоріла. З експедицій попередніх років маємо інформацію про два об’єкти на Гуцульщині, і до кінця тижня директор Музею народної архітектури та побуту планує виїхати в Косівський район, щоб оглянути об’єкт, ще раз поспілкуватися з власниками і домовлятися про конкретніші кроки.
"Ратуша", 21 червня