Фанатські війни

Три століття тому наші предки повчали своїх дітей, що Земля
тримається на трьох китах, трьох черепахах. А на чому тримається футбольний
фанатизм і яка його історія? Напередодні «Євро-2012» щораз більшої актуальності
набирають теми безпеки на стадіонах, відтак і розмови про це почастішали. У
цьому питанні виникають безліч міфів, нібито, фанати мають на меті збурити
громадський спокій.

Аби з’ясувати всі нюанси фанатського руху, «Ратуша»
зустрілася з Олегом Литвином (ім’я та прізвище змінено. — Авт.), який уже
кілька років є учасником одного з фан-угруповань львівських «Карпат», а відтак,
може пояснити принципи цього віднедавна особливо актуального
суспільно-громадського руху.

Перші фанати в Україні з’явилися наприкінці радянської
епохи. Першопрохідцями стали прихильники столичного «Динамо», яке вони почали
по-особливому підтримувати, переїжджаючи за улюбленою командою з міста в місто.
«Еталоном для всіх фанатів пост-радянських республік стали англійські
вболівальники. Упродовж років саме вони диктували «англійський стиль». На
початку третього тисячоліття на зміну англійському стилю прийшов італійський,
де основою є візуальна підтримка — банери, модулі, розтяжки, привабливі шоу. Їх
наслідком стало поєднання, й нині для підтримки команд використовують елементи
обох стилів», — розповідає Олег.

Хулігани та ультрас

Між поняттями хулігани (hooligans) і ультрас (ultras), за
словами нашого візаві, існує різниця. Усе це походить від стилів підтримки:
англійський — хуліганс, італійський — ультрас. Під першим розуміють
англійських фанатів, у другому йдеться про експресивних італійців. У середовищі
вболівальників хуліганами називають, насамперед, тих, хто для підтримки своєї
команди використовує кулаки, а лише потім — трибуни. При цьому, як правило,
більшість бійок відбуваються за домовленістю сторін у малолюдних місцях.
Існують також обопільні негласні правила, наприклад, не використовувати
холодної зброї та інших підручних засобів. Для ультрас характерним є зміщення
акцентів в інший бік — пріоритетною є, передовсім, підтримка на стадіоні, а всі
інші аспекти відступають на задній план.

Як правило, фанати діляться на лівих і правих. В Україні
ультрас, здебільшого, поділяють праві
ідеї українського націоналізму. Серед фанатів є, щоправда, і прихильники
проросійських ідей. Територіально можна сказати, що проукраїнськими вважають
фанатів таких клубів, як: «Карпати», «Динамо», «Дніпро»… Ще одним водорозділом
можна вважати поділ на антифа та їх опонентів. Невелика за своєю кількістю
субкультура антифа прийшла з вулиць на стадіони. Наразі її підтримують одиниці.
Про антифа-рух можна говорити лише з огляду на частину фанатів київського
«Арсеналу». Однак, вважають, що саме вони принесли в київське протистояння
використання холодної зброї.

Найдавніший і найміцніший союз з’єднує прихильників київського
«Динамо», дніпропетровського «Дніпра» та наших львівських «Карпат». Взагалі,
дружні стосунки у середовищі вболівальників — річ не надто постійна, і
порушувати її можуть різні фактори. Хто пам’ятає, що колись Київ і Харків мали
дружні відносини?

Наприклад, фанати львівських «Карпат» підтримують дружні
стосунки з фанатами «Динамо», «Дніпра». У ворогах ходять фанати запорізького
«Металурга», одеського «Чорноморця», «Львова». А з фанатами «Металіста» та
«Шахтаря» — більш-менш рівні відносини. Щодо стосунків із прихильниками з
далекого та ближнього зарубіжжя, то тут ситуація обумовлена багатьма факторами,
зокрема, відстанню та виїздами клубу за кордон. Є деякі контакти з діячами
клубів, але про щось серйозне тут годі говорити. Можна хіба що згадати про
довгу ненависть фанатів київського «Динамо» до московського «Спартака».

