Храм для курей

"Ратуша", 16 грудня

|



“Дерев’яний храм у Розлучі неодмінно треба
подивитися вже тепер. Бо завтра його може й не бути — занедбану святиню може
знищити будь-який порив вітру”, — саме з таких слів розпочав розповідь про
костел мій знайомий історик, який, власне, і запропонував відвідати цей
екзотичний та унікальний для України дерев’яний храм у неоготичному стилі. За
твердженням дослідників, костел Св. Франциска Борджія у селі Розлуч Турківського
району призначався для німецьких колоністів-католиків зі Швабії, які оселилися
в селі приблизно у 1780 р.; у 1903 р. їх налічувалося приблизно 230 осіб. Храм
освятили у 1902 році, а в 1937 році каплиці надано статус філіального костелу
Турківської парафії. Втім, у радянський період зі святині зробили склад —
спочатку синтетичних добрив, а згодом — зерна.

Неоготична дерев’яна споруда хоч і екзотична
для наших теренів, втім, чудово вписується у карпатський краєвид. Здаля
унікальний одновежевий дерев’яний храм виглядає красиво і гордо. Втім, коли
підійти ближче, стан святині шокує:  діри
в стінах, позабивані дошками вікна, вивалене з підмурків каміння, прогнилі
дошки… Втім, найбільше вражень — у середині храму.

Потрапити до костелу Св. Франциска Борджія не
проблема — тут ніколи не замкнено, адже, з одного боку, красти тут уже давно
нічого, а з іншого — двері навряд чи захистили б храм, бо і самі ледь
тримаються на завісах. Перше, що помітила, увійшовши до святині, те, що підлога
густо всіяна пташиними екскрементами. Наступне — від  дивовижних дерев’яних декорацій під стелею —
зверху звисають десятки загострених вістрь, що, як розповів знайомий історик,
правильно називати “поліхромовані гостроколи склепінчастого перекриття
інтер’єру”. І лише намилувавшись дивними церковними декораціями, я перевела
погляд на вівтар — там, під дерев’яним хрестом у гурт збилися приблизно десять
курей. Згори за безладом, курячим послідом, домашніми птахами та порожньою
дерев’яною сповідальницею сумовито спостерігають янголи, зображені на стелі. На
хорах — порожні пляшки з алкогольних напоїв і пачки з цигарок. У захристії —
використаний шприц. На церковному подвір’ї — будівельні матеріали: якісь дошки,
камінь. “Храм хочуть відновлювати?”, — запитую у пані, що визирає з одного з
будинків неподалік костелу. “Ні, — відказує жінка, — це будівельні матеріали
мешканців з он того подвір’я”, — каже вона, показуючи на будинок коло храму.
“Коли прийшли совіти, храм закрили, зробили з нього склад. Та і наші церкви були
позакривані. А тепер нема кому за ним доглядати, римо-католицької громади тут
немає. Восени приїздили якісь люди, фотографували храм, казали, що планують
розібрати його і перевезти в інше місце. Хай би перевозили, бо тут він пропадає
і пропаде”, — роздумує жінка.

Реклама партнерів

Втім, іншу думку висловив сільський голова
Розлуча Роман Савчак: “Сьогодні є дві можливості — або перевести костел у
комунальну власність сільради, однак тоді доведеться відновлювати його за
власний кошт, а для цього потрібні колосальні суми, яких у села немає. Або,
другий варіант — пристати на пропозицію управління Львівської архідієцезії
Римо-католицької церкви — вони звернулися до сільської ради на початку 2010
року з проханням дати дозвіл на те, щоби розібрати костел і перевезти його на
територію Вищої духовної семінарії Львівської архідієцезії. Втім, депутати не
дали дозволу на вивезення храму, бо це частина історії села і нам би не
хотілося його втрачати. Тож на сесії сільради вирішили відмовити у проханні
архідієцезії та просити, при можливості, профінансувати відновлення костелу на
місці”, — повідомив сільський голова. Чи були попередньо якісь намагання з боку
сільської ради врятувати святиню, голова не зміг відповісти: “ Я не так давно
на посаді сільського голови, тому не володію такою інформацією”. Не зміг пан
Роман Савчак у розмові з журналістом “Ратуші” накреслити і подальші кроки, які
він чи сільська рада планують зробити для того, щоби не допустити руйнації
костелу.

“До сьогоднішнього дня храм не належить
римо-католицькій спільноті. Втім, не тому, що там немає спільноти. Декілька
років тому (від 1998 до 2002 року) були старання про повернення цього храму
спільноті. Тоді відбулося навіть кілька Літургій у цьому костелі, втім сільська
влада до сьогоднішнього дня нам храму не передала, — розповідає отець Мар’ян
Сковира, кандидат історичних наук, відповідальний за сакральне мистецтво
Львівської архідієцезії РКЦ. — Я думаю нині, щоби убезпечити його від
руйнування, найкраще було б перенести його на те місце, де сьогодні є потреба у
будові нового храму. Однак для цього потрібна добра воля тамтешньої громади”.

В Україні є низка храмів, які нині
занепадають. Часом перешкодою для їх порятунку є законодавство, переконаний
отець. “Інколи складається така ситуація, коли храм руйнується, і він нікому не
потрібний. Скажімо, храм в Тартакові. Коли наша громада взяла цей храм і почала
його облаштовувати та вичищати, розпочалася підготовка під створення нової
покрівлі даху, влада раптом пригадала, що це пам’ятка майже світового значення.
Відразу з’являється нюанс, що документація поглинає стільки коштів, що можна
було б зробити не лише покрівлю, але і частково стіни”. З іншого боку, за
словами отця, є проблема людської байдужості та недбалості — коли старовинні
дерев’яні храми оббивають бляхою чи вагонкою, або навіть спалюють пам’ятки
архітектури, щоби отримати дозвіл на будівництво нового сучасного храму.

“Сьогодні Львівська архідієцезія збирає
документацію для того, щоби храм внесли до переліку об’єктів культурної
спадщини. Ця робота може тривати від кількох місяців до кількох років. Втім,
навіть коли його внесуть до переліку пам’яток архітектури, це не означає, що
відразу для реставрації цього костелу з’явиться фінансування, є не один
приклад, коли для реставрації пам’яток загальнодержавного значення немає коштів,
не кажучи про реставрацію пам’яток місцевого значення, — розповідає заступник
начальника Управління охорони культурної спадщини Львівської
облдержадміністрації Роман Онишко. 

Тож доля унікального храму залежить усе-таки
від доброї волі громади. Дивує те, що коло будинків мешканців Розлуча зведено
чимало сучасних доглянутих каплиць. А в костелі тим часом мешканці організували
курник …

Наталя ГОРБАНЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.