Потрапити у касту футбольних хуліганів (hooligans) не так
уже й просто. Існують строгі правила. Одне з них — футбольні хулігани не
нападають на пересічних громадян, а б’ються виключно з такими ж, як вони,
футбольними хуліганами інших ненависних їм команд. Так звані «махачі» зазвичай
відбуваються у не надто людних місцях, в заздалегідь обумовленому місці та
визначеною кількістю учасників кожної зі сторін. Домовляються про це, як правило,
по телефону або ж через Інтернет. «Фірми» (так хулігани називають свої
угруповання) воюють виключно з «фірмами» і борони Боже порушити це правило.
Саме у цьому й полягає мета їх створення — перемога над такими ж хуліганами. Є
у футбольних хуліганів і неписане правило «fair play» — не рухати пересічних
уболівальників, які прийшли подивитися футбол. Віковий ценз учасників «фірм»
різний і може коливатися у межах 17 — 27 років.

Звичайно, явище фанатизму ще потребує докладного вивчення,
але вже нині воно має великий вплив, причому не лише на спорт.

Михайло Курочка, заступник начальника Головного управління —
начальник міліції громадської безпеки МВС України у Львівській області:

— Аби ефективно діяли правоохоронні органи, треба володіти
інформацією. Тому міліція весь час у пошуку інформації щодо тих тенденцій, які
відбуваються у фанівському футбольному середовищі. Нині ми знаємо всі
фан-клуби, які вже себе офіційно задекларували, хоча ще не зареєстровані на
державному рівні. Тобто нині ми всі ці нюанси відстежуємо. Стосовно “Євро-2012” ми постійно обмінюємося
думками зі всіма європейськими командами. В межах чинного законодавства
проводимо відповідну профілактично-роз’яснювальну роботу. На нашому телеканалі
“Правоохоронець” була передача, в якій ми демонстрували, як на стадіоні
поводяться наші вболівальники, зокрема, фани. Багатьох у цьому випадку ми
документували. За минулий рік ми притягнули до відповідальності за хуліганство,
особливо за пронесення на стадіон різних піротехнічних і вибухових фаєрів
окремих фанатів. На час проведення чемпіонату “Євро-2012” залучатимемо наших
фанів до того, щоб вони брали участь у футбольних матчах як стюарти. Я думаю,
що не всі фанати, які збираються у
15-му та 16-му секторах є вкрай неконтрольованими та непрогнозованими. Наприклад,
коли грають дві команди, скажімо, “Карпати” (Львів) і “Металіст” (Харків), то є
проблема тільки між двома клубами. А під час “Євро-2012” буде сконцентрована
увага не лише двох команд, а кількох країн. Приїде дуже багато іноземних
уболівальників, а також фанатів. Наш прогноз такий, що всі фани не зможуть
потрапити на стадіон, бо кількість місць на ньому буде обмежена (до 32 тисяч).
Особлива увага буде приділена фан-зонам, яких буде кілька. Будемо залучати і на
ці фан-зони певні міліцейські сили, адже люди, які перебуватимуть у цих
фан-зонах, матимуть різні футбольні вподобання. У разі якоїсь неадекватної
поведінки чи порушень громадського порядку, ми будемо реагувати.

Також ми співпрацюємо з Інтерполом. Ведеться постійний обмін
інформацією: як себе поводять наші фани, які у них наміри, крайні праві
агресивні наміри чи більш помірковані. Безперечно, що заздалегідь до матчів ми
матимемо конкретну картину про ті чи інші команди. Як показала практика, коли
“Карпати” грали з німецькою “Борусією”, і ледь не виникла сутичка в центральній
частині міста. Тоді, коли прибула “Борусія”, буцімто, ніщо не віщувало біди. Ми
не чинили жодних перешкод, бо наші фани ледь не уклінно нас переконували у
тому, що вони поводитимуться гідно. Однак потім ситуація різко змінилася. Ми
тоді не допустили шарпанини. Однак, уявіть собі, якби тоді там не було міліції,
зокрема, спецпідрозділу “Беркут”, що могло б статися… Ми це прогнозували, ми
знали, що фанати нас хочуть перехитрити… Тому й тримали в центральній частині
“Беркут”. На всіх засіданнях, які відбуваються у Львові напередодні матчів, усі
комісари, всі представники Європи кажуть про те, що футбол повинен бути
святом, а не переростати у бійку. А яке може бути свято, коли напередодні матчу
відбудеться бійка між фанатами обох команд? Ми й надалі відстежуватимемо
ситуацію та акумулюватимемо у відповідних службах для того, щоб адекватно
реагувати на їхні правопорушення. Для “Євро-2012” задіємо стільки сил
органів правопорядку, скільки буде необхідно. Зараз назвати точну цифру складно.
Треба, щоб міліція була, але щоб її ніхто не помічав. Тому ми попереджатимемо
будь-яку агресію зі сторони вболівальників, але у рамках чинного законодавства.
В нас на території Львівщини серйозних “махачів”, розбірок не було, адже нам
вдавалося їх попереджувати та не допускати. Однак, якщо бути об’єктивним, у
нашій державі сьогодні ніхто предметно не займається фанатським рухом. Міліція
займається наслідками. Тобто ми затримуємо і документуємо людей, які запалюють
фаєр на стадіоні і так далі, а це вже наслідок. Однак профілактикою і
роз’яснювальною роботою ніхто не займається. А цим, відповідно до закону, мала
б займатися Федерація футболу України. Централізованої структури, яка б займалася
профілактично-роз’яснювальною роботою з фанатами сьогодні, на жаль, немає.

Христина Турецька, викладач кафедри психології ЛНУ імені
Івана Франка:

Загалом механізм групового впливу — це часткова втрата своєї
індивідуальності в групі. Тобто людина втрачає частину самоконтролю,
відповідальності та керується властивостями цієї групи. Особа проектує на
лідера цієї групи якісь власні ідеали і наче знімає зі себе відповідальність за
поведінку у цій групі. Така людина частково втрачає своє “я”, свою
індивідуальність. Стосовно впливу на наших уболівальників і запозичень із іноземних
країн можна сказати, що є певні механізми наслідування. Іншими словами,
периферія наслідує центр. Це довів Лебон ще в XIX ст. Мабуть, це роблять для
того, щоб відчути свою значимість, підвищити свою самооцінку. А згодом ці норми
переносять на нашу реальність. Взагалі, цілком природно, що людині необхідно
десь виражати свої агресивні емоції, особливо чоловікам. Відповідно, коли
змагаються дві команди, то їхні фанати ставляться один до одного негативно.
Особливо такі тенденції проявляються у підлітковому та юнацькому віці, коли
самоконтроль низький. Тут загалом є багато факторів. Один із них — зрілість
особистості, чи людина може подолати якусь кризу ідентичності, властиву для
того віку і встановити для себе, які її цінності, наскільки я хочу або не хочу
залежати від групи. Якщо великий рівень агресивності у людини, мабуть, вона й
надалі продовжуватиме, бо по-іншому просто не може. Коли рівень агресії
знизиться, і людина знатиме, хто вона, чим керується, тоді у неї буде у цьому
менше потреби. Щодо агресії існують дві теорії. Якщо особа десь вихлюпнула свою
агресію, тоді вона вдома, в сім’ї, на роботі буде спокійнішою. У неї просто не
буде такої потреби. За іншою теорією, коли людина вже навчилася так поводитися,
то, відповідно, вона буде агресивною і вдома, і на роботі. Хоча стовідсотково
стверджувати це не можна.